оригінал статті – © 2013, Тексти.org.ua, Мартин Богун
Навесні цього року пройдуть вибори до Курултаю – національного з’їзду кримських татар. Ця подія, що проходить вже ушосте за останнє сторіччя, має всі ознаки визначної і історичної. І справа не тільки в новій системі виборів, новому поділі повноважень та структурних обов’язків, але і в нових обставинах, якими супроводжується трансформація колишнього національно-визвольного руху у протодержавні самоврядовані структури.
Коротка передісторія
Питання про зміни до виборчого процесу в кримськотатарському русі тривали вже не перше десятиріччя. Лекала, за якими обирали 2-й Курултай (перший Курултай діяв 1917-1918 року) були накреслені ще 1991 року, в останні місяці існування СРСР. Тоді склад делегатів нараховував 262 особи, і лише 135 з них були з Криму, всі інші – представники колишніх і діючих місць депортації і осередків еміграції в Середній Азії, Росії і материковій Україні.
Наступний, 3-й Курултай, обраний 1996 року, мав усього 162 делегатів-мажоритарників, і тільки 104 з них представляли Крим.
В 4-му Курултаї (2001 рік) було 183 мажоритарних кандидата від Криму і 14 позакримських, до них додалися також 50 кандидатів по «партійних» списках.
5-й Курултай, який обрано 2007 року вже добіг кінця каденції, нараховував 189 мажоритарних делегатів від Криму, 11 позакримських і також 50 представників «партій і блоків».
У всіх випадках Курултай був з’їздом, що збирався рідко і нерегулярно, і обирав постійно діючий орган – Меджліс, у значно більш вузькому складі.
За цей час в кримськотатарських активістів накопичилася уся критична маса незадоволень щодо виборчої системи.
Чому кримські татари потребували змін
Насамперед, гостро постало питання про прямі вибори, замість колегії виборщиків, як було досі. Цю тезу вперше висунула «опозиція», в сенсі, кола кримськотатарських діячів, які налаштовані опозиційно, а часто навіть вороже до Меджлісу (але до влади, зокрема до правлячої наразі Партії Регіонів, ці кола налаштовані більш ніж лояльно, через що ми й беремо слово «опозиція» в лапки). Втім, не без умислу вибити справедливий аргумент з рук опонентів, більшість Курултаю пристала на цю критику і вирішила, починаючи з 6 скликання, практикувати прямі вибори. В цьому відношенні в кримськотатарській спільноті досягнуто консенсус.
Далі виникли суперечки процедурного характеру: хто має реформувати виборчу систему? З боку опонентів Меджлісу лунали доктринерські тези про те, що система сама себе не здатна реформувати. У той же час всередині Курултаю думки поділилися на прихильників звичного рішення – «най це проработає Меджліс» – і альтернативного заклику: створення Робочої групи, в якій охочі діючі суспільства візьмуть участь. Влітку 2012 року на 4 сесії Курултаю вирішили піти на компроміс і доручити підготовку нового проекту виборчій комісії Курултаю. Однак в останніх робота затягнулась, а результати запропонованого проекту не влаштували чинний Меджліс. Останній вирішив все ж створити Робочу групу – її очолив делегат Алі Озенбаш – яка б розробила власний проект. Це призвело до того, що в грудні 2012 було вирішено скликати ще одну, п’яту сесію Курултаю, на якій обговорити обидва проекти.
В цей момент створився юридичний казус. Адже попередній Курултай 5 скликання було перше зібрано груднем 2007, отже, його 5-річний термін вже добіг кінця. Єдиним легітимним органом, на думку низки діячів, залишилася лише Робоча група, якій передали всі повноваження і чий варіант мав би бути затверджений. Однак Курултай не порахував себе делегітимізованим, а на своїй січневій 2013 року сесії делегати розкритикували проект Робочої групи і взагалі її розпустили, не схвалили і варіант від Виборчкому.
Суперечки та їхнє вирішення
Тепер розглянемо, в чому полягали розбіжності двох варіантів.
1) «Вибори мають бути проведені в один день» – це пропозиція Робочої групи.
Виборчком заявив, що це технічно неможливо, і що доцільніше проводити вибори по різних регіонах на протязі одного місяця. Тоді у виборчкому буде можливість бути присутніми на кожних виборах в повному складі і мати концентровано всі сили для припинення будь-яких порушень. В ілюстрацію наводилися загальноукраїнські вибори, в яких ЦВК демонстрував свою повільність і бездіяльність на тлі тотальних сигналів про порушення.
