Туркменський султан відсвяткував свій день народження приблизно в той самий час, що й наш. На відміну від нашого, однак, він не став псувати собі відпустку зустріччю із султаном московським, передчуваючи, видно, що нічого доброго, крім публічного опускання, з того не буде. Натомість осяйний Аркадаґ — Покровитель Усіх Туркменів — зустрівся з дітками в таборах відпочинку, потішився їхніми танцями та піснями і, підбадьорений цим, завершив четвертий том монументальної праці “Лікарські рослини Туркменістану”.
Тамтешній султан, подібно до нашого, має звання доктора наук і професора, і хоча не спромігся ще видати книжку Opportunity Turkmenistan, султанська академія наук уже зробила його своїм членом, оцінивши широту наукових зацікавлень — від розведення коней до осмислення величі туркменської нації. Серед інших талантів, які Аркадаґ нещодавно явив своїм підданим, — уміння складати любовні пісні й виконувати їх під гітару на телебаченні. Це, погодьмося, не якийсь там дует із Кобзоном і, тим більше, не “Мурка” на піаніно.
Коли б наш султан мав добрих радників, то не морочив би собі голову “європейськими інтеґраціями”, а приглянувся би до духовно й інтелектуально ближчого євразійського досвіду. Покровитель Туркменів здобув на торішніх виборах 97 відсотків голосів своїх підданих. Ані нашому султанові, ані навіть московському таке й не снилося. Хіба що один поширить чеченський досвід на всю Росію, а другий — зробить усім нам, як і обіцяв, повний Донбас. І тоді заживемо нарешті в одному великому, як СССР, і прекрасному, як КНДР, Туркменістані.
Доба Аркадаґа, до речі, офіційно називається там Епохою Всезагального Щастя.
Здається, ми ще ніколи не були до того свого щастя так близько.