(примітка: статтю написано на наступний день після прем’єри – 25-26 березня 2012 р. Тому в ній наявний сильно виражений емоційний складник. Сьогодні він, можливо, відчувається вже не настільки гостро, але думки, породжені виставою, залишаються актуальними).
– – –
У голові клекоче Везувій. Емоції переповнюють, тому не знаю, чи вийде щось путнє з моєї писанини. Але мовчати теж не можу, треба з кимось поділитися емоціями. Сьогодні, як на лихо, неділя – вихідний день! Тому олівець в руки і вперед. А там що вийде, те і вийде. Головне – “вигрузитись”, поки дах не зірвало.
Тож по порядку. Причина мого сьогоднішнього занадто емоційного стану – вчорашній культпохід в палац “Україна” на прем’єру вистави театру-студії Володимира Завальнюка “Жанна д’Арк. Дисконт?..” за п’єсою Жана Ануя “Жайворонок”.
Скажу зразу, театрал, а тим більше критик, я ніякий і на лаври зовсім не претендую. Просто хочу поділитися з усім світом своїми враженнями від дотику до Мельпомени.
Тим більше, що вулкан вирує і з цим треба щось робити.
Я впевнений, що в моєму вулканічному стані винна саме Жанна д”Арк та актори – мамаївці (від: Мобільна Аґенція Мистецьких АкціЙ) разом зі своїм режисером Володимиром Завальнюком й усіма, хто до цього причетний. Дуже давно я не переживав такого бурхливого емоційного піднесення. За силою відчуттів це можна зрівняти з викидом адреналіну під час помаранчевих подій, особливо в першій їх стадії.
Незважаючи на майже повну відсутність дорогого театрального реквізиту і відверту умовність костюмів, театральна трупа, не знаю якою силою, перенесла мене в середньовічну Францію. Неймовірно реалістично показала старого самодура-батька маленької Жанни (актор Олександр Фуртас), наскрізь задурманеного церковними догмами інквізиції, його сина -молодшого брата Жанни (актор Сергій Мельничук), який боягузливо-злостиво зводить на сестру наклеп. Я побачив короля Франції Карла VI (актор Геннадій Попенко) та його воєначальників, які в своїй обмеженості та тупості не здатні були на найпростіші тактичні, не кажучи вже про якісь стратегічні, рішення. Погрязнувши в п’янстві та розпусті, вони жили за тваринними інстинктами. Я побачив Французький народ, який від безвиході повірив і довірив свою долю малому дівчиську, зваливши на тендітні дівочі плечі проблеми суспільства, держави, нації. Побачив Жанну – просту дівчину із народу, яка в силу своєї високої моральності і християнського сприйняття світу не могла зрадити довіру простого народу. А сам народ, віддавши в час біди та смертельної загрози свою долю в руки дитяти, при цьому співав їй осану, скандуючи “Жанна – Жанна – Жанна!” А коли обставини змінилися, з неменшим запалом і фанатичним блиском в очах під проводом святої інквізиції ревів: “Відьма! Курва! У вогонь її!”
І весь цей час мене не покидало відчуття дежавю. Чи я це все вже десь бачив?! Так, бачив. І чув! Так, і бачив, і чув! Спочатку був Майдан в 2004-му… А потім Печерський суд Києва в 2011-му…
Є, звичайно і відмінності, але зробіть поправку на 600 років.
Вражає дзеркальна схожість реальних історичних персонажів і подій. Щоб було краще зрозуміло, вважаю за необхідне пояснити один нюанс. Напевно, для того, щоб глядач краще розумів, хто є хто (реквізит та сценічний одяг, як уже було сказано, у виставі досить умовні), режисер Володимир Завальнюк вдався до дуже цікавого мовного рішення. Французи, чия територія була окупована англійцями, у виставі розмовляють українською мовою. А поневолювачі-англійці, відповідно – російською. Тому, коли англійський вельможа Варвік (знову ж-таки Геннадій Попенко, уже в іншій ролі – а всього він їх грає три) спробував розмовляти з французами їхньою мовою, глядацький зал вибухнув сміхом.
Усі все зрозуміли! Хоча про “кровосісів” не було сказано жодного слова.
А гра акторів! Господи! Як то можна так реалістично все показати?! Людина я далека від мистецтва взагалі і від акторського зокрема, тому навіть наміру не маю оцінювати акторську майстерність. Але головна героїня (актриса Ганна Яремчук була вся – неначе високовольтний нерв любові, зреченості й самопожертви. А як зіграла, здавалося б, епізодичну роль “Жанни-2” Наталя Костенко!
