Сумна детективна повість про те, як сьомий рік держава в особі правоохоронних органів та судів допомагає рейдерам заволодіти чужим майном
Серед десяти біблійних заповідей, таких, як «не вбий», «не вкради», «не перелюбствуй», остання – десята – саме про подолання заздрощів: «не побажай дому ближнього твого, ні жони його, ні раба його, ні вола його…»
Не лише християнство, а й усі релігії світу вважають заздрість однією з найгірших людських рис. Через неї нерідко односелець ішов на односельця, князь чи король – на іншого, а народ – на народ, грабували й убивали. Та й у народній творчості «оспівана» заздрість. Пригадуєте, наше, українське – «у сусіда хата біла…» Одно слово, вічна тема.
Тож і серед полтавських підприємців знайшлися такі, які вирішили «розкуркулити» партнерів по бізнесу й поцупити у них більш ніж ласий об’єкт – кооперативне підприємство «Міжрайонна оптово-торговельна база» (далі – Міжрайбаза), що знаходиться у Полтаві по вул.Половка, 64 та 64-д: як не як, майже 25000 квадратних метрів складських і офісних приміщень.
Грабунок відбувся, слава богу, без убивств, але з використанням традиційного «джентльменського» набору рейдерських захоплень: фальшування документів, погрози фізичної розправи, недопущення законних власників на об’єкт, виготовлення дублікату печатки, шахрайство, кількаразовий продаж об’єкта, «куплені» рішення судів, «проплачена» бездіяльність правоохоронців у розслідуванні кримінальних справ і навіть родинні зв’язки у силових структурах…
Недарма в народі кажуть: гуртове – то чортове. Маховик рейдерського захоплення навколо майнового комплексу почав розкручуватися ще у 2006 році, коли двоє з п’яти засновників Міжрайбази (один на той час продав іншим свою частку, отримавши непогану суму, а другий написав нотаріально завірену заяву про вихід з числа учасників) раптом «передумали» виходити із засновників і не ставлячи до відома інших трьох, не маючи необхідного кворуму, нібито провели загальні збори й призначили свого директора – Валерія Кінаша. В подальшому суд визнав цi збори такими, що не відбулись, а протокол про призначення Кінаша директором – недiйсним.
Власне, це класика рейдерства: поставити керівником «свою» людину й отримати доступ до печатки. А оскільки законний директор Міжрайбази печатку не віддав, то новий керівник домігся через дозвільну систему виготовлення її дублікату. Він же притьмом кинувся вносити зміни у державний реєстр й видав працівнику підприємства Миколі Вовченку довіреність на представництво інтересів підприємства в суді, завдяки якій довірений, перевищуючи свої повноваження, підписав мирову угоду про переуступку прав на частину майна. Цю угоду «протягнули» через рішення постійно діючого третейського суду при Асоціації підприємств альтернативної енергетики «Альтернатива» (Полтава), внаслідок чого частина майна Міжрайбази перейшла у власність ЗАТ «Комерційний торговий центр «Пушкарівський», одним з акціонерів якого був Зейнутдін Айдаєв.
Через три місяці (у грудні 2006 року) Київський міжобласний апеляційний господарський суд визнав мирову угоду нікчемною.
Утім, у результаті цієї оборудки між учасниками угруповання виник конфлікт, унаслідок якого В.Кінаша було звільнено за прогули рішенням двох головних спеціалістів (вдумайтеся, якими методами діяли: підлеглі звільнили свого керівника!), печатку відібрали під тиском фізичної розправи. Вони ж призначили й наступного лже-директора – В.Тукала, котрий далі крутив майном Міжрайбази, як циган сонцем.
Доступ на підприємство легітимному виконавчому органу з цього часу було блоковано, а управління підприємством перейшло до групи осіб під керівництвом З.Айдаєва, який свого часу відбував покарання за економічні злочини. Після цього рейдерського захоплення Міжрайбази законні співвласники підприємства не могли отримати жодної офіційної інформації про її діяльність.
Захищаючи свої корпоративні права, вони зверталися до міліції й прокуратури, але, як правило, отримували відписки та постанови про відмови в порушенні кримінальних справ. Зате коли до правоохоронців із заявами на нібито перешкоджання підприємницькій діяльності звертався В.Тукало, то кримінальні справи проти призначеної загальними зборами законних співвласників у листопаді 2006 року директора Світлани Стадник порушувалися миттєво.
