В інформаційному просторі з’явилося повідомлення під назвою «Більш як 120 громадських організацій звернулися до ОБСЄ з вимогою звільнити Кнута Воллебека з посади Верховного Комісара»
У листі на ім’я Генерального секретаря ОБСЭ Ламберто Заньєру, в Офіс демократичних інститутів і прав людини ОБСЄ у Варшаві, а також Генерального секретаря Ради Європи Турбьйорна Ягланда, який не містить в оприлюдненому варіанті жодного автентичного підпису, зауважено, що «діяльність, здійснювана нинішнім комісаром ОБСЄ Кнутом Воллєбеком щодо України, не відповідає покладеним на нього повноваженням і порушує основоположні демократичні принципи і норми прав людини, сприяє породженню в Україні нетерпимості і провокує виникнення етнонаціональних конфліктів. Також «національні меншини Україні», що підписали цього листа, повідомили, що відмовляються від будь-яких подальших зустрічей з Верховним комісаром ОБСЄ у справах національних меншин в особі Кнута Воллєбека («такого роду захисту») до моменту звільнення зазначеної посадової особи».
У повідомленні підкреслено, що документ підписали «всі основні національні меншини Україна – угорці, румуни, росіяни, татари , євреї, – а також, курди, корейці, гагаузи, молдавани, представники ісламської і російськомовної громад, та інші. Зокрема, «Національний конґрес вірмен Україні, Демократичний союз угорців України, Всеукраїнське національне культурно-просвітницьке товариство «Русское собрание», Єврейський форум України, Міжреґіональне об’єднання «Румунська спільнота України», ГО «Курдська діаспора», Правозахисний громадський рух «Російськомовна Україна», Ісламський культурний центр, Рада національно-культурних громад України та інші».
З цього приводу Конґрес національних громад України, що об’єднує 15 всеукраїнських організацій національних громад, змушений заявити про наступне:
По-перше, щодо консолідованої позиції «основних національних меншин». Внаслідок перемовин із керівниками найбільших і найавторитетніших організацій України, а саме: Меджлісу кримськотатарського народу (Мустафа Джемілєв), Федерації грецьких товариств України (Олександра Проценко-Пічаджі), Естонського земляцтва в Україні (Маре Літневська), Всеукраїнської національно-культурної молдавської асоціації (Анатолій Фетеску), Всеукраїнського товариства російської культури «Русь» (Валентина Єрмолова), Ассоціації єврейських організацій (Вааду) України (Йосиф Зісельс), Чеської ради України (Людмила Мухіна), Всеукраїнського союзу білорусів (Ірина Оржеховська), Конґресу ромен України (Петро Григориченко), Спілки поляків України (Антон Стефанович), Асоціації болгар України (заст. голови Світлана Драгєва) з’ясувалося, що дехто з них отримав, але не підписав такого листа, дехто взагалі не знайомий з його змістом, декому на електронну пошту надходили два листи (названий вище і ще один про відновлення Дежкомітету у справах національностей), а тому керівники цих організацій висловили припущення, що підпис під листом на підтримку Держкомнацу міг бути використаний без їхньої на те згоди як підпис під листом проти Воллєбека.
По-друге, варто розуміти, що румуни, угорці, євреї, росіяни та інші меншини мають по кілька організацій з різним статусом, і підпис документа однією з них не стає автоматично свідченням позиції всієї громади.
По-третє, Рада національних громад України, що від часу свого заснування очолюється Іллєю Левітасом, не є аналоґом зазначеної у списку підписантів «Ради національно-культурних громад України». Ця «Рада» є по суті обраною в нелеґітимний спосіб дорадчою радою представників організацій національних меншин при Держкомнацрелігій. Як ця рада, так і державна установа припинили своє існування одночасно – з ліквідацією Держкомнацрелігій. А отже, її колишній керівник не має жодних повноважень на будь-які підписи під документами.
По-четверте, будь-які звернення, що виголошуються від «основних національних меншин» країни мусять підписуватися і декларуватися лише внаслідок відкритого обговорення за участі представників цих самих меншин. Оскільки, як зауважує сам натхненних акції пан Вадим Колесніченко, «национальные культурные объединения – это представители института активного гражданского общества, это структуры, создающие социум равных прав и равных возможностей, который называется культурным и европейским», то і послуговуватися навіть при лобіюванні власних законопроектів, зокрема проекту «Про основи державної мовної політики» № 9073 от 25.08.2011 року, який є приводом для вимоги санкцій щодо Верховного комісарам ОБСЄ з питань національних меншин Кнута Воллєбека, необхідно дотримуючись демократичних принципів і правових норм, а не нехтуючи ними.
По-п’яте, важливо зауважити, що Закон про ратифікацію Хартії реґіональних і міноритарних мов, як і проект закону «Про основи державної мовної політики» не дістали однозначно схвальної оцінки ані в середовищі національних меншин, ані в українському суспільстві. До того ж жодного разу національні меншини України спільно не обговорювали зазначений законопроект у відкритому режимі, не заслуховували арґументів його авторів та не висловлювали власних позицій і зауважень.
Відтак зауваження досвідченого європейського дипломата, яким є Кнут Воллєбек, людини, яка багато зробила для врегулювання питань пов’язаних із захистом інтересів національних меншин в європейських країнах, мають сприйматися без аґресивної реакції, тим більше без погроз і ультиматумів, особливо в ситуації, коли України декларує свої євроінтеґраційні наміри. Варто зрозуміти, що це передбачає опанування навичок цивілізованних стандартів у взаємовідносинах