Озираючись на цей символічний рік, передусім згадуються громадський рух проти малих ГЕС у Карпатах, скандал із видобутком нетрадиційного газу, нерозкрите вбивство еколога Гончаренка та скасування екологічного законодавства. Про це та інше поговоримо, згадуючи які екологічні події увійдуть до історії України під грифом «2012».
Попри занепокоєння екологічних організацій (http://life.pravda.com.ua/society/2011/12/23/91840/), до екологічних катастроф 2012 року не увійшли наслідки проведення власне найгучнішої події року – футбольного чемпіонату Євро2012. Обширні обіцянки нових будівництв у парках Києва та Харкова виявились мильною булькою. Втім, влада встигла пригрозитись масштабним перетворенням природи Українських Карпат в разі перемоги України серед кандидатів на проведення зимових олімпійських ігор у 2022 році. Чим може закінчитись протистояння екологів та організаторів олімпійських ігор ми можемо побачити по політичних переслідуваннях еколога Сурена Газаряна http://www.u-f.ru/News/u231/2013/01/12/650209 в Росії та по замовчуванню наслідків повені на Кубані http://www.russian.rfi.fr/rossiya/20120707-suren-gazaryan-rasskazal-o-situatsii-v-krymske-posle-navodneniya задля збереження олімпійського іміджу Краснодарського Краю.
Новий формат – «навколішнє» природне середовище
«Сьогодні людство запекло краде у майбутнього»
(Уільям Каттон мол.)
У своїй книзі «Екологістські рухи у сучасному політичному процесі» (http://necu.org.ua/prezentatsiya-monohrafiyi-oleha-androsa-ekolohistski-ruhy-v-suchasnomu-politychnomu-protsesi/), яка вийшла у 2012 році, еколог Олег Андрос вказує важливу світову тенденцію: «прибуток, і особливо, надприбуток все ще досягається завдяки нещадній експлуатації – але вже меншою мірою робочої сили, і більшою – природного середовища». Здається, це би мало стосуватись передусім Третього світу. Та з 2012 року це стосується в повній мірі і нашої України. Відтепер, експлуатація наших ресурсів нічим не відрізняється від того що відбувається у занепащених країнах Третього світу.
Варто назвати кілька прикладів.
Альтернативна енергетика замість природи.
Перші спроби української “зеленої” енергетики встати на “власні ноги” показали, що це є щось зовсім інше, аніж колись фантастичні мрії екологів. Під популярним терміном “зелена” енергетика” прийнято вважати альтернативні джерела або способи отримання енергії, які становлять малий ризик шкоди навколишньому середовищу там, де використовуються. Йдеться про вітроенергетику, сонячну енергетику, малу гідроенергетику, використання геотермальної енергії, водневу та сірководневу, квантову енергетику та використання біопалива.
З наміченого шляху, “зелена” енергетика України звернула на самому старті, адже почала розвиватись не шляхом “малої” альтернативної енергетики, коли кожен хутір, район або й будинок міг би виробляти собі потрібну кількість енергії. Розвиток скерували на шлях створення спеціалізованих підприємств, що займаються виробленням “зеленої” енергії. Кожне з підприємств стало потребувати території для розміщення енергогенеруючих агрегатів. І площа, потрібна для розміщення такої енергетики, зовсім не мала. На відміну від надшкідливої для довкілля класичної ТЕС, вітропарки або поля з сонячними панелями можуть займати колосальні території. Так, вже зараз на Луганщині розпочинається створення Краснодонського вітропарку, що займе площу 17 тисяч гектарів.
Втім, подивімось з чого складається Україна на карті. Це передусім, поля, ліси, водойми, населені пункти і дорожги. Ще біля 3% займають залишки природних екосистем, яким людина не змогла знайти застосування. В степовій зоні ці 3% зайняті останніми клаптиками нерозораного степу, а в Поліссі – залишками не меліорованих боліт. Саме ці території є останніми еталонами того, як виглядала природа, поки людина не зробила з неї щось зовсім інше. Більше половини видів, занесених на Червоної книги мешкають тут – на 3% України, яким людина не знайшла господарського використання. Отже, де потужності? Ліси, населені пункти, дороги для цього не годяться. Можна б на полях, які далеко не всюди використовуються, а багато де й зовсім потерпають від ерозії. Їх багато. Рілля в Україні займає 56%, більше, ніж будь-де у Європі. Проте практично кожен клаптик поля сьогодні має свого власника.
Однак при всьому бажанні, розмістити на них електростанцію не вийде. З цього починається друга неув’язка класичної “зеленої” енергетики з українськими реаліями. В Україні ніде розміщати “зелені” електростанції крім як на останніх природних ландшафтах. http://life.pravda.com.ua/columns/2012/07/2/105665/
Аналогічно будівництво малих та міні-ГЕС в Карпатах відбувається на природних територіях, а не там, де є сотні закинутих старих ГЕСів. Загалом за кошти інвесторів в Карпатах планують спорудити понад 570 нових гідроелектростанцій. Далеко не всі з них насправді є “малими”. Водосховища для деяких обіцяють бути відчутно більшими за гірські села. Головна загроза, яка так мобілізувала українців проти малих ГЕС – так звані дериваційні ГЕС, які становлять основну кількість всіх запланованих гірських електростанцій. Така конструкція ГЕС вимагає створення водосховища в одному місці і подачу від нього води на турбіну по трубі.
