18 липня начальник управління культури КМДА Світлана Зоріна підписала наказ про звільнення директора історико-архітектурного музею «Київська фортеця» Кулініча В’ячеслава Яковлевича. Насправді кажучи незважаючи на те, що я є співробітником музею з 2002 року і бачив не одну спробу позбутися нашого невгамовного директора, який в продажних чиновницьких колах давно здобув прізвисько «божевільного», інформація про його звільнення просто приголомшила. Приголомшила тому, що вже стільки разів ситуація була близька до того, але якось обминало. Тож цього разу одразу виникло питання: невже це все? Невже з цього моменту музейні скарби опиняться в руках «сумирної» людини, яка все що треба підпише і все що треба віддасть?
Кулініч не хотів віддавати нічого, а навпаки хотів здобути якомога більше. Якомога більше приєднати до музею. Але в логіку суцільно продажної чиновницької маси просто не входить зрозуміти: як це хтось може збирати щось… і не для себе! Бо ж людям властиво всіх судити по собі. Так Клінчу вдалося в буремні роки будівельного буму переконати навіть О.О. Омельченка про передачу унікальної Київської Лисої Гори у відання музею, а не під забудову…
На офіційній зустрічі, на яку співробітники музею чекали аж три години, пані Зоріна намагалася переконати, що мова йде про людину яка зарвалася і не хоче визнавати її влади та авторитету. Цікаво на чому має ґрунтуватися її авторитет. Адже за весь час її правління ми не дочекалися ні нового приміщення для музею історії Києва (бо ж рішення виділити ті бутіки біля метро Театральної це лише популізм чистої води), ні створення бодай якогось нового музею. Для порівняння за останні роки у Києві створено кілька десятків нових об’єктів природно-заповідного фонду, серед яких наприклад Національний парк «Голосіїівський». А що в сфері культури? Дерибан та видача дозволів під знос пам’яток, намагання висилити не один музей?
На своїй прес-конференції, яку добрі люди допомогли В’ячеславу Яковлевичу провести в престижному інформагентстві УНІАН, директор заявив: «Причина мого звільнення – непокора перед вчиненням протизаконних дій». Так, причин для взаємної «любові» з управлінням культури КМДА накопичилося вже дуже багато, але апофеозом стала справа з передачею 4 башти Київської фортеці в довгострокову оренду приватному музею «Платар».
Колекція ця (трипільський посуд та коштовності різних періодів) створена на основі приватних зборів мала бути відкрита для огляду простому народові. Саме в цьому заходився допомогти В. Я. Кулініч. І для цього сам запропонував 4 башту. Але в ході перемовин про цю ласу територію, виявилося що представники зареєстрованого приватного музею, в статуті якого окрім музейної діяльності багато інших «непрофільних» напрямків, таких як масажна справа, почали домагатися не тільки розміщення своєї колекції в башті музею. Постало питання передачі даної башти їм в оренду на 49 років.
Фактично це означало б що вони могли б робити з нею все що завгодно. На зустрічі з працівниками музею пані Зоріна підтвердила, що в якийсь момент для «конструктивності» вона втрутилася в справу з «Платаром», яку розпочав Кулініч. Він же повідомляє, що насправді його було грубо відставлено в бік. В результаті «Платар» вклав значні кошти в розробку проекту на основі цієї башти, але своєї мети повного контролю над приміщенням та ще й земельною ділянкою добитися не вдавалося. Тоді всупереч думці профільної комісії Київради було підготоване рішення про передачу башти «Платару». І, зрозуміло, що Зоріна зобов’язала Кулінча виконати це рішення. Натомість отримала відмову і навіть судову справу проти передачі башти в оренду. Тож ще до розгляду цієї справи поспішила усунути Кулініча з поста. Натомість до суду буде призначено нову людину, яка визнає в суді усі вимоги з приводу музею необґрунтованими і справу буде залагоджено.
«Ну що я можу вдіяти з вашим директором?» – питалася Зоріна. А і дійсно що? «Йому час піти, жоден з його проектів не вдався , а він все про щось марить». Звичайно і це після того, як піднято з руїн Госпітальне украплення, виграно десятки судів за охорону пам’яток Київської фортеці, після того як Кулініч заслужив собі слави одного з найнепоступливіших директорів київських музеїв, він має піти? Пані Зоріна послала саме цю людину у ганебну відставку по статті: «за порушення трудової дисципліни та не виконання її наказів». При тому що зроблено все поспіхом і протизаконно: під час перебування Кулініча на лікарняному (постійна боротьба підірвала його здоров`я) та після того як поспіхом йому було «впаяно» догану. Чому ж до цього музею весь час виносилися подяки та платилися премії?
На питання працівників музею щодо того, що Кулініча не тільки викинуто з роботи, але й з квартири, на яку він чекав більше 12 років, живучи в комуналці, пані Зорна відповіла що з цього приводу вона нічого не вирішує. Вона його буцімто на чергу поставила, а інше то вже не її справа. Так, хоч і довогоочікуваною є ця квартира, хоч жінка Кулініча і в плачу маючи на руках двох малих дітей. Але тим не менше В`ячеcлав Яковлевич переконаний, що честь дорожча!
А ще намагалася апелювати до того що директор начебто за скільки років не розробив положення про національний музей, і цим буцімто скільки грошей співробітникам не додав, бо в національних музеях більше платять. апелюючи до нашої жадібності і збуваючи про те, що ті хто хочуть грошей у нас в мезеях не працюють, вона забула додати, що таке створення національного музею не передбачало виходу музею із комунальної власності. А це дозволяло б Київраді розпоряджатися його майном та землею на свій розсуд. А землі цієї більше 140 га. Є над чим замислитися…
На прес-конференції Кулініч показав рішення діючого Президента про передачу музею пам’яток комплексу фортеці, які не збирається виконувати Попівська адміністрація. Він запитав в присутніх, то чиє рішення він має виконувати Президента, чи діючих на власний розсуд чиновників КМДА?
В’ячеслав Яковлевич не задається та буде оскаржувати рішення Зоріної в суді, а також подав скарги до вищестоящих органів з приводу поновлення на своєму робочому місці. В цьому його підтримує не тільки колектив музею, але й багато союзників та симпатиків, яких він здобув своєю безкомпромісною позицією за довгі роки боротьби.
Науковий співробітник історико-архітектурної пам’ятки-музею «Київська фортеця», к.б.н.
Іван Парнікоза