або
Чому ліквідація наслідків стихійного лиха відбувається не за одним алгоритмом
Цей день – 14 червня – увійшов у життя людей чорною датою. Такого на пам’ятали навіть старожили. Загриміло, як зазвичай буває перед грозовим дощем. Й ураз загуркотіло так, наче в село увірвався танковий корпус, розтрощуючи все на своєму шляху. Ведичезні градини, вибивши шибки, залітали у веранди й кімнати, поцілюючи у ставчики з квітами, телевізори, посуд. Люди думали, що прийшов кінець світу й ховалися під іконами. На дорогахбілборди літали як картонки.
Коли хвилин через 20 усе стихло й шоковані селяни почали вибиратися з помешкань, вони побачили страшну картину. Все навкруги було встелено 20-30-сантиметровим шаром криги, з-під якого стирчали крила вбитої птиці. З пастівника поверталися закривавлені корови. Автівки на подвір’ях були без скла й наче пожмакані. У садках стояли чи лежали обчухрані до гілок дерева, над дорогою й у лісі повалило дерева до метра у діаметрі. На городах і полях не залишилося жодної неушкодженої рослини. Зі стовпів звисали обірвані електродроти. Смерч позносив покрівлі чи побив шифер на будівлях, чимало хат світили кроквами, мов ребрами. У багатьох будинках від во
ди прогнулися чи й взагалі впали стелі… «Ви живі?» «А ви живі?» – перегукувалися люди. Повсюдно чулися ридання й крики.
14 червня на кілька південних районів Полтавщини вперше в цьому році обрушився ливень з ураганним вітром і градом (після того буревії ще кілька разів робили шкоду й в інших місцях області). Надзвичайна ситуація природного характеру була визначена як регіонального рівня (кваліфікаційними ознаками є розмір території, кількість постраждалих, сума збитків та ін.)
Як розповів голова Кобеляцької райдержадміністрації Анатолій Таранушич, стихія наробила біди у 33 селах семи сільрад району. Вже 15 червня у селі Чапаєве Червоноквітівської сільради, яке постраждало в Кобеляцькому районі найбільше, побував голова Полтавської облдержадміністрації Олександр Удовіченко. У райдержадміністрації відбулося засідання комісії з надзвичайних ситуацій. Потерпілим допомагав увесь район. Тільки на розчищенні автомобільних доріг, завалених стовбурами дерев, працювало 14 бригад. Не вимагаючи документів на право власності, комісія складала акти на кожне домоволодіння про завдані збитки, відповідно до яких з обласного резервного фонду було виділено понад 600 тисяч гривень, з яких майже 486 тисяч гривень – Червоноквітівській сільській раді. Розпорядником коштів визначили сільську раду. Тільки за два дні після лиха вибрали (позичали й купували) всі запаси шиферу не лише в районі, а й у Полтаві в таких великих будівельних супер- та гіпермаркетах, як «Крайт», «Міні-максі», «Епіцентр». У Чапаєво завезли й розподілили між домогосподарствами 5370 листів шиферу на суму понад 311 тисяч гривень та майже на 50 тисяч гривень віконного скла. Ще 163 тисячі гривень, що залишилися з обласних грошей, Червоноквітівською сільрадою кілька днів тому були виділені на матеріальну допомогу потерпілим: по 1500 гривень кожному обійстю, тобто, без диференційованого підходу з урахуванням розміру збитків кожної садиби.
Втім, далеко не всі жителі залишилися задоволеними державною допомогою на ліквідацію наслідків стихійного лиха, точніше, тим, як її розподіляла сільська рада. І справа не тільки в обиді на владу, яка не виділила на їхні будинки жодного листа шиферу чи скла, а в тому, що у них немає коштів, щоб закупити будівельні матеріали: злидні дивляться з кожного кутка голодними очима.
Мені двічі довелося побувати у Чапаєвому за останні півтора місяці й побачити й почути від чиновників та від людей настільки різне, наче мова йшла про не одну і ту ж подію.