Дивно поводили себе й працівники Кобеляцької ДПІ (до липня 2008 року була юридична адреса Міжрайбази була в Кобеляках): у С.Стадник не приймали податкові звіти, а у В.Тукала приймали, переконуючи, що її прізвище в графі «керівник» у держреєстрі – просто помилка…
А тим часом нечисті на руку люди продовжили вживати ряд інших заходів, висловлюючись юридичною мовою, спрямованих на незаконне відчуження решти майна Міжрайбази.
За допомогою виданої В.Тукалом М.Вакуліній довіреності нежитлові приміщення Міжрайбази по вул.Половка, 64-д були продані дніпропетровському приватному підприємству «БОНА-ДНІПРО» за 1,03 млн. грн. (тобто, в шість разів нижче балансової, не кажучи про ринкову вартість, до того ж гроші фактично на рахунок підприємства так і не надійшли!), а договір купівлі-продажу було легалізовано 4.07.2008 року рішенням постійно діючого третейського суду при асоціації «Закон і право» (фактичне місце знаходження суду – у місті Дніпропетровську, але засідання чомусь відбувалося в Донецьку). А оскільки податок на додану вартість до бюджету сплачується з ринкової або з балансової вартості, то державний бюджет не отримав більше 900 тисяч гривень.
Законні співвласники (з 2008 року це дві фізичні особи) звернулися із заявою про порушення кримінальної справи за фактом ухилення від сплати податків до Полтавської обласної податкової міліції. Заява була перенаправлена до податкових міліціонерів міста Кременчук (за територіальністю), але хіба може бути дієвою реакція, якщо інтереси власної кишені для чиновників вищі за інтереси державної скарбниці. Тож відповідь була лаконічною: порушень «не вбачають».
Звернулися співвласники й до правоохоронних органів Донецька, оскільки чергова афера була проведена під час виїзного засідання вище згаданого дніпропетровського третейського суду. Міліція, як і належить по закону, порушила кримінальну справу й наклала арешт на майно Міжрайбази. Щоправда, сказали, що не знайшли ні судді третейського суду, ні ПП «БОНА-ДНІПРО» за його юридичною адресою в Дніпропетровську. Втім, невдовзі, не закриваючи кримінальну справу, арешт тихо зняли, що дало можливість ПП «БОНА-ДНІПРО» 8 серпня 2008 року придбане майно Міжрайбази зареєструвати за собою в БТІ, а 13 серпня продати його новоствореному підприємству ТОВ «Центральна Промбаза».
А для більш надійного ховання кінців у воду власники ПП «БОНА-ДНІПРО» на початку 2009 року самоліквідовують підприємство через процедуру банкрутства.
Щоб остаточно приховати незаконне заволодіння величезним майновим комплексом, розташованим у промисловій зоні Полтави, аналогічна схема – ліквідація – була застосована паралельно з продажем Міжрайбази. Щоправда, ситуацію дещо ускладнювало те, що рішення про самоліквідацію мало бути ухвалене всіма засновниками одноголосно. Тому й з’явився на світ божий черговий сфальсифікований протокол загальних зборів КП «Міжрайбаза» від 25 лютого 2008 року про його ліквідацію, хоча двоє з трьох співзасновників, котрі відповідно до тексту протоколу нібито були присутніми й голосували «за», насправді сном-духом про це не відали.
У липні 2008 року один із співзасновників Міжрайбази – ЗАТ «Комерційний торговий центр «Пушкарівський» (який, зверніть увагу, на той час вже співзасновником юридично не був) – звернувся до постійно діючого третейського суду при юридичній корпорації «Принцип» у Херсоні (завважте, втретє – третейський суд!) з позовом до КП «Міжрайонна оптово-торговельна база» про виконання «рішення зборів» від 25.02.2008 р. Звісно, позов був задоволений, а рішення третейського суду про початок ліквідації Міжрайбази затверджено рішенням Господарського суду Херсонської області від 24.11.2008 року.
Однак у вересні 2008 року ЗАТ КТЦ «Пушкарівський» встигає продати частину майна КП Міжрайбази Руслану Зейнутдиновичу Айдаєву. А посадові особи КП «Полтавське БТІ «Інвентаризатор», не перевіривши достовірність наданих документів і не співставивши їх, провели реєстрацію права власності на майно, що вчергове призвело до протиправного порушення майнових прав законних власників Міжрайбази.
І доки законні співвласники, випадково дізнаючись про чергові афери з майном, намагалися відновити справедливість через міліцію, суд і прокуратуру (з перемінним успіхом), зловмисники встигали прокрутити інші незаконні оборудки.
