Київ, ТВО 218 дільниця 800555
Був “сматрящім” від “Свободи”. Помився, від”ївся, відіспався, ділюся враженнями.
О 7-00 прибув на дільниця, зареєструвався. О 7-20 почалося засідання. На засіданні ні склад комісії, ні, навіть керівників комісії не оголошували, не кажучи про те, що дізнатися хто яку партію представляє було неможливо, хоча це має принципове значення, наприклад, при виході з переносною урною або доставкою протоколів до ОВК. На засіданні голова оголосив кількість виборців та намагався приховати кількість отриманих бюлетенів, але на мою вимогу все ж оголосив… Спочатку ту ж цифру, яка дорівнювала кількості виборців, після зауваження, що бюлетенів має бути більше, знехотя оголосив дійсну цифру.
Перейшли в приміщення для голосування. Почалося пломбування скриньок. Першу скриньку голова запломбував “на кінчик” пломби, та зіпсував пломбу, тобто видавалося за можливе підняти край урни та просунути руку, не пошкоджуючи пломбу. Це викликало праведний гнів спостерігачів Ар”єва, Батьківщини та іноземних спостерігачів. Намагаючись клеїти дурня, ніби не вміючи опечатувати, знехотя було опечатано належним чином інші урни. Це затримало відкриття дільниці на 20 хвилин, про що було мною та іншими спостерігачами складені акти. Про те, що площа дільниці була недостатня, про відсутність плакатів про порядок голосування та відповідальність за порушення, про недостатнє (відсутнє) освітлення в кабінках я вже мовчу.
Підійшовши до першого ліпшого столу, помітив, що в бюлетенях не було штампу “вибув” напроти кандидата від “Удару” Сергієнка. Звернувся до голови, вказав на недолік, попросив вилучити та погасити такі бюлетені, на що отримав відповідь, що всі “мєлочі” розрулимо після голосування. Повернувшись до столу, побачив, що ті бюлетені ховають вглиб стосу. Підійшов до іншого столу: та сама картина: бюлетень без відмітки “вибув”. Витягнув телефон, іншою рукою пальцем вказую на графу кандидата без відмітки “вибув”, жінка з комісії накриває мені руку стопкою бюлетенів, підбігає Голова, оголошує мені попередження за те, що я чіпав бюлетені.
З”являється на дільниці кандидат від “Свободи” Мохник. Я пишу акт про відсутність позначки “вибув” (бланками актів та законом нас не забезпечили, на відміну від інших спостерігачів, тому чистий папір а4 та рада гав уа з телефону). Мохник питає, чому я не складаю акти про порушення, я резонно зауважую, що я саме цим і займаюся, саме про відсутність “вибув” пишу, каже, кидай, пиши про затримку відкриття. Почав писати про затримку відкриття, каже кидай, пиши про те, що якусь жінку не включили до списку. Почав писати, каже, кидай, йди з переносною скринькою. Коротше кажучи, відверта демонстративна зневага до мене з фактичним видворенням мене з дільниці на фоні шанобливого ставлення того ж Мохника до інших спостерігачів залишило негативне враження.
Сиджу, чекаю виходу зі скринькою. Вихід затримується, через відсутність перезмінки міліціонера, який ніби то має обов”язково з нами ходити, хоча законом це не передбачено. На це звернули увагу я та одна жіночка з членів групи. Вирішили йти без супроводу, а у випадку претензій домовилися, що я складаю акт про саботаж роботи з боку правоохоронних органів та висування додаткових, не передбачених законом вимог. Другого контрольного листка в скриньку не вкидали, але це були дрібниці. При виході намагався з”ясувати, хто від якої партії/кандидата, отримав дулю замість відповіді. Потім вдалося з”ясувати, від одного з учасників групи, Романа, що принаймні 2 чоловіки в групі (включаючи цього учасника) від регіонів, розмова йшла саме про те, що прийдуть “наші” та будуть вас, бандерівців різати як собак, про викопування та викидання трупів галіцаїв, про те, що проходження в раду Вам нічого не дасть і після виборів вас по одинці виловлять.
Після першого ж “неходячого”, виявилося, що жіночка забула сумку у квартирі. Роман, який весь час намагався йти ззаду, разом з папкою з бюлетенями, з джентельменським запалом кинувся визволяти сумку… покинувши групу та прихопивши папочку з бюлетенями. Я побіг за ним (він застряв на домофоні) та запитав, куди він так розігнався з бюлетенями. Попри його щирі запевнення в кришталевій чесності, я наполіг, аби він залишив бюлетені іншим членам комісії, що й було зроблено. Після цього він неодноразово намагався покинути групу разом з бюлетенями (то цигарки скінчилися, я пригощав, то додому на обід, наголосив, що без перерви, то ліфтом їхав коли всі йшли сходами, то йшов сходами, коли всі ліфтом їхали), але я фактично бігав за ним хвостиком.
