ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕННЯ СУСПІЛЬСТВА
У суботу 19 травня двоє молодиків, «озброєних» вилками, напали на фотовиставку. Це речення могло б викликати вибух сміху, якби було жартом, а не правдою. Але якщо додати до нього одне уточнення – на фотографіях українського фотографа Євгенії Білорусець було зображено повсякденне життя сімей ЛГБТ (гомосексуальні, бісексуальні та трансгендерні люди), – все стає на свої місця. Адже таким громадянам дехто відмовляє у праві бути присутнім у публічному просторі.
20 травня в Києві мав відбутися гей-парад. Хоча подію скасували, у столиці сталися сутички між її противниками – українськими та російськими націоналістами. На завершення – організаторів запланованого параду побили невідомі. Але саме протистояння довкола запланованого гей-параду на вулицях України почалося двома місяцями раніше.
Слово «гомодиктатура», хоч і викликає усмішку в багатьох, уже впевнено ввійшло в жаргон деяких релігійних і фактично всіх крайніх правих організацій та груп. Перші вважають за можливе регламентувати хто, як і якого ближнього має право любити, а другі – які українці мають право користуватися свободою й привілеями представників «титульної нації».
Із початку року моніторинг Центру дослідження суспільства зафіксував 2 акції, які виступали на захист прав ЛГБТ-спільноти. Обидві відбулися 17 травня – одна в Києві, а інша в Херсоні. Під час них активісти виступали проти гомофобії й трансфобії в українському суспільстві, закликали суспільство згадати про громадянські та загальні права людей.
Водночас із початку року ЦДС зафіксував 12 акцій, спрямованих проти ЛГБТ-спільноти. Цікаво, що всі вони відбулися в період із 30 березня. Це наводить на думку про своєрідну ланцюгову реакцію, яка врешті змусила ЛГБТ-спільноту зреагувати. Про деякі з цих акцій, які відбулися в квітні, детальніше можна дізнатися в тижневому огляді ЦДС за 7-13 квітня.
7 травня в Херсоні близько 150 представників різних християнських конфесій та релігійних течій провели акцію проти гомосексуалізму. Їх дуже турбував той факт, що одностатеві пари не можуть народити дітей, а отже це «шлях до вимирання нації». Очевидно соціально-економічне зубожіння та нестабільність у суспільстві на їхній погляд відіграє меншу роль у демографічному спаді й у тому, що Україна – лідер у Європі за рівнем смертності та один із лідерів за рівнем дитячої смертності. Також їх хвилювало те, що геї в Україні мають право «пропагувати свій спосіб життя», який, мабуть суперечить уявленням релігійної людини про «правильне», адже християнство засуджує содомію. Однак, якби учасники акції детальніше ознайомилися з історією Содому й Гоморри, то дізналися б, що в цій же історії якщо не схвалюється, то принаймні толерується інцест.
10 травня в Києві близько десятка людей протестували проти гей-параду із лозунгами «Ні содомському гріху!» та «Гомосексуалізм=СНІД». Залишаючи без повторного коментування перший лозунг, варто зазначити, що міф про поширення СНІДу серед представників ЛГБТ-спільноти – це таки міф. Світ давно пережив 80-і роки минулого століття, і зараз СНІД, як і туберкульоз, є значною мірою хворобою бідності.
15 травня в Донецьку півсотні людей, у тому числі представники релігійних спільнот, «Свободи» й «Батьківщини», виступили проти гомосексуалізму. Деякі учасники, забувши про християнське милосердя та всепрощення, відкрито закликали «давити цю чорну силу». Політичну складову маршу мабуть найкраще відображав лозунг «Гомосексуалізм загрожує нацбезпеці». Також активісти бояться, що партія влади під егідою чемпіонату з футболу хоче, щоб Україну заполонили секс-меншини. У чому полягає вигода та хитрість такого плану партії влади, на жаль, невідомо. А от про реальну спекуляцію великих політичних гравців на цьому питанні вже говорилося у вищезгаданому огляді ЦДС.
18 травня в Тернополі пройшла акція проти сексуальних меншин, серед учасників якої були й представники ВО «Свободи». Окрім закликів заборонити проведення гей-параду в Києві, активісти вимагали закрити центр гендерних студій біля ТНПУ ім. В. Гнатюка. Мабуть, ця вимога є відголоском безглуздої кампанії під гаслом «Стоп гендер», яка останні кілька місяців розгорталася в Україні. Цікаво, що прихильникам подібних вимог не спадає на думку зайти в мережу Інтернет і знайти визначення поняття гендер. Тоді б вони зрозуміли, що їхнє гасло звучить майже як «Ні соціальному розподілу праці» чи «Стоп характери».
Очевидно, що ланцюгова реакція, яка почалася 30 березня цього року, вилилася в театр абсурду, апогеєм якого стали події в день проведення гей-параду в Києві. До гей-параду можна ставитися по-різному. Як уже зазначалося в огляді ЦДС, консервативно налаштовані громадяни схильні приписувати йому пропагандистську складову та ігнорувати правозахисну спрямованість цієї події. Як показує моніторинг Центру, він став свого роду лакмусовим папірцем, який проявив певні суспільні настрої, показав зріз ЛГБТ-фобії – її основних відкритих носіїв, та їхні (відверто ірраціональні та нелогічні) переконання, що складаються з гримучої суміші релігійної ортодоксії та правих поглядів.
Така динаміка настроїв у суспільстві може стати підказкою для чинної влади. Коли потрібно знайти цапа-відбувайла, треба сприяти організації гомофобських заходів та всіляко підтримувати негативне до них ставлення. Саме так можна перевести увагу громадян від нагальних питань, відволікти її від справжніх причин сумних демографічних тенденцій – соціально-економічної нестабільності та відсутності грамотної житлової та трудової політики для молоді.
Показники кількості протестів та репресій можуть незначно змінюватися, оскільки про деякі події ЗМІ повідомляють із запізненням. При розраховуванні кількості протестів не було враховано їхнбої тривалості.
Центр дослідження суспільства (ЦДС) – незалежний некомерційний центр дослідження соціальних проблем і колективних протестів. З вересня 2009 року ЦДС фіксує усі протестні події, репресії та поступки в Україні на основі регулярного моніторингу більше 180 національних, обласних та активістських засобів масової інформації.
Контакти:
Володимир Іщенко + 38 097 3964499
Оксана Дутчак + 38 050 7019871
info@cedos.org.ua