У відповідь Робоча група заявила, що розведені у часі і термінах вибори призведуть до того, що кандидати, які програли у перших спробах, висуватимуться на наступних етапах в інших регіонах. Виборчком, однак, скориставсь цим аргументом собі на користь: він ствердив, що так, висунення себе по черзі в різних регіонах можливо у чинній редакції, тому що кандидатів Робоча група пропонує реєструвати окружним комісіям. Однак, достатньо передати ці повноваження до центрального Виборчкому, а той вже придумає, як проконтролювати, щоб одна й таж особа не висувалася двічі і тричі.
Цей аргумент вирішено на користь Виборчкому.
2) «У виборах беруть участь тільки ті, що зараз перебувають в Криму» – це пропозиція Виборчкому.
Робоча група була проти цього, тому що багато співвітчизників мешкає, тимчасово чи постійно, поза межами Криму і навіть України. Виборчком наполягав на тому, що неможливо забезпечити всесвітнє голосування кримських татар і при цьому не відхилитися від процедури. Особливо це стосується «партійних» списків, які є загальними. Це сприятиме або порушенням, що можуть значно викривити симпатії «місцевих», або делегуванню поза Кримом повноважень для проведення виборів стороннім організаціям, що є неприпустимим. Ще більша плутанина буде з мажоритарними округами, бо навіть не зовсім зрозуміло, чи має право голосу від локального середовища кримський татарин, який надовго його полишив.
Курултай прийняв компромісне рішення: створено три мажоритарні округи в материковій Україні, для місць, в яких компактно проживають кримські татари, а також один, загальноузбецький, в Ташкенті. Всі інші мешканці, якщо на час виборів перебувають поза Кримом, втрачають право голосу.
3) Чи мають право обиратися члени виборчкомів?
Робоча група наполягала на тому, що мають, тому що суспільство не так вже й активне, а в комісіях якраз і працюватимуть соціально активні люди. Однак, Виборчком одразу розкритикував це як корупцію і відкинув тезу, що активних висуванців буде аж так катастрофічно мало. Думки розділилися. Зрештою, сам Виборчком у повному складі був полишений права балотуватись. Що стосується місцевих округів, то їхнім членам заборонили балотуватись по своєму ж округу, однак залишили право висуватись десь на стороні. Про таку хитрість, як висунутись по списках, делегати дружньо забули.
4) Яка матеріальна застава є необхідною і, водночас, не дискримінаційною?
На цей рахунок лунали різні пропозиції, бо люди з різним соціальним статусом і з різних економічних регіонів по-різному бачать мінімальну суму, розстатись з якою може собі дозволити будь-який серйозний громадянин. Наприклад, голова Меджлісу Мустафа Джемілєв виступив із пропозицією у заставу в 500 гривен для мажоритарного кандидата і в 1000 для пропорційного. Однак після суперечок ціну знизили до 250 гривен для обидвох категорій. При цьому вписали норму, що коли кандидат встигне за 10 днів перед виборами зняти свою кандидатуру, то на його вимогу йому повернуть завітний четвертак. Усі гроші, що зібрано з кандидатів, має бути витрачено виключно на вибори: папір, оренду, бензин.
5) Одномандатні чи багатомандатні округи?
Це було найбільш дратівливе питання щодо механізму виборів мажоритарних кандидатів. Багатомандатні округи, запропоновані в межах діючих районів, виявилися занадто великими у багатьох випадках. В той же час, одномандатні округи у низці випадків носитимуть умовний характер, бо штучно поділять місця компактного проживання на різні «двори і вулиці», мешканці яких насправді становлять єдине ціле, а не сусідні спільноти з різними інтересами. Натомість, багатомандатні округи, наприклад, по величезному Сімферопольському району, призвели б до того, що популярні локальні лідери їх програють, тому що відомі лише на місці, тоді як перевагу отримають «люди, яких всі знають із телевізора»: політики, митці, чиновники.
Як Курултай вельми оригінально вирішив це питання – розказується нижче розділом.
Прийнята схема
1) Прийнята схема вперше встановлює пряме волевиявлення кримських татар. Попередні склади 2-5 Курултаїв обиралися за «американською» двоступінчатою схемою, в якій поміж виборцями і кінцевим результатом стояли виборщики, по 50 від кожного виборця.
