В Церковній традиції українського народу, у святкуванні 12 Великих свят, бере участь вся природа. Відчуття присутності й особистої відповідальності в розвитку створіння, завжди було притаманне українській ментальності. Через що й Свято Різдва Христового, має свій особливий аспект ставлення людини до природи, яка завжди була «книгою», через яку відкривалося розуміння Величної Краси Творця. Використовуючи створені речі, як символ для означення Того, Кого вона постійно шукає, людина пригадувала собі справжню ціль всіх створених речей.
Так, в надвечір’ї Різдва Христового одним з основних атрибутів прикрашення дому, був сніп збіжжя (жита або пшениці), який після збору урожаю влітку, залишали необмолоченим. Він символізував Христа – «наріжний камінь до якого не доторкнулася рука різьбяра». До снопу додавали також по кілька стеблин з інших злаків (символ «різноманітності» в Божій Природі) і перев’язували одним (символ Єдиного Бога), двома (символ Другої Божої Особи – Христа), а інколи трьома (символ Трьох Божих Осіб) перевеслами. Внесення дідуха символізувало, подяку Творцю, який дав «хліб насущний – Своє Тіло», а рівно ж і виявлення пошанування до створеного Ним Світу, що рясно родить, також і завдяки людській поведінці, яка включає в себе повагу і усвідомлення того, що бути «вінцем створіння», це великий дар, але також і обов’язок бути відповідальним управителем, а не руйнівником. Тому Господар, здійнявши шапку, перехрестившись, брав дідуха і в’язку сіна, яке при цьому розтрушував, і приговорював: «Хай труситься сіно, хай годує худібку. Хай м’яко буде Святому Дитяті, та худібці на сіні лежати». В цей вечір, як тільки господар спробує святкової куті (в деяких регіонах після розподілу просфори), він вбирався і виносив домашній худобі «вечерю» і м’якого сіна для підстилки, що б і вона могла відчути празник Різдва Христового, недаремно ж колядуємо: «Ой радуйся, земле. Син Божий народився».
Можливо, в теперішній час, коли багато людей живе в містах, здається, що є важко приготувати «святкову вечерю для худібки». Та й по селах тримають її чим раз менше. Однак символом спільної вечері зі всім створінням у Надвечір’я Різдва може і має стати наша до нього любов, свідченням якої будуть конкретні вчинки. Потрібно пам’ятати, що й природа, в цей день також лучиться з Богом: «Слово стає тілом, небесні сили радіють і ЗЕМЛЯ з людьми веселиться»!
Блог Ярослава Лазарука: http://ecoburougcc.org.ua/jaroslava-lazaruka/296-u-svjati-rizdva-bere-uchast-vsja-priroda