Святий апостол Павло констатує, що через гріхопадіння людини «все створіння стогне і страждає у тяжких муках» (Рим 8, 22), очікуючи остаточного визволення у Христі. Сьогодні, стогін Божого створіння шириться по всій планеті, а його страждання апелює до сумління кожної людини, адже всі ми своїм життям та діяльністю впливаємо на екологічний стан планети.
Вичерпані природні ресурси; забруднене повітря; отруєна вода; земля – виснажена, нафарширована отрутохімікатами, вкрита ранами завданими атомною енергетикою та хімічною промисловістю; вирубані ліси; переповнені сміттєзвалища, які загрожують заполонити все довкола… Фахівці констатують, що внаслідок згубного впливу людини на довкілля щоденно зникають з лиця Землі цілі біологічні види, імунітет планети дуже ослаблений, організм тотально виснажений, життєзабезпечуючі системи починають давати збої, що, зокрема, виражається у зростаючих кліматичних змінах (зима без звичних снігу та морозів, літо з затяжними хвилями спеки та посухи) та чим раз більшому числу стихійних лих і природних катаклізмів. Завдана довкіллю шкода, рано чи пізно, повертається до самої людини й починає загрожувати її добробуту, здоров’ю, і навіть життю…
Покликані до мудрого та відповідального управління природою – поводимось як нерозумні господарі чи орендатори, які мають за мету максимально можливе збагачення, не думаючи про ціну свого «господарювання» для природи та інших людей. Покликані бути спасінням для створіння – сіємо навкруги руйнування та смерть…
Чому? Яка причина того, що сучасне людство «систематично та послідовно» перетворює планету у пустку та наближається до глобальної катастрофи, наслідком якої може бути самознищення?
Згідно із вченням Церкви, причиною безрозсудної поведінки людства, що призводить до глобальної екологічної кризи є криза морально-релігійна чи попросту – гріх. «Коли людина відвертається від плану Творця … і не живе в мирі з Богом, то і сама земля не може мати миру», – навчав уже блаженний папа Іван Павло ІІ.
Будучи свідомою цінності природи як Божого створіння та вагомості сучасної екологічної кризи, Церква зараховує безвідповідальне ставлення стосовно природного довкілля до гріхів «які кричать про помсту до неба» і ставить їх в один ряд з такими соціальними злочинами як вбивство безневинної людини.
Гріх – це розрив стосунків із Творцем, це порушення Його спасаючих заповідей, що призводить до дисгармонії у всьому створінні та порушення встановленого тут святого порядку, Божої справедливості, любові та миру. Зрештою, гріх – це смерть! Однак, Бог не бажає смерті грішника, але у великому таїнстві Боговоплочення пропонує людині відновлення первозданної гідності «Божого образу». Різдво Господнє є також празником радості та надії для всього страждаючого, внаслідок гріховної поведінки людства, створіння, безмовно волаючого про порятунок.
Різдво Христа спонукує нас до цілісного навернення до Бога, яке має виявлятись також у більш відповідальному ставленні до Його створіння – природи. Бути християнином – означає жити і діяти у Божий спосіб у всіх без виключення вимірах своєї життєдіяльності. Тому ми, як християни, маємо зважати на волю Небесного Отця та бути мудрими й добрими, турботливими й люблячими домоуправителями Божого створіння. При цьому необхідно усвідомити, що заповідь любові та милосердя до Божого створіння є тісно пов’язана з заповіддю любові до Бога та ближнього. Рівно ж, необхідно пам’ятати, що заповідь любові, яка визначає все життя християнина, має реалізуватися у повсякденній поведінці. Наша професійна діяльність, господарювання, проведення дозвілля та святкування мають бути максимально дружніми до довкілля. Кожен може суттєво зменшити негативний вплив на природу завдяки подоланню споживацької ментальності, раціональному та поміркованому використанню побутових приладів; заходів спрямованих на заощадження тепла, електроенергії і води; зменшенню побутових відходів тощо. Зокрема, напередодні Різдва Господнього, необхідно зауважити факт несумісності цього величного празника всього створіння із новітнім звичаєм винищення живої природи, жертвою якого стають мільйони хвойних дерев.
Різдво нашого Спасителя – це, безперечно, свято життя, тому лише живе дерево може бути відповідним символом для вираження його сутності. Але хіба жива ялинка не втрачає своєї символіки, коли є зрубаною і по суті мертвою? Хіба є прийнятливо, щоб біля різдвяного Вертепу – символу життя, стояв символ смерті – зрубане дерево? Хіба “святим символам” місце на смітнику, де, як правило, наприкінці опиняються зрубані ялинки?
Христос приходить у наш спотворений гріхом світ, щоб дарувати життя та повернути всьому створінню його первозданну гармонію, красу та гідність. Однак, це відновлення створіння можливе тільки тоді, коли людина починає діяти згідно з Божою волею, починає думати та діяти “по-Божому”, несучи в світ не смерть та руйнування, але життя. Тому постараймося, щоб Різдво Христове в дійсності було святом радості всього створіння і початком наших позитивних змін у Христі та життя відповідно до дару гідності дітей Божих.
Д-р Володимир Шеремета
Керівник Бюро УГКЦ з питань екології