Законопроект був поставлений на голосування із порушеннями, зазначають депутати від опозиції.
“Нічого не розумію, зараз будем розбиратися”, – сказав Сергій Терьохінвиходячи з зали.
“Розсадили мордоворотів у залі на вільні місця, де можна було вставити свої картки. Це картки тушок які повіддавали голоси. Проголосували його із порушенням без поправок, без нічого. Проголосували 248 голосами”, – каже “нунсівка” Лілія Григорович.
Одразу після голосування опозиційні депутати підбігли до трибуни, проте було вже пізно.
Проголосували закон за десять хвилин після того, як сесійну залу залишив прем’єр Микола Азаров.
Український «Титанік» та російський айсберг
Відновлення нашої державності мені бачиться як спуск на воду омріяного і величного океанського лайнера.
Справжнього українського «Титаніка» !
І мало хто з нас двадцять років тому задумувався над тим,що десь в тому океані плаває вічно холодний і зловісний айсберг російського націоналізму,чия ледь видима вершина стирчить прямо по нашому курсу. Прямо на нашому шляху…
За двадцять минулих років окреслилися не тільки обриси нашого нового суспільства,сформувалися не тільки підвалини нашої новітньої державності-сформувалися також прийоми та методи її підточування та розхитування нашого суспільства.
Одною з таких смердючих клоак російського націоналізму,полігоном і відстійником печерної українофобії є сайт
http://www.sovr.krivbassinfo.com.
Методологічно окреслилася вся підривна діяльність антиукраїнських «кротів»,що особливо вільготно почуваються в останні роки. Ця методика включає в себе такі прийоми:
1) Очорнення нашої історії та знакових історичних постатей.
2) Зневажання генезису українського народу, дебілізація наших національних рис.
3) Очорнення та підрив позицій української мови як базового державотворчого і суспільного компоненту української цивілізації.
Розглянемо їх по порядку,ілюструючи витягами з «творів» біснуватих проросійських «ультра».
В очорненні нашої історії та знакових історичних постатей особливо відзначився такий собі Олесь Бузина,який ще десять років тому написав гидкий пасквіль на Тараса Шевченка під назвою «Вурдалака Шевченко».
На відміну від Салмана Ружді,якого заочно засудили до страти за «Сатанинські вірші»,осміюючі Аятоллу Хомейні,згаданий Олесь Бузина не тільки не був пристойно побитим,але й «плодовито працює» і далі на нашу погибель під самим носом у влади і у всіх на очах !
Чергова його мішень-наш земляк Устим Кармелюк(в енциклопедіях зустрічається ще написання Кармалюк).Плюючи на всіх нас і пишучи зле на противагу Михайлові Старицькому,цей писака описує Кармелюка в пасквілі «Устим Кармалюк: «партизан» и свинокрад» так:
Кармалюк — украинский Робин Гуд. Но в отличие от Робин Гуда, о его бурной деятельности сохранились не предания, а тысячи страниц уголовных дел с сотнями показаний пострадавших и свидетелей!
Коментуючи схвальні відгуки академіка К.К.Дубини про Кармелюка, О.Бузина наносить чорні фарби на нашого національного героя:
Не станет же почтенный академик, свинью съевший на защите диссертаций, рассказывать студентам, что лидер «партизанського руху» крал коней и волов в радиусе трехсот километров от эпицентра своего «политического движения», сбывал этот скот местным перекупщикам, державшим кабаки у проезжих дорог, и что каждый крестьянин, якобы всей душой поддерживавший Кармалюка и разделявший его взгляды, знал, что выкупать украденную у него (а не у пана!) скотину нужно у жены шинкаря Василия Добровольского в селе Ходак, которая по совместительству являлась любовницей славного атамана?
Надзвичайно цікавим є те,що адміністратор цього українофобного сайту вилучив усі мої коментарі на спростування подібних побрехеньок,а з недавнього часу ще й саму можливість давати коментарі,залишаючи таке право для тих,хто відзначився лютою ненавистю до всього українського.Ось так виглядає свобода слова по-українофобськи !