Довжина таких труб, що замінять карпатські річки – від 600 метрів до 10 км. Для деяких ГЕС вода подаватиметься з 2-8 річок одночасно. Отож приблизно 1000 карпатських річок опиняться в трубах.
Головним міфом про українську альтернативну енергетику, яким втішають населення на громадських слуханнях і сесіях сільських рад – дешевизна “зеленої” енергії, начебто викликана розміщенням енергогенеруючих апаратів поряд із місцем споживання. Втім, українці споживають електроенергію з центральної мережі.
Підприємці продають створену енергію державі, а ми вже купляємо її у держави, оплачуючи рахунки “за світло”. Кожному з нас байдуже, яким чином вироблений кожен наступний кіловат енергії. Та і з’ясувати це важко. Разом з тим, абсолютно не байдуже підприємцеві. Збудувавши електростанцію, яка за показниками потужності підпадає під поняття “зеленої”, підприємець отримує неймовірну винагороду під назвою “зеленого тарифу”. “Зелений тариф” – це спеціальна вартість електроенергії, яка встановлюється для “зелених” електростанцій. Так, збудувавши ГЕС на Черемоші і спаплюживши трубами кілька його приток, підприємець отримує ексклюзивне право продавати державі електроенергію по ціні втричі дорожчій від “класичної” енергії. Але на тих, хто споживає енергію це не впливає ніяк.
У 2012 році рух проти будівництва малих ГЕС у Карпатах став найбільш популярним і масовим екологічним рухом в Україні. 14 березня, в день, коли весь світ відзначає Всесвітній день боротьби проти загат на річках, у багатьох містах України відбулись акції проти малих ГЕС. До кампанії приєднались чимало природоохоронних організацій, тур клубів і сільських громад Карпатського регіону. Рух за звільнення Карпат
Україна – новий «гезленд»?
Ну і звісно, апофеозом всіх можливих загроз стає видобуток сланцевого газу. З кожним днем тема шкідливості видобутку сланцевого газу все частіше виникає в газетах, на телебаченні і в розмовах. Проте до останнього часу такі розмови торкались лише далекого зарубіжжя і цікавили нас передусім тому, що довкілля у нас одне на всіх. Але в 2012 місяці загроза видобутку сланцевого газу торкнулась України впритул.
Сланцевий газ – це природний газ, що залягає переважно у м’яких сланцевих породах із розгалуженою мережею тріщин. Технологічна складність видобутку такого газу дуже висока, а рентабельність відносно низька. Проте останнім часом технології видобутку просунулись вперед. В Україні один з найбільших басейнів, де планується видобуток такого газу, так звана «Юзівська платформа» – умовна ділянка, що охоплює ділянку значну частину сходу Харківщини і півночі Донеччини.
Головне завдання газовидобувних компаній – «витрясти» бульбашки газу зі щільної породи на глибині кількох кілометрів. Для цього використовують технології горизонтального буріння та гідророзриву пластів — на глибину залягання порід, яка зазвичай складає від 700 до 3000 м пробурюється свердловина, що розгалужується в породі на кілька рукавів. В цю свердловину закачують розчин води, піску та хімічних сполук, які створюють великий тиск і руйнують породу. Газ вивільняється і його можна видобути. Проте відкачати з такою ж легкістю розчин води і реактивів не вдається і зазвичай щонайменше половина цієї високотоксичної рідини залишається у свердловині.
Саме в цьому бачать одну з головних загроз видобутку сланцевого газу всі, хто називає його екологічним лихом. Поки свердловина дістанеться до газоносної породи, розміщеної на великій глибині, вона може перетнути не один водоносний горизонт. Жодної гарантії, що токсичний розчин не потрапить у ґрунтові води, нема. А це значитиме, що ґрунтові води на всю площу кожного забрудненого водоносного горизонту стануть токсичними і вже ніколи не зможуть бути використаними в побуті. Раніше вважалось, що саме артезіанська вода, видобута з великої глибини, є найчистішою і придатною для пиття, проте тепер вона може стати смертельною небезпекою.
