Збиралися біля жовтого намету Громадської студії, що в цей час звично стоїть на центральній площі біля колишнього кінотеатру “Україна”:
Збиралися не надто заорганізовано – “слуги народу” й цього року вирішили одразу зібратися біля Меморіалу і не напружувати себе зайвим клопотом.
Але й без них знайшлося кому організувати та провести ходу.
За 6 хвилин до часу, що був вказаний у заявці на проведення акції і яка була завчасна подана до міськради, до намету підійшли правоохоронці що патрулювали цей район. Суворо поцікавилися – “чого людей зібрали? і що у вас за намет?”
Щоправда, після нагадування їм, яка сьогодні дата – принишкли, почали дзвонити і, мабуть, таки пересвідчилися, що про масову акцію повідомлено належним чином.
Тим часом хода рушила.
І вже за кілька кварталів її наздогнала машина правоохоронців. В принципі – поводилися по-людськи. Спробували знову таки суворо запитати – чому не подали заявку? – але й ця спроба перекласти відповідальність знову не пройшла. І з цього моменту правоохоронці супроводжували ходу, як і належить:
Щоправда, після того, як колона повернула з центрального проспекту на другорядну й значно вужчу вулицю, супровід намагався загнати ходу на тротуар.
Хочеться вірити, що міліціонери дійсно дбали про безпеку учасників.
Але їх переконали, і маршруту не змінили:
Про важливість цієї громадської ініціативи можна судити з того, скільки людей на проспекті Ушакова безпечно питали – а що за акція? – і одразу ставали серйознішими і сумнішими, коли їм нагадували про річницю Голодомору. Можливо, саме завдяки цьому нагадуванню багато хто з них сьогодні ввечері запалить й свою свічку. Або просто подумки згадає.
Біля меморіалу хода приєдналася до офіційного заходу:
“Гаранта Конституції на Херсонщині” на було на заході другий рік поспіль. Міського голови Херсона також не було. Вперше.
Одна з жінок, що проходили повз, кинула: “аааа, зігнали підприємства…”
Підприємства в Херсоні давно вже не працюють, але таки нема куди правди діти – наші органи влади, що червоні, що сині, що помаранчеві – усі знають один-єдиний спосіб мотивації людей – “вказівка зверху”. А тому тим, хто їм начебто підпорядковується, прийти справді наказували.
Але ж і наші люди не сьогодні народилися і жити із такою владою прилаштувалися. Вміння “відкосити” в багатьох відшліфоване майже до рівня мистецтва.
А тому прийли ті, хто справді відчував у цьому потребу.
В тій мірі, в якій відчував.
Так, серед учасників були ті, хто протокольно поклали квіти – і швиденько розтанули у повітрі. Були такі, що стояли дещо осторонь, ніби й на акції, а ніби й свої справи мають.
Але…
Не в них справа. І не в тих перехожих, хто не вважає себе часткою цього народу.
Бо були, приміром, біля Меморіалу кілька студентів-одногрупників. Які щиро журилися, що свічки гаснуть, і вони гуртом таки наполегливо продовжували їх запалювати. І ще думали, як позначити свою університетську групу. Бо ж їм було справді важливо, що вони зібралися гуртом кількома людьми з однієї групи:
І була ще група курсантів мореходки із своїм наставником. І треба було бачити – для нього це важливо. Він і учням своїм це передав. І коли ці юнаки та дівчати віддавали честь – то було зрозуміло: вони її триматимуть із гідністю:
А загалом – біля Меморіалу в цей день було дуже багато щирих, порядних, красивих людей (більше фото можна побачити в альбомі):
Пам’ятаймо!