Інший автор,якийсь Пармен Посохов,в інтернет-пасквілі «Кровавый след Гетмана Сагайдачного» зображує славного українського гетьмана і талановитого полководця кривавим розбійником:
«Первым пунктом, где отметился Сагайдачный, был Путивль. Теперь это город на Украине. И вполне естественно, что обстоятельств взятия города мы уже никогда не найдем. Настолько они невыгодны официальным украинским историкам. Но вот незадача. Основу укреплений Путивля составлял Молчанский монастырь. Теперь он известен как Софрониевский. Именно он дал прибежище в 1605 году разбитому под Севском Лжедмитрию I. Именно с его стен он грозил царским воеводам, так и не смогшим монастырь взять. А Сагайдачный смог. Правда помогло ему то обстоятельство, что большая часть Путивльской дружины по приказу Москвы двинулась в Верховские княжества, отражать набег поляков Лисовского. Войск в Путивле почти не было и город пал. Что сотворил легендарный гетман с горожанами мы наверное уже никогда не узнаем по причине мною указанной выше. Но что он сотворил с обителью известно. Церкви рот не закроешь. А сотворил он вот что. Всех монахов перебил, храмы разграбил и осквернил. И это “защитник” православия! Именно эту функцию ему приписывают. Но, какую веру на самом деле исповедовал Сагайдачный, еще очень большой вопрос.»
При цьому автор забуває згадати,як за наказом Петра І було знищено все населення гетьманської столиці Батурина-і старі,і малі !
Він посилається на сумнівний авторитет російської церкви,що відзначилася порушенням церковного принципу «Бого богове,а кесарю кесареве» і винесла політичну анафему ще одному визначному українцеві –гетьману Івану Мазепі.Вона під диктовку Петра І звинуватила його в зраді-і це тоді,коли ще в 1656 році Богдан Хмельницький звинуватив на Чигиринській Раді московського царя в зраді за сепаратний мир з нашим тодішнім противником Польщею і розірвав Переяславську угоду ! Чи не тому він «помер» через півроку при загадкових обставинах ?
Автор заявляє: «Сагайдачного можно сравнить с козлом, возглавившим стадо баранов.» І ось вже інший смердотворець Сергій Луньов в пасквілі «Свидомый-не национальность» подає узагальнений образ українця- барана,забарвленого в синьо-жовтий колір !
Цікаво,чи є серед правлячої Партії регіонів достатньо кваліфіковані і знаючі Конституцію юристи,що могли би за образу національної гідності і національних символів притягнути автора того пасквілю до судової відповідальності ?
Чи може,це співзвучно помислам самих регіоналів ? Тоді «Партія» має знати-такою позицією вона ставить себе поза законом,а значить,має зійти з політичного горизонту як помилка виборця.
А ось анонімна «творчість» :«Дети в подвале в Мазепу играли».
Ви думаєте,ці українофобські ігрища мітять в Мазепу ? Зовсім ні.
Ось послухайте,на що здатна «загадкова російська душа»:
Девочка Маша купила «Букварь».
В школе открила,а это-«Кобзарь».
Зло подшутила над ней продавщица.
Девочка долго будет лечиться.
Ось так,не мало й не багато:Шевченків «Кобзар»-опіум для народу !
Це все одно,що Дон-Кіхота назвати недоумком,Ромео і Джульєтту назвати розпусною молоддю,що не поважає батьків,а творчість Пушкіна-плагіатом,вкраденими в бабусі Орини байками,за що добропорядний Дантес і покарав…
На думку якогось Глімова Антіпа,автора «Б.У.М.-большой украинский миф»,український народ є тільки вимислом і результатом диявольського промислу:
Наиболее подлая сущность БОЛЬШОГО УКРАИНСКОГО МИФА – его коварство. Миф трансформируется, миф мутирует, постепенно проникая во все сферы общественно-политической жизни государства, миф создает новые культы.