Чомусь у Чапаєвому виявилося чимало «пропущених» хат, тобто, таких, на які червоноквітівський сільський голова Людмила Рибалко та сільський депутат Світлана Стрюк не склали актів про збитки від стихії й відповідно люди не отримали від держави шиферу, скла, цвяхів. Дивним чином більшість «пропущених» були за національною ознакою: там, де проживають багатодітні циганські сім’ї. Л.Рибалко стверджувала, що 15 червня, коли складали акти, ромів… не було вдома й ні з ким було розмовляти. Та коли ми пройшлися по всіх «пропущених» у Чапаєвому разом з сільським головою та заступником голови Кобеляцької РДА Валерієм Коломійцем, люди мало не плювали головисі в очі за цю нахабну брехню.
Майже 50 жителів (і українців, але переважно ромів), а це ¼ всіх мешканців села(!), Людмила Рибалко розвела, як казав пан Чечетов, «мов кошенят», бо розподіляла шифер, мов у тій казці: цьому дам, цьому дам, а цьому – не дам. Наче не державні кошти ділила, а з власної кишені! А чому не дам? Та, певно, тому, що не любить вона циган. Тому що потурає ксенофобським настроям: і сільський депутат-фермер, і деякі не в міру бідові селяночки вигукували, що хати всіх циган треба було під час бурі підпалити (мабуть, надивилися по телевізору, як спалили циганський табір у Києві перед Євро-2012 – Авт.), що вони бур’яни н
а городах порозводили, що не прописані, а Людмила Степанівна навіть зауваження їм не зробила. І це колишня вчителька української мови й літератури, яка повинна б сама дотримуватися принципів толерантності й іншим не дозволяти розпалювати міжнаціональну ворожнечу!
Тільки ж у її немилість потрапили й деякі українці! Розповідають, що Людмила Рибалко одразу після буревію офіційно оповістила всіх, що шифер відповідно до кількості пошкодженого видаватимуть тільки на житлові будинки, в яких реально проживають люди, а ремонт господарських будівель – проблема господарів. Коли ж на сходці в Чапаєвому я зачитала відомість сільської ради на виділення шиферу, жителі села обурилися несправедливістю при розподілі державної допомоги потерпілим, бо дізналися, що одні односельці отримали шиферу набагато менше, ніж насправді побив град, а інші отримали стільки, що змогли перекрити не лише хату, а й сараї, гаражі та літні кухні (односельці думали, що то вони за свої гроші докупили), і вже виставили садиби на продаж!
Дивуюся безвідповідальності з боку районної виконавчої влади, яка безконтрольно віддала все на відкуп сільському голові.
У великому селі Кам’яні Потоки поблизу Кременчука ураган 14 червня теж наробив дуже багато біди. Олександр Романець, котрий на той час був сільським головою, розказує, що у шоковому стані було не лише населення, а й представники влади, які вперше зіткнулися з такими масштабами стихійного лиха.
– Тиждень просидів в райдержадміністрації, у юристів, в Інтернеті й не знав, з чого ж почати й ніхто до пуття й підказати не міг, – зауважує Олександр Григорович. – Зрештою визначилися, що жителям треба подавати заяви в сільраду із зазначенням розмірів збитків, а комісія з депутатів та працівників сільради робила подвірні обходи й складала акти. Коли за кілька днів звели інформацію докупи, виявилося, що стихія пошкодила 216 будинків, а сума збитків в індивідуальному секторі становить 1,7 млн. гривень. Ці дані сільрада передала у Кременчуцьку райдержадміністрацію, а вона – в облдержадміністрацію.
-Та через кілька днів, – продовжує заступник кам’янопотоківського сільського голови Світлана Курій, – нам повідомили, що з резервного фонду області на нашу сільраду виділено усього 300 тисяч гривень. Рішенням сесії ми розподілили їх між потерпілими: комусь 500, а комусь 1500 гривень. Найбільша виділена сума становила 7000 гривень. До середини липня люди отримали готівкою ці кошти. Це не повністю, але хоч якоюсь мірою компенсувало їхні збитки. Адже в перші дні після буревію люди самотужки купляли шифер і скло, щоб перекрити будинки й господарські будівлі. З вулиць Кам’яних Потоків уже майже вивезли повалені дерева та уламки шиферу.
