Протести та мітинги, що відбуваються в Україні останнім часов не мають жодного практичного результату. Тобто, впливу на життя та політичні процеси вони не спричиняють. Влада не хоче прислухатися до громадян, що виказують їй своє невдоволення. Я бачу, що так сталося тому, що 99% усіх мітингів, та взагалі протестних акцій в Україні пацифіковані, як і загалом наше суспільство.
Зазвичай мітинг проходить по загальновідомому сценарію. Прийшли, покричали на владу, та розійшлись. Без жодних дій. Під діями я не маю на увазі насильницьке захоплення державних установ та щось подібне. Ще на мітингу може бути зачитана та прийнята резолюця, яка відображає вимоги протестуючих, та в реаліях України – вона ганчірка. Все, на цьому мітинг згортається. Яскравим прикладом, може бути бунт Чорнобильців в Донецьку.
Влада теж, не спричиняє до надмірної активності – за кожний більш – менш активний протестний рух, зразу слідують репресії. В реаліях біло – синьої країни – тюрма. Тож і немає якогось різнобарв”я в українських протестних процесах. Це спонукає можновладців ще більше ігнорувати громаду.
Єдиний вихід в цьому глухому куті – це радикалізація вимог та дій. Відкинути пацифізм та діяти.
Приміром, в Херсонській області в місті Геніченськ, громада міста, коли взнала, що містом більше не будуть зупинятися потяги вийшла на залізничні колії та перекрила рух на напрямку.
Звісно, я розумію, що вони вийшли, щоб і далі мати змогу продавати товар проїзджаючим туристам. Та проте – вийшли.
Хай навіть і за гаманець.
Наразі, наше паціфіковане суспільство в Україні не може повторити навіть це.
Мешканці Геніченська все зробили вірно. Вони не перейшли межу, де їх можуть притягти до відповідальності (хоч, для нинішніх міліціонерів це не проблема). В місті за даними Вікіпедії 21 тісяча 633 мешканців, по даним журналістів в мітингу прийняло участь близько 4 тисяч. Тобто, мітингували та перекривали рух, приблизно кожен 5 мешканець. Колосальний результат для України.
Масовість та рішучі дії – ось секрет успіху кожної акції протесту.