Десь через годину після виходу, нас завернули на дільницю забрати міліціонера. Хвилин 20 ми його забирали, допоки очікували під дільницею, вийшли американські спостерігачі, звідкись взявся голова комісії, почав їм заглядати до рота, ламаною англійською пояснював (неправильно) процедуру голосування на дому, “перекладаючи” з діловим виглядом російською зовсім інші слова, що на мене, більш-менш володіючого англійською та американців, чудово володіючих, як виявилось, українською та російською, справило гнітюче враження.
Крім систематичних намагань ліфтера-регіонала-Романа зникнути разом з чистими бюлетенями, особливих пригод не було, якщо не враховувати специфіку голосування на дому.
По поверненню на дільницю з боями вдалося домогтися перевертання переносної скриньки та внесення до протоколу кількості невикористаних бюлетенів, бо “та патом, патом, ані у мєня тут ну просто так полєжат нікуда нє дєнутся” мене радикально не влаштувало.
З чистою совістю о 14-30 поїхав волевиявитися (я на іншому окрузі), перекусив, розігнав бланки актів про порушення зі своєї методички, яку клепав під якісь минулі вибори, повернувся на дільницю. Виявилося, що останні дані про явку оголошувалися станом на 14.00, після цього, жодних офіційних оголошень. На дільниці кіпєш: виявилося, що заступник голови ДВК давала на ЦВК явку 1500 осіб станом на 17.00, хоча за даними спостерігачів та кількістю корінців виходило десь 1200 (навіть по завершенню голосування до 1500 не натягнули: всього – 1398).
Кіпєш, який виник на дільниці з цього приводу закінчився нічим. Від інших спостерігачів дізнався, що за моєї відсутності голова в кабінці допомагав голосувати незрячим, була спроба виносу бюлетенів. Я знову, вже за іншим столом виявив бюлетені без відмітки “вибув”, залучив подружню пару, попросив члена комісії вийняти два бюлетені знизу (зрозуміло, сподіваюсь, що він одразу по моєму виявленню їх сховав), знехотя дістав, фідфоткав, склав акт, виборці підписалися, хлопчик з комісії поцікавився, хто мені давав дозвіл знімати, на що я відповів, що дію на підставі закону і окремі дозволи не вимагаються. Жіночка з комісії почала, що називається, “ліпити горбатого” про людський фактор та “єдінічний случай”, на що я відповів, що за 3 години моєї фактичної присутності на дільниці це вже п”ятий єдінічний случай за третім столом. До речі, при підрахунку, виявилося 5 виборців, які проголосували за того вибувшого кандидата на бюлетені без відмітки.
20.00 – голосування завершилось, дільниця зачинилася. Два акти (затримка відкриття та відсутність відмітки), вручив голові, розпочалося підсумкове засідання. Голова почав щось розповідати про процедуру (якої він ні фіга не знає, як потім виявилося, він тільки 2 дні як призначений, бо колишньому голові заступниця вмутила якусь серйозну підставу), я резонно зауважив, що слід оголосити склад комісії, хоча б керівний, а цього не було зроблено ні на попередньому засіданні ні на підсумковому, голова кивнув на мене рукою, але через кіпеш, який влаштували інші спостерігачі все ж представив себе, заступника та секретаря.
Почалося найцікавіше.
Кількість виданих бюлетенів за корінцями виявилася на 50 більшою, ніж розписалися в списках. Почав гнати кіпєш, інші спостерігачі підтримали. Почали імітувати підрахуйство. Поки “рахували”, до мене підскочив член комісії (той, кого застукав з невідміченими бюлетенями) та каже: чого здіймати бучу? Це ж “всього 2%”. Я сказав, що питання поставлено докорінно не правильно: треба не “всього 2%”, а “аж 1 голос”, нагадав про присягу та відповідальність, хлопчик замовк і пішов на місце. Мадамі “чєловєчєскій фактор” швидко згорнули її волинку, зауваживши, що 1, 2 або 3 бюлетені можна якось виправдати випадковістю, але не 54.
Після імітації підрахуйства, виявилося, що розписалися на 40 чоловік більше, ніж корінців, почалося “ашотакоєдєтімалиєдамойхатімнаработунада”, але все ж під тиском таки перерахували належним чином (сума після підрахунку голосів таки збіглася один-в-один) 1398.