Укотре переконуюся, що розповіді про ліквідацію наслідків лиха селян і чиновників – дві великі різниці, як кажуть в Одесі. Жителі Кам’яних Потоків стверджують, що людей ніхто не заспокоїв, не розповів, що за чим треба робити. Більше того, у перші дні заяви від громадян на допомогу відповідальні працівники сільради взагалі не реєстрували й відмовилися звернутися до метеоцентру з Полтави за безкоштовною довідкою про рівень надзвичайної ситуації природного характеру, з якої й починажється процуедура документування наслідків стихії. Тож селяни змушені були самі як приватні особи їхати у Полтаву, платити 43 гривні, й брати ту довідку у синоптиків.
Депутат Кременчуцької районної ради, доктор історичних наук, професор Кременчуцького національного університету ім.Остроградського Ганна Капустян розповідає, що тільки завдяки настирності її та депутата Автозаводської райради Кременчука «свободівця» Олега Савченка їм вдалося потрапити на прийом до голови Кременчуцької РДА Юрія Нагорного. Але оскільки конструктивної розмови про прискорення ліквідації наслідків лиха не вийшло, вона змушена була апелювати і до Президента України, і до Генеральної прокуратури, і особисто звертатися до голови Полтавської ОДА Олександра Удовіченка.
Сільська рада таку активність Ганни Тимофіївни розцінила як образу й у свою чергу звернулася на неї з «чолобитною» до комісії з питань депутатської етики Кременчуцької райради. І комісія заслуховувала персональне питання… депутата Капустян, з’ясовуючи, наскільки відповідає дійсності кожна фраза у її листі. Та на захист пані Ганни стали жителі Кам’яних Потоків і питання спустили «на гальмах».
Ірина Лазеба, мама якої проживає у цьому селі, каже, що самотні люди, пенсіонери не могли поїхати у Кременчук, щоб придбати будматеріали. А підприємці цим скористалися й немало заробили на людському горі. Якщо у перший день після буревію лист шиферу коштував 51 гривню, то через кілька днів його машинами возили по-під дворами й продавали вже по 65 гривень, причому квитанцій не давали. Мама Ірини отримала у сільраді 1500 гривень відшкодування від держави. Але тільки за заміну шиферу найманій бригаді сплатила 1700 грн., не кажучи про вартість придбаного шиферу. Будівельники теж, до речі, заробили в постраждалих селах добряче. До того ж у хаті впала стеля, і мати з донькою ще довго відроблятимуть позичені на ремонт кілька десятків тисяч гривень.
Коли по домоволодіннях ходила комісія Кам’янопотоківської сільради, її члени відмовлялися фіксувати збитки від знищених городів, а на нарікання односельців на сумну перспективу голодної зими, кидали репліки: «На базарі все є, купите!», доводячи стареньких до сліз. До цього часу літні люди й діти, котрі пережили жах смерчу, при перших подувах вітру знову відчувають страх і стрес. Їм би потрібна психологічна допомога, але про це до цього часу ніхто не подбав. «Наші люди сильні, все витримають», сказали мені у сільській раді…
На території Галущиногреблівської сільської ради Новосанжарського району 14 червня смерч побив і позривав шифер майже на 200 будівлях з 250 наявних у селах Галущина та Мушина Гребля. Довелося поміняти на дахах 12000 шиверин! Але, за словами тамтешнього сільського голови Володимира Коби, його виборці не отримали жодної копійки з обласного резервного фонду на компенсацію збитків, а весь тягар витрат ліг на них самих.
– Уже 15 червня у село приїхали керівники двох агрофірм, які орендують земельні паї наших селян, – розповів Володимир Володимирович, – заспокоїли людей і в рахунок грошей за оренду паїв у 2012 році закупили та завезли орендодавцям будматеріали.
Кілька днів тому розпорядженням голови Новосанжарської райдержадміністрації Сергія Шовкопляса з районного бюджету було виділено 23000 гривень як одноразова грошова допомога на відновлення житлових будинків зовсім нужденним людям: самотнім пенсіонерам, інвалідам 1-ї групи та інвалідам Великої Вітчизняної війни, учасникам бойових дій, багатодітним родинам. Розмір допомоги в середньому склав 1000 грн.
