Олександр Северин: [Не]воля виборців*

Серед різноманітних коментарів іноземних спостерігачів на минулих виборах до Верхоради мою увагу найбільше привернули слова глави місії спостерігачів від ПАРЄ Андреаса Гросса: “український народ заслуговує на краще, аніж на це спотворення волі українського народу”. Принаймні друга теза виглядає вельми слушною.

 Участь у вільних виборах є фундаментальним політичним правом, захищеним чинними для України міжнародними угодами.

Згідно зі ст.25 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права “кожен громадянин повинен мати <…> право і можливість голосувати і бути обраним на справжніх виборах, які проводяться на основі загального і рівного виборчого права при таємному голосуванні і забезпечують свободу волевиявлення виборців”.

Згідно зі ст.2 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Україна, як і інші сторони, зобов’язалася “проводити вільні вибори <…> шляхом таємного голосування в умовах, які забезпечують вільне вираження думки народу”.

 Тож “вільність” виборів, свобода волевиявлення є засадничим імперативом, дотримання чи недотримання чого є свідчить про те, чи є певна держава вільною демократією (на відміну від керованої демократії чи якогось іншого симулякру, олігархату, паханату чи чогось іншого). Ця “вільність” виборів має три компоненти.

1. Вільне формування волі виборця.

2. Вільне волевиявлення.

3. Чесне, прозоре врахування волі виборця, без чого вибори взагалі не вибори, а “гра в наперстки”.

 Чинний виборчий закон також декларує (ст.6), що “вибори депутатів є вільними” і навіть стверджує, що  українцям ” забезпечуються умови для вільного формування своєї волі та її вільного виявлення при голосуванні. Застосування насильства, погроз, обману, підкупу чи будь-яких інших дій, що перешкоджають вільному формуванню та вільному виявленню волі виборця, забороняється”. Куди ці благі декларативні наміри завели на минулих виборах, з’ясувати нескладно.

 Підкуп. Ініціатива “Майдан-Моніторинг” зафіксувала 401 документально підтверджені повідомлення про “непрямий підкуп”. У країні з малозабезпеченим населенням і рудиментами совецького менталітета це є суттєвим тиском на волю виборця.

 Обман. 284 повідомлення. В діапазоні від поширеної підлуватої практики видання результатів виконання (бюджетним коштом!) суб’єктами владних повноважень їх прямих обов’язків за заслуги “правильних” кандидатів і партій аж до абсолютно клінічних випадків агітації у стилі “голосуйте за мене, інакше бюлетень буде недійсний”. Для електората, не розбещеного повною, оперативною, доступною інформацією про виборчий процес, натомість “інформованого“ переважно тутешніми телеканалами і тутешніми ж масовими виданнями це є, знов-таки, істотним чинником деформації волі.

 До речі, у контексті особливо зворушує та обставина, що, забороняючи підкуп і обман, законодавство не містить ефективних механізмів притягнення брехунів і “благодійників” до юридичної відповідальности. Властиво, не містить навіть санкцій за саме такі порушення. У країні, де панує верховенство доцільности, питання про те, чому так склалося, є цілком риторичним.

 Погрози. Найбільша погроза цих виборів – “пацавата історія” з відеоспостереженням на дільницях. Менш ніж за рік до виборів, всупереч глузду і рекомендаціям Венеціанської комісії до виборчого законодавства (а закон про відеоспостереження на виборчих дільницях це, як не крути, частина виборчого законодавства) було внесено могутній чинник залякування малопоінформованого і великою мірою травмованого совецьким досвідом виборця.

Лише за кілька днів до дати голосування добрі люди змогли домогтися від неквапливої ЦВК прийняття рішення (далеко не усюди виконаного) про вивішення на дільницях відповідного роз’яснення про те, що сам акт голосування на відео не знімається. Чи дізналися про це виборці, яких телебачення наполегливо стращало цілий рік? Зрозуміло, що далеко не всі дізналися, рівно як і далеко не всі повірили.

Думаю, правдиво блаженним є той, хто вірить, що у “відеоспостереження” була якась інша мета, окрім залякування значної частини виборців примарою “всевидючого ока“ і, відтак “довгих рук“ володарів адмінресурсу.

Чи можна за таких умов стверджувати факт вільного волевиявлення? Навряд чи.

 Насильство. По-перше, є вдосталь зафіксованих фактів перешкоджання здійсненню передвиборної агітації і, насамперед – контрагітації. По-друге, загальновідомо, у яких умовах відбувався підрахунок голосів на багатьох дільницях та округах, із залученням як “беркуту”, так і “молодиків спортивної статури” (останнє словосполучення, як виглядає, вже успішно стає торговою маркою). Слід сказати, що фестивалі “молодиків” на дільницях і біля них є не лише доказом неспроможности чи то небажання влади забезпечити правопорядок, але і прикрим свідченням втрати державою монополії на насильство, тобто – системної кризи держави.

 Підсумовуючи – все те, що прямо заборонено виборчим законом як чинники, які прямо ж перешкоджають вільному формуванню і вільному виявленню волі – насправді переможно ширилося.

 Постсовецьке суспільство з малозабезпеченим, малопоінформованим, легкоманіпульованим електоратом, є достатньо (для ентузіастів перетворення виборів на зрежисовану виставу) вразливим до наполегливих і системних підкупу, обману, адміністративного тиску. Отже, через умови, створені державою чи то державою допущені, воля виборців піддавалася деформаційному впливу на різних етапах виборчого процесу – від агітації до встановлення результатів.

І позаяк за викладеною у ст.6 Конституції головним обов’язком держави є “утвердження прав і свобод людини“ і “держава відповідає перед людиною за свою діяльність”, то головним порушником на виборах є саме той, на кому і лежить найбільша відповідальність – держава.

 Керівник уряду цієї держави якось був заявив, що “демократия – ето преемственность власти” і минулі вибори аж ніяк не спростували, що то була не обмовка чи не вияв окремо явленого маразму, а вербалізація того, що і справді на розумі у пацанів. Але, повторюся, влада, яка не вважає нормальним відповідати на виборах перед виборцем, забезпечуючи для цього належні умови, ризикує врешті відповісти перед бунтарем.

 Чи ж заслуговує український народ на краще, про що так впевнено каже іноземний спостерігач – покаже недалеке майбутнє, коли нам всім доведеться або робити і захищати свій вільний вибір на президентських виборах 2015-го року, або взагалі захищати своє право обирати президента на прямих виборах від очікуваних спроб це право вкрасти (враховуючи конституційний імператив “при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод”, легітимно позбавити українців права прямим голосуванням обирати президента неможливо).

Тож – готуймося.

 Олександр Северин, к.ю.н.

============

*Тези з прес-конференції 19.11.12, присвяченої завершенню проекта “Майдан-Моніторинг: вибори 2012”