Вот один из примеров рождения нового культа. Народная артистка Украины Нина Матвиенко, на концерте в присутствии первых лиц государства (тогдашнего президента Кучмы, членов правительства и парламентариев) прочитала «молитву» «Отче Тарас» пародировавшую христианскую молитву «Отче наш». Все присутствовавшие демонстративно встали, а некоторые даже демонстративно подняли глаза к небу. К фамилии Шевченко давно уже добавляют эпитеты «пророк», «святой», «мученик», «великомученик» и вот теперь «равноапостольный». Шевченковские слова давно уже приводят как истину в последней инстанции, зачастую пренебрегая евангельскими строчками на ту же тему. Шевченковские портреты вешаются в красный угол в окружении икон, и как иконы по украинскому обычаю украшаются рушныками. Дни рождения и смерти Шевченко просто превращаются в некие языческие камлания. Молодые люди в вышиванках буквально впав в экстаз истерично в слух читают «Кобзарь», раскачиваясь как иудеи перед стеной плача, женщины падают на колени перед памятником поэта, целуют его монумент. Тут же происходят стычки с «инакововерующими» в Шевченко. «Украинские церкви» (УПЦ КП, УАПЦ и УГКЦ) давно уже шушукаются про канонизацию данного персонажа, но никак не могут ему выделить место. Явление, которое можно условно назвать “таросянством”, все серьезней и серьезней проявляется в жизни Украины. Увлекая ее в омут простого языческого человекобожия.
В унісон з ним якийсь анонім під псевдо Случайный читатель в «Не ту страну назвали Гондурасом,не тех героев сделали людьми» пише про Шевченка:
Весьма средний поэт. На своем родном русском языке, на котором писал свои дневники, прославиться ему не удалось, таланта не хватило. Таких, как он, в России были сотни, и ничем особенным среди них он не выделялся. Хотя на мове, может, он и был «единственным и неповторимым». И кто такие «украинцы», он и понятия не имел.
Доктор Ґеббельс би позаздрив такій безсоромній і цинічній брехні !…
За задумом очорнителів України,треба вилити масштабні помиї прямо на весь український народ,і забруднити кожного українця ще змалечку:
Маленький мальчик надел вышиванку-
Зразу похож стал на обезьянку.
Рожицу скорчил,пустился в гопак…
Так и попал в городской зоопарк.
Якраз впору бомбити всю українську націю як кумедний вибрик історії !
І такий собі И.Войтецкий підрядився на цю каїнову роботу, написавши маніакальний «аналіз» під назвою «Мерзкая пихатая страна.Обломок империи»:
Что у Украины есть из, так сказать, меморабельного наследия? Чем гордиться то можно?
Гоголем? Можно. Но он, сволочь, писал же на просвещенном русском языке, а не на всяких там диалектах. Он писал для культурных слоев населения всей Великой Империи, и потому, на русском языке. А не для темного окраинного быдла на мове. Поэтому гордится им мы не можем.
Если уж мы называемся НАЦИЯ, давайте гордится шедеврами створеними на нацiональнiй мовi.
Так чем гордиться-то будем? Шевченком? Весьма средний поэт. И как художник слабоват. Но, вылез из самого дна и стал академиком! Ура. Канонизируем его! В каплички! И на рушниках! И молится ему будем! Ооооо! Шевченкоооооо! И потом Он – единственное наше достояние, известное в мире. Хотя, по мне, Иван Франко – во сто крат талантливее.
Ну ладно. Шевченко, так Шевченко. Это – раз.
А дальше? Чем еще гордится-то еще будем? Вышыванками и шароварами? Ну – одежда. Ничего особенного. У каждого народа есть своя. Тоже очень красивая. Используется всеми народами в ФОЛЬКЛЕРНЫХ праздниках.
Ну, казаками (практически бандитами, пиратами). Ну ладно. Действительно крутые были пацаны. Хоть к Украинской Нации имеют все ж не прямое отношение. Разве что территориальное. Интересы и цели то у казаков были весьма меркантильные.
Так чем же еще? Культуры у нас нет. Своей.
Фолк есть. Но фолк – он фолк и есть. А высокая культура где? Где шедевры? Где украинская культура в мировом масштабе? А нет ее. Ни литературы, ни музыки, ни живописи, ни архитектуры мы не создали. Немцы – создали. Французы, Англичане, Итальянцы – создали. Испанцы – создали. Русские – создали. Даже Инки и Арабы создали. А наша ВЕЛИКА НАЦIЯ – НI.