У будь-якої мислячої людини виникає логічне запитання: чому ліквідація наслідків стихійного лиха, що сталося в один і той же день, в різних районах Полтавщини відбувається за різними алгоритмами: одній сільраді виділили з обласного резервного фонду майже півмільйона, другій – втричі менше за потребу, а ще іншій взагалі – нуль. І що впливає на розмір виділених сум: статус посадовця, який побував на місці лиха (у Кобеляки приїздив губернатор, у Кременчук – гуманітарний віце-губернатор, а у Нові Санжари ніхто з області не приїжджав), ступінь дружних стосунків з обласними чиновниками чи оперативність подання документів? Адже мова йде про збереження глиняних хат (в кращому випадку обкладених цеглою), тобто, всього (й останнього), що більшість пересічних селян надбали за все своє трудове нужденне життя чи отримали у спадщину. І зруйнований ливнем, градом і буревієм дах над головою, який немає фінансової змоги відновити, – це навіть не драма, це – трагедія для жителя села, де зазвичай немає роботи для працездатних, а мізерної пенсії колишніх колгоспників не вистачає навіть на ліки…
Я запитувала керівних еменесників з обох управлінь (того, що підпорядковується ОДА, і того, що МНС), але ніхто так і не зміг мені достеменно пояснити, який відсоток реальних збитків потерпілим від стихійного лиха можуть покрити видатки з обласного резервного фонду, розмір якого становить 1% від бюджету області (на 2012 рік – це 3 млн.грн., станом на 1 серпня з них використано половину). Кажуть, що їхній головний нормативний документ – Постанова Кабміну №415 від 29.03.2002 року «Про затвердження Порядку використання коштів резервного фонду бюджету» такої конкретики не містить. Тож, виходить, щоразу спрацьовуватиме суб’єктивний фактор, ручне управління й інші (корупційні?) чинники?
Кліматологи та метеорологи попереджають, що у зв’язку з глобальним потеплінням суттєво змінюється клімат і в Україні, а природні катаклізми на зразок того, що обрушилося на Полтавщину 14 червня, стануть частими. І до цього треба готуватися – і владі, й громадянам. Думаю, що на рівні області треба виробити єдиний алгоритм дій у подібних надзвичайних ситуаціях органів державної влади та місцевого самоврядування, провести навчання відповідальних працівників РДА, сільських голів, щоб не бути заскоченими зненацька, не витрачати намарно дорогоцінний час й раціонально витрачати бюджетні кошти, адже це кошти усіх платників податків.
До речі, у найвигідному становищі були ті, хто завчасно застрахував свої будівлі й після буревію отримав від страхових компаній пристойне грошове відшкодування, яке й допомогло відремонтувати обійстя. Найменша сума річного полісу – 75 гривень.
Днями на Полтавській ОДТРК «Лтава» відбувся запис ток-шоу «Відверто про…» про стихійні лиха та
ліквідацію їх наслідків, тему якої запропонувала я. Можливо, вперше в історії цієї програми воно справді пройшло як шоу, які ми бачимо на центральних телеканалах, адже в ньому взяли участь не лише представники влади, а й громадські активісти, депутати, пересічні селяни, котрі емоційно реагували на брехню чиновників чи небажання зрозуміти, що те, що бачиться з другого поверху райдержадміністрації і з хати багатодітної родини, якій не дали жодної шиферини й на стелю якої вже півтора місяця ллють дощі,– дві великі різниці…
Добре, що на шоу «Відверто про…» нарешті почали обговорювати конткретні актуальні проблеми жителів Полтавщини, а не загальні на кшталт «а чи варто палити в публічних місцях?» чи «наркоманія – це погано чи добре?». Бо саме на це й виділяються бюджетні кошти обласній телекомпанії.
Втішно, що голова Кобеляцької РДА А.Таранушич, який в ефірі обвинувачував журналістів і депутатів, що буцім роблять собі піар на людському горі (?!), після передачі підійшов до письменника та правозахисника Анатолія Ратаєва й визнав, те, в чому я переконувала його останні півтора місяці: гроші в Чапаєвому, мабуть таки розподілялися не по справедливості… Дивіться цю передачу 17 серпня о 19.30 на телеканалі «Лтава».