Спірне нерухоме майно й надалі неодноразово перепродувалося. Нині нежитловими будівлями по вул. Половка, 64 володіє підприємство «Полтавахлівбопром», а по вул.Половка, 64-д – дві фізичні особи.
«Чудив без гармошки» й голова ліквідаційної комісії Міжрайбази Роман Кушнірчук, призначений Господарським судом Херсонської області в листопаді 2008 року. Йому чомусь видалося, що «ліквідація через процедуру банкрутства» ліпша за просто «ліквідацію».
Згідно зі звітами до податкової Міжрайбаза не мала кредиторської заборгованості. Через незначний проміжок часу ліквідатор Р.Кушнірчук подає до ДПІ звіт, у якому кредиторська заборгованість (аж дух перехоплює!) у чотири рази перевищує балансову вартість нерухомого майна Міжрайбази! Ввівши в оману суд, мовляв, у ліквідовуваного підприємства відсутнє майно, Р.Кушнірчук зумів за два місяці отримати рішення суду про виключення Міжрайбази з державного реєстру.
І де зараз працює такий, м’яко кажучи, підприємливий чолов’яга, котрий кого хоч обведе круг пальця? Не вгадаєте: суддею Самарського районного суду Дніпропетровська. Відправляє правосуддя, стоїть на сторожі закону, так би мовити…
Дізнавшись про ліквідацію КП «Міжрайбаза», його обмануті й пограбовані співвласники вкотре звернулися до суду із заявою про поновлення провадження по справі на стадії ліквідаційної процедури за нововиявленими обставинами. Вони довели, що у ліквідованого підприємства залишилося майно, яке колишній недбалий ліквідатор Р.Кушнірчук чомусь не врахував при провадженні процедури банкрутства. Зокрема, легковий автомобіль ГАЗ 33021, на який, щоправда, одразу ж заявила права фізична особа, бо нібито у 2008 році права на цей автомобіль їй переуступив директор Міжрайбази В.Тукало.
Що тут почалося! На початку літа 2012 року на одне з підприємств Лубен, у гаражі якого знаходилась автівка, з Полтави приїздить цілий підрозділ державної виконавчої служби (ДВС), зрізають болгаркою замки на воротах, проникають у гараж, вантажать ГАЗель на трейлер і вивозять. Через кілька днів з’ясувалося, що ГАЗель утилізували.
У цьому випадку просто дивуєшся оперативності ДВС, від якої часто інші позивачі роками не можуть дочекатися виконання отриманих на свою користь судових рішень. І тут виникає кілька логічних запитань: чому ДВС не дала передбачених законом 10 днів на добровільне виконання рішення суду про повернення легковика, а примчала в Лубни через два дні після того, як судове рішення увійшло в законну силу? Скільки ДВС витратила на оренду трейлера з Полтави до Лубен і назад, якщо ту потриману ГАЗель за великі гроші не продаси, а якщо трейлер ДВС надала фізична особа, то це вже має ознаки корупції? Чому ДВС не переконалася, що ГАЗ 33021 у МРЕВ зареєстрований за Міжрайбазою, а не за фізичною особою?
Порізавши Газель на металобрухт, рейдери зітхнули з полегшенням, бо думали, що «закрили» питання поновлення ліквідаційної процедури. Але законні власники надали документи й про інше існуюче й не враховане під час процедури банкрутства майно Міжрайбази.
Тому ухвалою господарського суду Харківської області від 9.08.2012 року поновлено провадження у справі на стадії ліквідаційної процедури, а харків’янина Бориса Чернишова призначено ліквідатором Міжрайбази.
Відповідно до ст.41 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” ліквідатор діє як керівник підприємства і має право на виконання повноважень, які йому належать.
Тож Борис Чернишов з січня ц.р. неодноразово письмово звертався до Київського та Октябрського РВВС Полтави з клопотаннями пришвидшити кримінальні провадження за фактами підготовки, видачі та використання підроблених документів, на підставі яких були прийняті рішення про відчуження майна. Також є провадження за фактом зловживання службовим становищем посадовцями КП Полтавського БТІ “Інвентаризатор”, які всупереч нормативним актам зареєстрували на незаконно придбане майно право власності.
– На жаль, – стверджує Б.Чернишов, – немає принципової позиції з боку наглядових органів, тобто, районних прокуратур Полтави: формально вони задовольнили мої клопотання як представника потерпілого – КП «Міжрайбаза» – про прискорення провадження слідчих дій за матеріалами кримінального провадження, але слідство й надалі ведеться, як мокре – горить. До речі, Руслан Айдаєв зараз працює в прокуратурі Полтавської області, куди нещодавно перейшов з прокуратури Київського району Полтави, яка здійснювала нагляд за розслідуванням кримінальної справи по незаконному відчуженню майна Міжрайбази, порушеної Київським РВВС Полтави.
