Економічні кризи, політичні потрясіння, соціальні негаразди сьогодні є головною темою більшості повідомлень інформаційного простору. В українських реаліях додаються питання моральності та відповідальності як керівників держави, так і кожного з нас за те, що відбувається навколо. Проте реально здолати усі негативні явища суспільного та економічного життя людини, на мою думку, можна лише застосовуючи нове бачення, ґрунтоване на принципах християнської екологічної ідеології.
Звідки беруться наші проблеми?
Очевидно, Україна значною мірою переживає ті ж проблеми, що і решта світу. Вони проявляються у кількох основних площинах і мають багато подібного.
По-перше, нестабільність та непевність у майбутньому базується на недовірі до політичних та економічних еліт. Пересічна людина вже не довіряє ані політикам, ані експертам, бо їхні прогнози часто виявлялися хибними, а обіцянки – неправдивими. Складається враження, що жоден з них не може чітко спрогнозувати, що буде за кілька місяців з економікою, бюджетом, виплатами тощо. Навіть у економічно розвинутих Європі та США непевність та недовіра до політичних еліт провокує акції масових протестів.
По-друге, це – глибока криза теперішньої моделі господарювання. Брак ресурсів, відновлювальних і невідновлювальних, став головною проблемою для економістів та управлінців. Економіка, орієнтована виключно на виробництво без врахування реальних потреб людини та захисту довкілля, вже не працює. Брак води, чистої їжі, повітря – вже не просто теорія а реальність. Під час нещодавнього Всесвітнього економічного форуму у Давосі, найбагатші та найвпливовіші люди змушені були визнати, що капіталізм у теперішній його формі не відповідає реаліям сучасного світу. Проблема ж шанобливого ставлення до довкілля і браку ресурсів посідала під час дискусій чільне місце.
По-третє, це – глибока моральна криза. Загальнолюдські й християнські цінності відійшли на другий план. Важливе, від чого залежить життя людей, не помічається, натомість активно говориться про другорядні речі. Відсутність глибоких моральних принципів у політиці, економіці, суспільних взаємовідносинах лише посилює загальну недовіру. Таке суспільство не здатне діяти як єдине ціле, як нація. Очевидно, що це і є головною причиною гальмування реформ у країні не залежно від того, хто в кожен конкретний момент перебуває біля владного керма.
Ці проблеми розуміють дедалі більше політиків, економістів, управлінців, науковців. Проте часто обираються швидкі рішення, котрі усувають лише симптоми «хвороби» економіки і суспільства. Як результат, після світової економічної кризи початку 90-х років минулого століття була ще більш руйнівна за наслідками початку 2000-х років і, нарешті, 2008-2009 років. Україна, яка, здавалося, стояла осторонь, останніми роками повною мірою відчула наслідки світової економічної кризи.
Здолати кризи у різних сферах нам допоможе тільки чітка ідеологія, базована на принципах християнської моралі і основах екологічної науки.
Чому християнська екологічна ідеологія?
Широкий загал вважає питання богослов’я, християнської етики і моралі, екології поняттями далекими від економічних та соціальних реалій. Проте це – не так.
По-перше, якщо проаналізувати напрацювання головних християнських церков у економіці та соціальній сфері, то побачимо, що теперішні проблеми нам пророкували ще 20 років тому, а то й 30, і пропонували шляхи вирішення.
Для ілюстрації цього глибокого розуміння наведу кілька важливих прикладів таких вчень. Ще у 1971 р. Папа Павло VI у своєму апостольському листі «Octogesima adveniens» застеріг людство від руйнування природи. Лише після цього на Міжнародній конференції: «Довкілля людини» (Стокгольмі, 1972 р.), яку організувала ООН, були прийняті фундаментальні принципи регулювання прав та обов’язків людей щодо довкілля. У червні 2002 р. Папа Іван Павло ІІ і Вселенський Константинопольський патріарх Варфоломій І оприлюднили спільну декларацію щодо екологічної етики, де звернули увагу на відсутність духовності як головну причину теперішніх економічних криз. Серед показових проявів духовної кризи, що спричинила економічну, вони називали безмірну погоню за наживою будь-якою ціною і зневагу до довкілля. Це, на їхню думку, порушує гармонію у світі. А ця дисгармонія загрожує існуванню людства.