2) Також уточнено дефініції щодо тих, хто отримує права виборця і кандидата. Насамперед, і виборець, і кандидат – це громадянин України. Далі, він має бути кримським татарином або членом кримськотатарської родини – фактично, мова йде про самоідентифікацію, тому що формально сучасне громадянство не фіксує етнічного походження. До кандидата висувається додаткова вимога – вільно володіти кримськотатарською мовою. Для порівняння, з часів 2 Курултаю діяла норма, за якою делегатом може бути обраний будь-хто за умови володіння кримськотатарською мовою, і в той період було кілька делегатів не кримськотатарського походження (в тому числі, 1 росіянин).
3) Вибори проводяться на теренах Криму, Запорізької, Херсонської, Київської областей, міст Києва і Севастополя, а також на одній ділянці Узбекистану.
Слід зазначити, що Київ з областю залучені до виборів уперше – це реакція на об’єктивний процес «ділової міграції» помітної частини молоді, інтелігенції і бізнесу до української столиці, створення там активного земляцтва і утворення (можливо, кінець-кінцем тимчасової) діаспори.
Також слід зазначити, що вибори в Узбекистані стосуються тепер не всіх кримських татар, а лише тих, хто вже отримав українське громадянство. Це реакція на об’єктивну сучасність: родини, які за 20 років не спромоглися не те що переїхати в Україну, але й почати цей процес, більше не розглядаються як резерв для репатріації.
4) Електоральна територія поділена на 46 виборчих округів, з них 12 округів – 3-мандатних, 10 – 2-мандатних, 8 – 4-мандатних, 5 – 5-мандатних, 5 – 6-мандатних, по одному – 1-мандатний (Київ та область), а також 7-, 8-, 12-, 13-, 16-мандатні округи. Пояснимо на прикладі, що таке «кількамандатний» округ.
На двомандатний округ, наприклад, Ялтинський, висувається вільна кількість кандидатів. Перемогу отримують ті двоє, що посіли перше і друге місце. Це так звана «римська схема», за якою давні римляни обирали собі одразу двох консулів. Ще тоді, спостерігаючи за еллінами, римляни дійшли висновку, що система, в якій переможне місце одне, а займає його один з двох лідерів, незручна, тому що велика частина виборців, що підтримали «срібного призера», залишаються у програші. Відтак консулами ставали обидва лідери, що звалися відповідно «перший консул» і «другий консул», однак мали однакові права і обов’язки.
Слід зазначити, що кількість мандатів по округах порахована, виходячи з кількості потенційних виборців, себто кримськотатарських і змішаних родин.
У свою чергу, кидаються в око розбіжності в електоральному поділі.
Наприклад, Сімферопольський район, місто Сімферополь та Бахчисарайський район – найбільш населені, і сума мандатів по них становить, відповідно, 25, 19 і 17. Однак, вони не становлять єдиний округ, а поділені на 9, 5 і 5 округів відповідно, кожен від 2 до 5 мандатів. Це мотивується, насамперед, тим, що географічно це дуже великі регіоні, населення яких об’єктивно не становить єдиної громади, а дробиться на кілька локальних. Навпаки, Карасубазарський, Джанкойський і Іслям-Терекський райони є прикладом переважно компактного поселення кримських татар, і тому вони не роздрібнені на менші округи, а становлять кожен багатомандатну округу із 16, 13 і 12 мандатів відповідно.
На виборах за кількамандатними округами, виборець отримує бюлетень із переліком кандидатів. Серед них він має проставити від 1 до кількох позначок (але не більше, ніж є мандатів по його округу). Також він може обрати опцію «Проти всіх». Тобто, наприклад, виборець у 5-мандатному окрузі Судаку, отримавши перелік з 20-40 кандидатів, має обрати від одного до п’яти з них; він може обрати лише одного, або двох, чи трьох, і так далі, але якщо він зіб’ється з рахунку і проставить більше 5 позначок, то його бюлетень вважатиметься недійсним, бо він перевищив свою квоту.
Всі мажоритарні мандати разом складають 200. За результатами них, окрім мешканців АР Крим, в новий Курултай потраплять 5 херсонців, 3 севастопольця, 2 мелітопольця, 2 узбекистанців та 1 киянин.
5) Ще 50 місць відведено для пропорційних кандидатів, що йдуть за списками передвиборчих блоків і організацій на загальному багатомандатному окрузі. Право висувати і реєструвати свої списки, а також утворювати блоки надано «кримськотатарським організаціям». На ділі йдеться як про зареєстровані юстицією НГО, так і про тимчасові об’єднання виборців без притомного юридичного статусу. Чи є певна організація «кримськотатарською», вимірюється, по суті, на око. Наприклад, у виборах може взяти участь (самостійно або утворивши блок) ліга кримськотатарських юристів (НГО), благодійний фонд (не обов’язково із вказуванням «кримськотатарського» спрямування у статуті), партія «Адалет» (вона вже провела з’їзд і висунула кандидатів; однак, не є ані НГО, ані політичною партією з точки зору українського Мінюсту).