Почали вивертати урни. Ну, тут нічого цікавого, розсортували жовті з зеленими. Почалася “косинка”. Заступниця голови під ніс оголошувала за кого та видавала сортувальнику, відповідальному за стопочку. Я, звісно, стояв над душею та помилки 3 виправив. Після того, як запротесував проти зарахування бюлетеня, де були відмічені всі партії на користь регіонів (типу там галочка жирніша за інші, за словами голови комісії), заступниця намагалася мені розповідати про білу лінію 3 метри, на що я резонно відповів, що маю право спостерігати з будь-якої відстані фізично не перешкоджаючи, і взагалі, руки я тримаю в замку за спиною.
З горем пополам розсортували. У голови виникла чергова “світла” ідея, аби підрахуї ручками на бомажечках записували за столом результати, яку мені довелося спаскудити, зауваживши, що члени комісії не мають права тримати в руках пишучих предметів, а мають оголошувати цифри секретарю, який сидить окремо і записує. Врешті так і було зроблено.
Розклад вийшов такий:
1. Батьківщина – майже 500 голосів;
2. Удар – більше 300 голосів;
3. Свобода – 242 голоси;
4. Регіони – 142 голоси.
І так далі.
Коротше, цифра зійшлася з видачею. Почали рахувати мажоритарників.
До-речі, списки виборців були упаковані не в спеціальний пакет, а у файл і замотані скотчем, про що мною та іншими спостерігачами були складені акти.
Мажоритарників я не моніторив, до трохи притомився за 4 години на ногах, безперервно гавкаючи, то ж сидів відпочивав на лавці. Інші спостерігачі моніторили, однак особливих порушень комісія не допускала. Розклад:
1. Ар”єв – майже 500;
2. Третьяков – трохи більше 400;
3. Парцхаладзе – приблизно 150.
Почалося складання протоколів. Слід зазначити, що контрольний примірник на дільниці НЕ ВИВІСИЛИ, я, отримавши підписи голови, секретаря, заступника і печатку, допоки інші в бардаку намагалися зібрати якомога більшу кількість автографів від рядових членів ДВК та спостерігачів, відзвонився в штаб, підготував протокол, 3 акти та звіт до здачі, передав їх кур”єру та, нарешті, роззнайомився з американцем. Обмінялися візитками, він пішов готуватися до пресухи (було десь 6.00), а я вирішив зачекати прийомки в ОВК. Дивлюся, поки всі розважаються з автографами, заступниця голови кидає до кульочка печатку, смикає голову та секретаря з собою і тихою сапою йдуть здаватися. Я, звичайно, в кіпєш: залиш печатку в сейфі і секретаря, всім членам комісії залишатися на дільниці до здачі в ОВК, на що отримав відповідь в стилі: “ашотакоє”. Заступниця внахалку намагалася втікти з секретарем і печаткою, але до кіпєшу долучилися інші спостерігачі, то ж довелося їй знехотя покласти печатку до сейфа, лишити секретаря та взявши з собою хлопчика поїхати здаватися. Я лишився в кімнаті з сейфом та міліціонером. З 6.30 до 10.30 сидів і дивився на сейф, не виходячи навіть в туалет. Кожні 15-20 хвилин до кімнати заходив хтось з членів комісії, намагаючись мене прогнати: погрожували, розповідали, що я не знаю куди вліз, що не варте те, що я роблю тих грошей (хоча працював абсолютно безкоштовно), називали придурком, фашистом, відморозком, намагалися виманити з кімнати, ніби члени комісії хочуть зі мною поговорити, на що я відповів: як хочуть, хай приходять і говорять, а я маю право спостерігати з будь-якої відстані в будь-якому місці, фізично не перешкоджаючи. Мою позицію підтримав міліціонер.
