Преставники та представниці позиції проти гендерного квотування в політиці часто оперують визначенням поняття рівність в контексті ліберальної філософії. Це означає, що надання рівних правових можливостей (наприклад, права голосу чи права бути обраними) є достатньою умовою для рівності жінок та чоловіків. Натомість історія і сучасність яскраво підтверджують протилежний факт, а саме що формальна рівність не є запорукою реалізації цієї рівності в реальному житті. Причини цього варіюються від прямої дискримінації до різного роду неформальних барєрів та упереджень, які перешкоджають входження жінок в політику. Таким чином, говорячи про гендерну рівність в політиці, доцільніше звертати увагу на її конкретні результати, які у випадку України є плачевними. З огляду на це, гендерні квоти в політиці – це є один з формальних механізмів, який гарантує більш справедливе представництво жінок в парламенті та інших державних й політичних інституціях. Мої головні аргументи на користь гендерних квот є наступними:
· Чоловіки як громадяни не мають права переваги щодо представництва в політиці та державних органах влади (це порушується повсякчасно)
· Квоти дають право виборцям обирати не лише чоловіків, але й жінок
· Квоти – це емпірично підтверджений найбільш ефективний механізм подолання гендерного дисбалансу. Гендерні квоти не є дискримінуючими, натомість вони компенсують гендерний дисбаланс та допомагають подолати барєри входження жінок в політику
· Квоти гарантують зростання представництва жінок в політиці, а це в свою чергу сприяє визнанню їх досвіду і компетенції та сприяє подоланню стереотипів про те, що політика – це не жіноча справа. Чим більше буде жінок в політиці – тим більше рольових моделей самореалізації буде в жінок, та тим більш справедливим буде розподіл влади в суспільстві
Стосовно ситуації в Україні, то досвід 20-річної “демократизації” вказує на відсутність всякого прогресу в напряму зростання представництва жінок в політиці, а скоріше навіть регрес, тому вірити в те, що ситуація сама по собі колись покращиться, особливо на фоні посилення неоконсервативних гендерних тенденцій, – це вірити в утопію.
Тетяна Бурейчак
кандидатка соціологічних наук
дослідниця факультету гендерних досліджень
університет Лінчьопінга, Швеція