Михайлові Гориню
Одним із перших промавляв
В часи неволі і брехні,
Вступивши у смертельний бій
З ординцем – злодієм, який
Народові душу розтоптав.
Віддав усе, що найдорожче,
Щоби народу процвісти.
І слухалти його та піднімались із колін –
Словам судилось прорости.
Здійснилась мрія вікова,
Велика доля всюдисуща,
Блакитно-сонячна барва
Нову епоху сповістила.
Однак до справжнього дійти
Не вистачило сили.
Надія відійшла, серця зневіра охопила,
І Віщуна почали покидать.
Повірили лицемірам.
Немудрі відверулись.
За повернену гідність, за свободу
Скоро забули.
Закрила очі полуда.
Але степові вітри, слави козацької очевидці,
Розвіють зловесні хмари:
Сліпці прозріють…
І повернуться до свого Просвітителя,
до джерела правди.
Андрій Сидор