(Щодо “Жанни-2” – невелике пояснення. В один з моментів вистави, коли вправний у політичних інтригах та риториці єпископ Кошон (актор Кирило Булкін) здавалося, таки схилив Жанну до зречення, головна героїня, за режисерським задумом, просто… зникає – адже тут Жанна на мить перестає бути собою. Але суддям звертатися до порожнього місця якось незручно, тож вони й обирають терміново з-поміж “слуг просценіуму” – “дублерку” і звертаються, як до Жанни, саме до неї).
Так от, Наталя Костенко у ролі “Жанни-2” не промовила жодного слова. Вона тільки стояла і плакала, слухаючи хулу натовпу на свою адресу. Просто стояла, слухала і плакала. Як вона це робила! Вона плакала серцем. В неї не просто сльози котилися по щоках. Вся її сутність являла собою невтішне горе. Здається, якби я навіть був глухим і сліпим, то і так відчув би її пекельний розпач. Від неї в зал прямо ішли флюїди страждання несправедливо скривдженої людської душі.
Не можу! Не можу передати сотої частки того, що відчув сам. Це треба бачити. Це треба відчути! До цього треба бути причетним
Тепер стає зрозуміло, що інтелігенція, як творча каста, є рушійною силою суспільства. Які б правильні та полум’яні слова не говорили політики чи їхні шоумени, вони ніколи не зможуть викликати таку бурю шалених емоцій, як та тендітна актриса, що грала Жанну д’Арк. А може, вона не грала?! Може, вона на той момент дійсно стала Жанною? Маленькою дев’ятнадцятирічною дівчинкою і Великою Героїнею своєї нації!
І знову повертаюся до безпрецедентної аналогії між середньовічною Францією та сьогоднішньою Україною. І справа навіть не в тому, що Україна відстала від сьогоднішньої Франції на шість століть. У сьогоднішній Україні кращі люди не згоряють на вогнищах. Інквізиція в нас мімікрувала, нібито цивілізувалася, але ні правди, ні справедливості так і немає. Суд не за правом-справедливістю, а так, як «треба». Не господар сьогодні середній українець на своїй землі, хоч і немає нібито явної окупації. Копирсаються у смітниках вчорашні вчителі та лікарі. Викинуті на соціальні задвірки, як непотріб, ветерани-афганці та ліквідатори-чорнобильці. Зубожіють від голоду та холоду селяни – годувальники країни – на своїх-чужих паях колишнього колгоспного, а зараз – незрозуміло чийого найкращого в світі чорнозему.
Це ознаки біди всього Українського народу, і як ту біду перемогти-розвіяти, ніхто не знає. А хто знає – той не може. А хто може – той не хоче. Його і так все влаштовує. Звичайно, це вже окрема тема…
Але поки інтелігенція в цьому не розбереться і не донесе своє рішення до людей – всі роздуми так і залишаться роздумами. І нашої Української Жанни немає зараз з нами… А ті, що є – надійно ізольовані, бо ж спалити сьогодні вже не можна. Все-таки прогресуємо… А час накручує витки своєї спіралі, та знову й знову повертає нас до тих самих одвічних проблем. І вистава театру-студії Володимира Завальнюка “Жанна д’Арк. Дисконт?..” недаремно має присвяту – “українським політв’язням усіх часів…”
– – – –
Від редакції: кияни, які не встигли побувати на прем’єрі, зможуть подивится виставу “Жанна д’Арк. Дисконт?..” 17 травня у Будинку художника (вул. Артема, 1/5, Львівська площа). Квитки можна замовити за телефонами (097) 278-22-81, (096) 401-43-15, (050) 692-64-60, або придбати в театральних касах:
1) у переході під Майданом Незалежності (в кутку, ліворуч від виходу з метро);
2) у Метрограді – біля дитячого куточку (вихід на вул. Рогнідинська);
3) у Метрограді – біля виходу на вул. Хрещатик;
4) у торговому центрі “Комод”, м. Лівобережна;
5) по буднях з 17-00 до 19-00 – у Будинку актора (вул. Ярославів вал, 7, довідки за тел. 235-20-81 та (097) 484-25-77).
Ціна квитків від 50 до 120 грн.
Також див. відеоанонс прем’єрної вистави (усе залишається в силі, крім дати!): http://www.youtube.com/watch?v=nAbXTAMnRNg
та світлини з прем’єри: http://photo.online.ua/kbulkin/albums/58
