Вчорашня загадкова історія із позовом до журналіста Тараса Бузака сьогодні поповнилася новими відкриттями, які виявилися набагато феєричнішими, ніж напередодні прогнозували журналісти, медіа-юристи та правозахисники.
Відповідачу у справі вдалося отримати копію позову. Насолоджуйтеся:
Як бачимо, з 19 по 29 листопада наші вправні правоохоронці встигли: знайти публікацію, зрозуміти, про що там йдеться, призначити службове розслідування, зробити з нього висновки і подготувати позов! Хіба не професіонали?
Знаменита відсьогодні публікація Вчера на углу улиц Перекопская и Черноморская стреляли на момент позову налічувала 725 перегляди. Тепер в режимі реального часу кожний може поспостерігати, як стрімко зростатиме ця цифра.
І це, теоретично, може суттєво відбитися на “діловій репутації” міліцейського начальника – адже не кожний пересічний громадянин, який вважає, що інформація на сайті зачепає його репутацію, здатен холоднокровно витримати 10 днів, аби дочекатися висновків службового розслідування та скаласти 3-сторінковий позов. Незагартований правоохоронною діяльністю громадянин легко міг би в такій ситуації піддатися соблазну, знайти на сайті контактну інформацію та звернутися туди із проханням відкорегувати “недостовірну інформацію”.
А що ж суддя?
Її честь Булах Є.М. “підстав для зупинення, закриття провадження по страві або залишенн без розгляду” не знайшла.
Далі, зі слів Тараса Бузака, відбувалося таке:
Оказывается первое судебное заседание по этому делу уже состоялось. И состоялось оно 16.01.2013 г. Хотя ухвала суда про відкриття провадження по справі датирована 18.12.2012.По словам работников суда все материалы были мне отправлены еще 26.12.2012 года.
Ну, а що було далі – ви вже знаєте...
===
П.С.
Действительно, в отделе «Что случилось за день» нонпарелью было напечатано:
ПОПАЛ ПОД ЛОШАДЬ
Вчера на площади Свердлова попал под лошадь извозчика № 8974 гр. О. Бендер.
Пострадавший отделался легким испугом.— Это извозчик отделался легким испугом, а не я,— ворчливо заметил О.Бендер. — Идиоты! Пишут,пишут — и сами не знают, что пишут. Ах! Это — «Станок». Очень, очень приятно. Вы знаете, Воробьянинов, что эту заметку, может быть, писали, сидя на нашем стуле? Забавная история! Великий комбинатор задумался.
Повод для визита в редакцию был найден.
Схоже, херсонскі посадовці, й досі продовжують черпати натхення на сторінках невмирущої класики….