И великих не родила Украинская земля. Только не надо говорить о том, что некоторые русские, немецкие американские деятели науки и культуры – украинского происхождения. Лермонтов тоже не русских кровей, а Пушкин вообще потомок арапов. Родина человека та, которую он считает своей, а не та, где когда-то жили его пращуры.
Тепер вловлюєте,мої співвітчизники,ким ми є за класифікацією того російського націоналіста,
що навіть не вважає Україну свою Вітчизною,але претендує на її територію ?
Виявляється,ми-окраїнне бидло,а мова наша-так,пхе!,діалект.
О,наша мова-саме тим,що вона прекрасна і саме тим,що вона наша,-ЇХ просто дістає !
Тому такі великі їх потуги убити її-морально і законодавчо.
Вже згаданий Антіп Глімов(чи не він є потомок тих,хто прийшов на місце вимерлих від голодомору українців ?) пише:
Разговорная сельская «мова» исторически сложилась в оккупированной поляками Юго-Западной Руси в 15-17 веках. Первыми ее вынужденно стали использовать русские крепостные крестьяне Речи Посполитой. Приспосабливаясь к языку владевшего ими польского пана, они в общении с ним и его польской челядью постепенно перешли на разговорный русско-польский жаргон, лишь намного позже получивший громкое название «украинского языка».
В 19-20 веках фрондирующие образованцы Малороссии этот суржик усовершенствовали, мутировав в некое подобие литературно-научного языка, и стали писать на нем беллетристические, исторические, а впоследствии и свои квазинаучные произведения. В советскую эпоху ему был придан статус «дэржавнои мовы» на территории УССР, но искусственное его распространение в силу естественного неприятия со стороны населения очень скоро было ограничено официальной документацией да творчеством украиномовных писателей, издававшихся за государственный кошт и никогда не читавшихся населением, потому что от живой малорусской речи их украинский язик уже отличался как небо от земли. Сегодня это различие доведено до полного абсурда.
Нашу стурбованість наступом українофобів на українську мову якийсь моральний мутант Олександр Зубченко в своїй «науковій праці» «Языковая рефлексия:попытка классификации мово-дрочеров» подає так:
Расово правильные украинцы упорно дрочат в интернетах на тему «мовы». Самозабвенно и непрерывно. Это к вопросу о том, что «языкового вопроса в Украине не существует». Приятно наблюдать за рефлексией «свидомой части» населения, которая никак не может опомниться от «предательства своих интересов». Они так боролись, так боролись, как вдруг все пропало. Раздаются стенания и вопли в специально отведенных для этого местах. В частности, на сайтах «изданий», существующих на американские гранты. Действительно, где же еще бороться за мову?
Підозріваю,що цей «талант» ,як і антидержавна діяльність того сайту,оплачується з фонду «защиты наших русских соотечественников ».
Я пам’ятаю один чудовий фільм про Англію 19 ст.,де закоханий в простолюдинку вельможа з вищого світу навчав бідолашну…англійської мови-і навіть з використанням спеціального лінгафонного пристрою !
Кожна мова перебуває в постійному русі-і російська не виняток. В часи Смути,коли Кремль був захоплений поляками,а Семибоярщина(Дума з семи московських бояр) була згодна на полонізацію всюди,крім релігії,російська мова зазнала польського впливу: дієслова в неозначеній формі відійшли від канонічної руської форми «-ти»,а набули польських закінчень «-ть». Таку руську форму зберегла,однак,українська мова-структурно українська і білоруська(на жаль,практично мертва тепер) ближчі до руської мови,ніж російська.
Цей факт важко переварити істинному російському націоналістові,тим більше,що російська мова має надзвичайно трагічний дефект: на ній неможливо подати різницю між словами «руська мова» і «російська мова»,через що багато-хто тенденційно змішують ці поняття.
Якийсь Владімір Акімов в «дослідженні» «Конструируя искусственный язык» природній процес покращення мови,покращення українського алфавіту Пантелеймоном Кулішем в 19 ст. подає як конструювання «штучної»,а отже,неканонічної,незаконної мови. Як же тоді бути з сучасним російським алфавітом,якого Луначарський модернізував ще пізніше-в 20 столітті ?