О 10.30 міліціонер по телефону з”ясував, що перезмінки не буде і він може йти пішов, залишивши мене одного в кімнаті. Більшість членів комісії та спостерігачі порозбігалися, лишилися я, секретар та два хлопчики члени комісії. Не пройшло й 5-ти хвилин, як підійшов хлопчик з комісії та вигнав мене з кімнати, аргументуючи це тим, що я не записаний на вахті до списку осіб, що мають право отримати ключ від кабінету. Звичайно, я вів відзвон юристам та представникам в ОВК та попросив одразу віддзвонитися, як наша дільниця здастся. Мені обіцяли прислати підмогу. Одразу після того, як мене витурили, хлопчики втікли. Секретарка, сказавши, що в неї мала дитина та вона живе поруч, лишивши мені свій номер мобільного покинула дільницю. Години 3 я сидів-стояв-ходив під кабінетом. Відчуваючи, що вже засинаю, вискочив до найближчого магазину (100 метрів), взяв каву та булочку (не більше 5-ти хвилин), повертаюся, і що я бачу: двері до кімнати відкриті (замок), з середини чується метушня. Я відчиняю двері: картина маслом лязгає сейфовий замок, біля сейфу рачки стоїть секретарка, з кімнати кулею вилітає якась жінка. Я одразу до секретарки: що ти робила в сейфі “а шо такоє я ж нічо” кажу: не розповідай мені байки, що в тебе в руках? В руках в неї виявилися чисті бланки протоколів з проставленими печатками: 3 мажоритарних, 3 пропорційних. Я питаю, що тут відбувається? Вона: мєня Віка папрасіла праштампавать і падвєзті там какая-то апіска. Кажу, хай приїздять назад, збирають комісію та виправляють. Вона: там галавє плохо фізічєскі, мєня таксі ждьот і вабще я пашла. Я обперся руками в дверний косяк, фізично перешкодивши виносу протоколів, сказав, що вона не має права покидати виборчу дільницю, вона трохи посіпала мене за рукав повернулася на місце, кидаючи образи та розповідаючи що зі мною буде. Я віддзвонився на ОВК, Мохнику, американцю та юристам, попросивши прислати хоч когось бо з хвилини на хвилину буде грандіозний кіпеш та викликав міліцію. Після виклику міліції з баришнею трапилася формена істерика, розридалася, відкрила сейф, жбурнула туди протоколи, закрила сейф та почала благати, мовляв, я протоколи лишила, дай хоч самій піти. Я сидів на стільці, перегороджуючи двері, сказав, що до приїзду міліції ніхто звідси не піде. Почала дзвонити кудись та просити “розібратися” зі мною, розповідати, що я її бив та непристойно обзивав. Я в цей час склав 3 акти: про спробу заступника винести печатку, про покидання дільниці членами комісії та про спробу винести чисті пропечатані протоколи.
Прибув член комісії від комуністів. Я його впустив. В двох словах пояснив ситуацію. Більше мені не дала секретарша, в якої повторився напад істерики. Хлопчик виявився “кмітливим”, каже: ми з нею зараз вийдемо покурити, я каже ніфіга, я теж курити хочу, але до приїзду міліції ніхто звідси не вийде, обплів ногою парту, однією рукою вхопив батарею, іншою – дверну ручку. Перекур відмінився. Прибуло 2 хлопці. Виявилося, мобільна група від Кличка. С мєста в кар”єр, почали розповідати що я поднял руку на бєдную-бєззащітную і шо буде коли вони на мене піднімуть руку. Коли вони виговорилися, я спокійно в двох словах описав ситуацію, розповів що сталося, секретарша і сама розповіла, що вона намагалася утнути, хлопці все зрозуміли.
Прибула міліція: слідчий, жіночка офіцер та хлопчик сержантського складу. Попросили розповісти що сталося. Я почав розповідати. Секретарша мене весь час перебивала, її постійно заспокоював слідчий. Я дав жінці прочитати акти, де все було описано письмово. Далі мене на допит до коридору покликав слідчий.
Дав паспорт, розповів в двох словах, відповів на питання, прибула мобільна група від Свободи: жіночка юрист та оператор. Закінчили допит, жіночка почала бідкатися, що робити, не з”ясувавши, що сталося. 20 хвилин намагався розповісти, після двох слів перебивала бідканням “шо робити шо робити”, відзняли територію дільниці, відсутність контрольних примірників протоколу для загального огляду, поспілкувалися з мобільно групою від Кличка, які вже трималися за голову, розуміючи, що втнула їх підопічна (ми ж інструктували… ой…та це ж блін ай…), та розуміючи, що її зіграли втемну. Нарешті зметикував, як до пані юристки донести що сталося: дав їй почитати акти, сам, нарешті, пішов курити.
За 3 хвилини мене покликали на огляд місця події (вскривали сейф). В сейфі була виявлена печатка, чисті бланки протоколів, один комплект повністю заповнених протоколі, і 3 комплекти чистих протоколів з відтиском печатки. Секретарша в сльозах розповідала, що треба було виправити описку, на моє запитання яку саме сказала, що не знає.
Підтягнулися інші члени комісії, давай мене крити на чім світ стоїть, я резонно поцікавився де вони були і де мали бути. Слідча група пішла. Мобільна група демобілізувала мене відпочивати. Прийшовши додому, гепнувся вдягненим на ліжко та відключився на добу.
…………………………………..
Не чекаю, що хтось, бодай, дякую скаже, але знаю, що матиму клопоти.