А прокуратура Амур-Нижньодніпровського району Дніпропетровська, співробітники якої мали перевірити матеріали, пов’язані з діяльністю ПП “БОНА-ДНІПРО”, фірмочкою-одноденкою, що мала 2-3 працівника, але через яку проходили мільйонні суми, надіслала відписку про те, що автор звернення Б.Чернишов… нібито не має законних підстав на представництво інтересів Міжрайбази.
Подібна ситуація і з правоохоронними органами Донеччини та Дніпропетровщини. Тільки нещодавно на запит Б.Чернишова надійшла відповідь з Кіровського РВВС Донецька про те що по кримінальній справі за фактом шахрайських дій (рішення третейського суду) щодо майна Міжрайбази ще у березні 2012 року прийнято рішення про її закриття у зв’язку із відсутністю… події злочину.
– Маємо яскравий приклад “віджиму” нерухомості по-полтавськи, – переконаний ліквідатор Борис Чернишов. – Доводиться тільки дивуватися, яким же «високим» повинен бути «дах» у злочинців, коли їм вдається «порішати» питання в будь-яких силових та інших державних структурах чи не чверті України! Хоча вельми вірогідно, що той пароль, який відкриває їм будь-які двері, – хабарі. Адже за скромними підрахунками, тільки здаючи приміщення Міжрайбази в оренду, за 6 років псевдовласники майна отримали понад 50 мільйонів гривень!
З метою поновлення права на майно, що незаконно вибуло поза волею співвласників Борис Чернишов подав позов до Київського районного суду Полтави. Зовсім неочікувано (хоча, може, навпаки, очікувано) 29 березня ц.р. суд виніс ухвалу, якою провадження по справі закрив у зв’язку із припиненням діяльності підприємства. Бо незважаючи на рішення господарського суду Харківської області від 09.08.2012 року та постанову Вищого господарського суду України від 04.12.2012 року, якими процедуру банкрутства Міжрайбази поновлено, реєстратор до цього часу чомусь не внесла відомості про це до державного реєстру. Арбітражний керуючий подав апеляційну скаргу на цю ухвалу.
До речі, проблема зловживань третейськими судами щодо ухвалення ними рішень всупереч нормам чинного законодавства давно відома. Їй навіть присвячено Узагальнення Верховного Суду України «Практика застосування судами Закону України «Про третейські суди» від 11.02.2009 року.
В Узагальненні, зокрема, звернуто увагу на те, що державні суди стали, по суті, заручниками цієї проблеми, оскільки нерідко змушені вирішувати дуже складні питання фактичного “узаконення” сумнівних рішень третейських судів. Позаяк останні часто в обхід передбачених законом процедур задовольняють певні суб’єктивні інтереси, нерідко з порушеннями при цьому прав третіх осіб і держави. І найбільш типовими якраз і є справи про визнання дійсності договорів про відчуження нерухомого майна, при розгляді яких за допомогою третейського суду особи в кращому випадку уникають укладення таких договорів у встановленій законом нотаріальній формі, що передбачає сплату відповідних платежів і державну реєстрацію, а в гіршому – фактично укладаються договори, які не можуть бути нотаріально посвідчені у зв’язку з тим, що вони суперечать закону.
Володимир Тукало ніколи й жодного дня не числився в державному реєстрі директором Міжрайбази і відповідно не мав законних повноважень на підписання угод з так званою «третейською оговоркою», що надає такій особі право на звернення із позовом до третейського суду, але три третейські суди – у Полтаві, Дніпропетровську та Херсоні – навіть і не подумали перевірити його повноваження та долучити до матеріалів справи виписку з держреєстру!
Борис Чернишов також звернувся за допомогою до народних депутатів України, сподіваючись, що їхні депутатські звернення чи запити розірвуть зачароване корупційне коло.
Я зі свого боку теж порекомендувала арбітражному керуючому звернутися до правозахисників Української Гельсінської спілки з прав людини та Харківської правозахисної групи, які щороку готують альтернативний звіт за результами моніторингу стану дотримання прав людини в Україні.
Вкрадення Міжрайбази, певно, найбільша крадіжка у Полтаві за роки незалежності. Тож після цього журналістського розслідування ми й далі відслідковуватимемо реакцію правоохоронних органів та знайомитимемо з нею наших читачів.
Людмила Кучеренко