Що-що,а конструювання російської мови зафіксовано документально-як от реформа російського вірша,що мав сліди польського впливу:
Насущной проблемой развития отечественной словесности становится в XVIII в. создание новой системы стихосложения, способной обслуживать возросший стилевой и жанровый диапазон новой литературы. В русской ученой поэзии господствовала пришедшая из Польши силлабическая система, основанная на равенстве строк по числу слогов, постоянной цезуре и женской рифме. Для народной поэзии был характерен тонический стих, построенный на упорядоченности количества ударений в строке. Общий смысл реформы русского стиха сводился к соединению двух этих систем-книжной силлабической и народной тонической – в единую силлабо-тоническую.
Начало реформе положил Василий Кириллович Тредиаковский (1703-1769), заложивший основы научного стиховедения в трактате «Новый и краткий способ к сложению российских стихов» (1735).
Хочу особливо звернути увагу на назву того старого трактату:мова йшла не про «русские стихи»,а про «российские стихи».
А все тому,що Росія,що появилася в 1689 році,не була Руссю. В Русі ніколи не було іншої столиці,крім Києва,і ніколи не було іншої мови,крім руської. Тобто,староукраїнської.
Що та реформа не була завершена в часи Пушкіна,доводить те,що в казці про золоту рибку він раптом пише за українськими,більш древніми,канонами:«Что тебе надобно,старче ?».
В сучасній російській мові нема форми «старче», це з руської мови. Це дуже важко зрозуміти ЇМ.
Вони-різні.На жаль,багато з них схожі на біснуватого українофоба під псевдо «Киевлянин»,що написав на сайті програми «Шустер-лайв» таку мерзоту- «Отповедь Украине»:
Святая Русь, пора пришла
От Украины вонь пошла.
Проснись, ударь в колокола,
Пора очиститься от зла.
Так пусть же сдохнет Украина!
Да будет проклята она!
Хохол – безродная скотина,
Предателем был все века.
Хохол, ты подлостью своей
Затмил продажного Иуду.
Тебе не жить среди людей,
Ты будешь маяться повсюду.
Бачите,вже пролунала анафема Україні ! Чи не забагато ми їм дозволяєм ?
Я кажу-МИ,бо ця влада працює не на Україну,а на себе.
І наостанок-про комуністів.Ні,не про тих,справжніх з УКП(Української Комуністичної Партії),які ще в 1925 році,давши потужний імпульс нашій культурі,були ліквідовані Сталіним. Ні,не про ТИХ, які були ЗА,а про ЦИХ-які є ПРОТИ.
Колись Карл Маркс писав: «Чужою мовою розмовляє у державі або гість, або найманець, або окупант, який нав’язує їй свою мову.»
Тож вам,які заявляли себе найвірнішими послідовниками Маркса,пора визначитися,хто ви є за Марксом.
Чого ж ВОНИ вічно хотять від нас ?
І ось нарешті такий собі Ростислав Іщенко в своєму «зізнанні» “НАТО и независимость” відкриває карти: виявляється,не об`єктивні труднощі стоять на шляху до зміцнення нашої державності,ні-виявляється,нашому державному кораблю загрожує той самий айсберг російського націоналізму:
Украинским политикам неведом первейший принцип любой стратегии – чтобы где-то выиграть, чем-то необходимо пожертвовать, или, в переводе на понятный украинским политикам язык: чтобы что-то получить, надо что-то отдать.
Применительно к независимости это значит: если вы хотите иметь независимое государство, оно должно отвечать ожиданиям большинства населения. Граждане должны хотя бы не проигрывать от независимости, если не экономически, то, по крайней мере, идеологически. В украинском случае это значит, что, раз на данной территории живёт русскокультурное большинство, независимая Украина может существовать лишь как русское, но не галицийское государство.
Вернемося на мить в довоєнний час-до 1939 року,коли Західна Україна була в складі Польщі,-
і задамо собі таке питання:хіба тодішня УРСР в 20-х роках не була «українськокультурною
більшістю» ? А може, призначенням Голодомору було створення «російськокультурної більшості» ?
Стоп,панове російські націоналісти ! Це вже скидається на політично вмотивований геноцид з метою
«очистки» життєвого простору.На той самий фашизм.
Їй-же богу,ідея «руского міра» приведе вас до Нюрнбергу-2 !