Пропорційна система значно простіша. Виборець, безвідносно до округу, отримує перелік зареєстрованих організацій та обирає серед них тільки одну, або ж ставить позначку «Проти всіх». 50 місць у Курултаї розподіляються посеред списків, згідно отриманому рейтингу.
Наслідки
Безпосередніми наслідками виборчих реформ у Курултаї слід назвати наступні.
По-перше, завдяки скасуванню двоступінчатих виборів та усунення колегії виборщиків, самі вибори будуть значно демократичніші, та, з іншого боку, жвавіші і скандальніші.
Конкуренція поміж кандидатами точитиметься всіма засобами, і не буде своєрідного морального буферу у вигляді виборщиків, які в кінцевий момент могли не обрати найбільш одіозні кандидатури. Ця система генеруватиме гучні випадки і прецеденти, водночас, породжуватиме нових і нових претендентів на народні симпатії. Вплив бізнесу на кримськотатарський рух також суттєво підвищиться, бо прозора система зі зрозумілими правилами гри залучає більше інвестицій.
По-друге, остаточно відсунуто від впливу іноземні організації, чим завершено певну еволюцію не тільки Курултаю, але й народу, що його обирає.
Колись кримські татари повернулися на власну батьківщину, наче біженці: в купи родин частина родичів залишилася в місцях депортації, там же поховані ділові зв’язки і соціальний статус. Та й наскоро оголошена місцевими комуністами «Республіка Крим» була очевидно створена для того, щоб ускладнити життя репатріантів і вповільнити на покоління їхній реванш у соціальній сфері (який, між тим, все одно невблаганно насувається).
За минулі 20 років кримські татари вже й забули як почуватись себе «іноземцями», полишили звички і стереотипи, що налиплі до них в Узбекистані, і більшістю є послідовними прихильниками європейської інтеграції.
За таких умов вплив середньо-азійської, московської діаспор, а також більш старих турецької і румунської еміграцій спочатку не сприяв, а тепер і прямо заважає цім устремлінням. Народ остаточно поділився на репатріантів та тих, хто залишився й прижився коренями на чужині. Тому відмежування їх від Курултаю шляхом обмеження виборців громадянством України лише оформило реалії.
По-третє, статус Курултаю і його вплив у кримськотатарському середовищі значно підвищиться. Це буде викликано як прямими виборами, так і послабленням традиційного впливу Меджлісу, який виконував функції постійно діючої президії. Крім того, це свого роду компенсація за процеси останніх років, коли вузько-колегіальне керування кримськотатарським рухом вже зазнало ознаків кризи, і є гідною альтернативою таким поширеним варіантам, як «операція “Спадкоємець”» або вакуум владного авторитету і анархія.
Діючий багаторічний голова Меджлісу, Мустафа Джемілєв, потроху відходе від одноосібного головування, і цілком можливо, що навіть не висуватиме свою кандидатуру по жодному округу чи списку. По собі він не залишає яскравих спадкоємців із чітко вираженими рисами лідера, тому певний час керівництво буде більш колегіальним, ніж було.
Запроваджуються одразу кілька ключових постів – це Голова Курултаю, що виконуватиме представницькі та посередницькі місії, однак віддалений від конкретних поточних справ.
Також перший зам, він же голова Меджлісу – по суті, тепер це посада на зразок прем’єр-міністра у виконавчому органі Курултаю.
Та й сам Курултай тепер діятиме як парламент, а не малорегулярний з’їзд.
Пропонується створити постійні комісії і комітети, в які буде залучено більшість делегатів, а їхню діяльність має координувати третя посадова особа – голова Президії Курултаю.
По суті, ми можемо стати свідками еволюції системи Курултай-Меджліс. Він започатковувався колись, як національно-визвольний рух за право репатріації на батьківщину. Потім стояв на гострі атаки щодо відстоювання матеріальних і соціально-політичних прав репатріантів. Тепер, він вступає у фазу формування власних ефективних органів переддержавного управління, таких, як «передпарламент» та «протоуряд».
Процеси, що були протягом багатьох років штучно заморожені, повільно проступають і поступово формують новий ландшафт – той, який побачимо якщо не ми, то вже напевно наші діти. Але обізнаній людині краще знати наперед ті процеси, які чекають її за десятиріччя-два.