Всі рухи проти сланцевого газу, що охопили світ сьогодні, почались з документального фільму американського режисера Джоша Фокса, який у 2010 році зняв документальну кінострічку «Гезленд», показав світу загрози і катастрофічні наслідки видобування сланцевого газу та використання технології фрекінгу. http://www.youtube.com/watch?v=9eoS0wWGOHk
Міністр екології закликає громадськість агітувати людей за сланцевий газ і обіцяє що для гідророзриву будуть використовувати лише артезіанську воду
а експерти, що готували довідку для АПУ на міжнародному телемості наголошують на неминучій катастрофі від фрекінгу .
http://www.youtube.com/watch?v=-FXQtDCY-qw
Попри очевидний скандальний характер теми слаш=нцевого газу, щодня в Інтернеті виникає десяток статей з похвалами газодобувній примарі, в той час як знайти критичні статті майже неможливо. Єдиний критичний сюжет вийшов 25 вересня 2012 року на канаді СТБ о 6-й вечора і вже був знятий з вечірнього повтору
http://www.youtube.com/watch?v=Fnu_vAn-j9k
На прес-конференціяю, організовану екологами 2 жовтня журналістів майже не було
на акції 22 вересня приурочені й до всесвітнього дня проти крекінгу, не вийшов ніхто з Мінприроди
19 липня відбулась зустріч екологічних організацій з представниками кампаній “Шелл” і “Шеврон”, що планують незабаром розпочати розробку сланцевого газу в Україні. Професор Джон Бонайн, президент МБО “Екологія-Право-Людина” (ЕПЛ), поставив численні запитання, які залишаються відкритими щодо планів в Україні, незважаючи на занепокоєння, висловлені в США та інших країнах на основі досвіду застосування там методу розривів. http://life.pravda.com.ua/columns/2012/08/20/110597/ На ці питання відповіді не надані і до кінця року.
Проте реакцію влади не довелось чекати довго. Після того як Громадська рада при Міністерстві екології та природних ресурсів України виступила проти видобутку сланцевого газу, Мінстр Ставицький розпорядився розігнати саму громадську раду і не припинив цього процесу навіть після окремого доручення Прем’єра Азарова.
Разом з тим, Міжнародний союз охорони природи (МСОП) закликав держави заборонити видобування нетрадиційного газу методом гідравлічного розриву пластів у близькості від родовищ питної води, у вододефіцитних та сейсмонебезпечних районах, поблизу сейсмічних розломів і на природоохоронних територіях http://necu.org.ua/iucn-zasudyv-vydobuvannya-slantsevoho-hazu/
Журналісти деяких державних ЗМІ повідомляють, що їхні редакції отримали листи з попередженням про неприпустимість кртичних матеріалів про сланцевий газ. Невільно згадуються слова дисидента Валерія Марченка «Особливу увагу цензор вимагав звернути на тематику, присвячену охороні природи. В газеті не повинно було зязвлятися нічого критичного щодо будівництва гребель та загнивання водосховищ на Дніпрі, а також матеріалів про вирубку лісів у Карпатах» («Клопоти з редагуванням», 1976).
Зі свого боку, українські екологи виступили з ініціативою домінування автора фільму «Гезленд» Джоша Фокса на нобелівську премію в номінації «За мир» http://pryroda.in.ua/necu/oleksiy-vasylyuk-nominuyu-dzhosha-foksa-na-nobelivsku-premiyu/ . «Мобілізація людства проти фрекінгу відбулася не сама собою. До цієї боротьби сотні тисяч людей по всьому світу підштовхнула кінострічка Джоша Фокса «Гезленд». І це сталося саме зараз, 2012 року, а не відразу після зйомки фільму, адже лише зараз «Гезленд» почав активно поширюватись за межами США. – йдеться у зверненні українських екологів до чинних лауреатів премії. – Ми вважаємо, що Джош Фокс є тим, хто більше за будь-кого іншого мобілізував людство до боротьби з надзвичайно актуальною, дуже значною екологічною загрозою, яку для більшості країн ще можна відвернути. Якщо цю небезпеку вдасться подолати, всі ми, жителі Землі, повинні будемо дякувати за це передусім Джошу Фоксу».
Цікаві події почали розгортатись і у зв’язку з планами уряду піписати «сланцеві» угоди на початку 2013 року. Так, громадські організації, члени «кишенькової» громадської ради при Мінприроди, створеної для погодження питання сланцевого газу, почали піарити роздуту з нічого тему умов утримання акули в київському торговому центрі «Океан-Плаза». До розголосу долучилась навіть Держекоінспекція, викликати яку на об’єкт зазвичай є задачею нікому не підйомною, за що постійно отримувала гостру критику громадськості. Тема акулячої долі потрапила а екрани багатьох телеканалів. Паралельно з цим, в Інтернеті почали активно підчищатись російськомовні і україномовні версії фільму «Гезленд».
***
Якщо уявити яку територію має зайняти сланцевий газ, ВЕС, СЕС, ГЕС (http://pryroda.in.ua/miniges/), титанові кар’єри, буре вугілля а також рубки лісу (http://pryroda.in.ua/forest/) і посадки нових лісів у степу (http://pryroda.in.ua/step/), то стане зрозумілим, що екологічні загрози сьогодні нависають над всією без винятків, природою України. Чи не достатньо для «апокаліптичного» 2012 року?
Далі буде…
Олексій Василюк
Майдан нагадує, що вітає всі обгрунтовані точки зору на питання сланцевого газу в Україні і радо надасть можливість оприлюднити інші точки зору.