Нещодавно “Майдан-Моніторинг“, продовжуючи діяльність з виявлення і виловлювання неподобств з забезпеченням прав і свобод та практикоюправозастосування, надіслав на ім’я В.Януковича, який нібито працює президентом України, таке звернення:
******
Звернутися до вас як до гаранта додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина спонукає проблемна ситуація з забезпеченням конституційного права на інформацію (ст.34), конституційного права знати свої права і обов’язки (ст.57). Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 12.09.91 №1545-XII “Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР” “до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульвані законодавстом України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України”.
У рамках діяльности з моніторингу та захисту конституційних прав і свобод ми зверталися до Міністерства юстиції України з питанням про перелік актів законодавства Союзу РСР, які вважаються чинними на підставі вказаної Постанови ВРУ від 12.09.91. Листом Мін’юста від 14.10.11 №15904-0-26-11/10.2 нам було повідомлено, що “законодавством України не передбачено створення загального реєстру чи переліку актів СРСР, які застосовуються на території України до Постанови ВРУ від 12.09.91“. Більш того, Мін’юст вважає, що ці акти “визначаються відповідно до компетенції міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади“.
Очевидно, що відсутність офіційного, чіткого і виключного переліку чинних актів законодавства СРСР обмежує право громадянина України знати про свої права і обов’язки, що, своєю чергою, суперечить фундаментальному принципу правової визначености, суперечить засадам ст.1 та 3 Конституції України, порушує право на інформацію, призводить до непорозумінь в адміністративній практиці та судочинстві (наприклад, попри норму ст. 39 Конституції України, попри ст.11 Конвенції з захисту прав людини та основоположних свобод та ст.21 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, попри Рішення Конституційного Суду України №4-рп/2001, попри однозначну позицію Вищого адміністративного суду України, висловлену у Постанові Пленуму ВАСУ від 21 травня 2012 року № 6 та попри елементарну логіку деякі органи виконавчої влади та місцевого самоврядування дотепер вважають чинним на підставі вказаної Постанови т.зв. “указ президії Верховної Ради СРСР від 28.07.88 №9306-XI “Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР”).
Очевидно також, що жоден закон України не надає “міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади” на свій розсуд визначати, який акт законодавства СРСР є чинним, а який ні – це прямо суперечило б частині другій ст.6, частині другій ст.19 Конституції України.
Враховуючи вищевикладене <…> звертаємся до вас як до Президента України з пропозицією вжити належних заходів для створення та широкого оприлюднення єдиного і виключного переліку всіх актів законодавства СРСР, які є чинними в Україні (з урахуванням їхньої відповідности Конституції та міжнародним угодам України), або ж для офіційного визнання державою нечинними в Україні всіх актів законодавства СРСР (принаймні у сфері, що впливають на зміст та обсяг прав людини і громадянина) давши компетентним органам відповідні доручення.
****
А от, так би мовити, відповідь. Не Януковича, звісно, він звично ховається (або його ховають) за спинами “адміністраторів”:
Як на наш розум, будучи гарантом, Янукович мав би оперувати указами, розпорядженнями (а може, як то вміє – і не передбаченими Конституцією “дорученнями”). Але чи ж гарант? Принаймні схоже, що на думку “адміністраторів” – не дуже. Втім, у контексті – нам “не шашечки, а їхати”. Якщо Кабмін раптом (contra spem spero) вирішить “совкову” проблему, то і добре. А ні – то далі буде.
Олександр Северин,к.ю.н.
Більше про десоветизацію теми мирних зібрань – тут