Варто зазначити, що в соціально-економічних доктринах українських церков – Української Греко-Католицької Церкви, Української Православної Церкви, Української Православної церкви Київського Патріархату – значна увага приділена проблемам екології, а безвідповідальне руйнування природи вважається найтяжчим гріхом. Таким чином, духовні провідники намагалися застерегти нас від руйнування середовища, в якому живемо.
По-друге, на користь християнської екологічної ідеології говорять наші традиції. В Українців завжди було особливе ставлення до довкілля. При цьому духівники відігравали значну роль у формуванні шанобливого ставлення до нього. Наприклад, ще у 1935 Предстоятель УГКЦ митрополит Андрей Шептицький видав Грамоту про заснування першого українського заповідника. Варто згадати, що саме з екологічної асоціації «Зелений світ» згодом народився Народний Рух України за перебудову. Тобто екологія була в основі нашої незалежності.
По-третє, християнська етика покладає на людину як найдосконаліше Боже творіння відповідальність за довкілля. Коли людина відходить від християнської та екологічної етики вона шкодить сама собі. Численні природні катаклізми, під час котрих гинуть люди, руйнується майно, є реальним застереженням. Сьогодні варто зупинитися, оглянутися і обрати нові моделі господарювання, котрі збережуть життя й здоров’я людини, даватимуть достойний дохід і збережуть довкілля.
Християнська екологічна ідеологія дає можливість побачити та оцінити тенденції розвитку поточної ситуації. Бачити чітку ціль і не давати закрити її тимчасовими проблемами. Зрештою, така ідеологія дозволяє обрати правильний шлях змін стосунків у суспільстві, політиці, економці.
Якими є принципи християнської екологічної ідеології?
Зрозуміла мені християнська екологічна ідеологія має чіткі і зрозумілі принципи, котрі дозволяють оцінювати будь-які процеси. Для початку хотів би зупинитися на основних з них.
Перший – це принцип обмеженої свободи людини, коли свобода дій людини і суспільства обмежена об’єктивними закономірностями функціонування природи і суспільства. Тому суспільні провідники мають розуміти ці закономірності, бачити тенденції змін в країні і світі та формувати максимально корисну для населення, країни, краю суспільну стратегію. Це дозволяє обирати лише реально досяжні цілі та уникати популізму, що ставить фальшиві цілі і тим самим веде до марної трати ресурсів без отримання позитивного результату.
Другий – це принцип гармонії між суспільством і природою, що є найкращим станом для окремого громадянина і суспільства в цілому. Інтереси всіх громадян повинні перебувати у гармонії з інтересами суспільних рухів. Це дозволяє суспільству обирати конкретні цілі і працювати над їхнім досягненням.
Третій – це розуміння того, що християнська мораль і об’єктивні потреби людини, християнський і науковий світогляди є різними шляхами досягнення гармонії людини і суспільства з Богом, собою і світом. Ці шляхи доповнюють один одного й мають використовуватися одночасно. Всяке теоретичне положення має бути використано для практичного задоволення потреб людини. Це дозволяє обрати найкращий шлях до цілі.
Четвертий – це віра у велике майбутнє України, що ґрунтується на інтелекті українського народу та оцінці унікальних культурних та природних ресурсів. У минулі часи цей потенціал не змогли реалізувати, через постійне пригнічення зовнішніми і внутрішніми силами. Тепер склалися об’єктивні обставини, коли цей потенціал може реалізуватися так само швидко, як пружина, котру довго стискали
П’ятий – це розуміння потреби починати відродження України з гірського краю, оскільки він найменше зазнав негативних природних, психологічних, історичних впливів чужорідного середовища та найбільше зберіг українську ідентичність.
У подальших публікаціях планую розкрити більш детально бачення побудови держави, економіки та вирішення соціальних проблем у розрізі християнської екологічної ідеології.
Анатолій Дейнека, економіст, депутат Львівської обласної ради
Інформаційна служба Бюро УГКЦ