Середньостатистичний житель Данії на велосипеді у рік проїжджає 893 км
Якщо прокинувшись і визирнувши з вікна готелю ви бачите багато велосипедистів або людей, що або займаються ранковими пробіжками чи фіззарядкою, значить, ви не в Україні.
Це й жарт, і правда одночасно. Бо всі, хто бував у Європі, неодмінно відзначають прихильність місцевих жителів до здорового способу життя. Причому, не показушну, а справжню.
Пригадую, наприкінці 90-х депутати від Партії зелених України на перше засідання парламенту приїхали на велосипедах. Один-єдиний раз. Під об’єктивами телекамер. Для піару. Всі інші п’ять років вони приїжджали на роботу до Верховної Ради на «крутих» іномарках.
У той же час у Стокгольмі біля висотної будівлі якогось шведського міністерства на спеціальній велостоянці (такі є біля кожної публічної установи чи магазину) ми бачили не менше трьох сотень велосипедів співробітників, які щодня ними їздять на роботу і з роботи. У Швеції та Фінляндії на велосипедах їздять навіть узимку!
Європа вже давно обрала такий шлях. На вулицях європейських міст велосипедів і велосипедистів стільки, що здається, їх уже більше, аніж автомобілів. На велосипедах не цураються їздити ні бізнесмени, ні вчителі, ні відомі політики. І це справжня ознака цивілізованості суспільства, а не дикунське змагання представників української еліти: у кого дорожчий автомобіль, годинник чи вілла.
«Найвелосипедніша» країна Європи — Данія, середньостатистичний житель якої щороку проїжджає на велосипеді 893 кілометра. Далі йдуть Нідерланди (853 км). У Бельгії та Німеччині на кожного мешканця припадає у рік близько 300 кілометрів велопробігу. Найменше популярний велосипед в Іспанії – усього 20 кілометрів на одну особу.
Сучасна популярність велосипеда у Європі – результат цілеспрямованої політики урядів країн Євросоюзу, позаяк це сприяє розвантаженню центрів міст від авто, поліпшенню екологічної ситуації й зміцнює здоров’я людей.
Близько 15-20% європейців використовують «залізного коня» як основний засіб пересування. Як правило, це поїздки на роботу. Громадські організації велосипедистів намагаються впливати на роботодавців, щоб останні заохочували таких співробітників, приміром, преміювали.
Мер Парижа (2001-2008) Бертран Деланое запровадив систему прокатних велосипедів, яка нині популярна у всій Європі. У Парижі я бачила чимало таких велопрокатних стоянок за принципом самообслуговування – «Velib’». Бажаючий скористатися велосипедом кидає монетку, замок автоматично розмикається й людина поїхала. Там, де він їй більше не потрібен, вона примикає велосипед на іншій автостоянці.
Прокатні велосипеди мають специфічні дизайн і розмальовку, що не дає можливості видати їх за власні. Ніхто їх не краде, все побудовано на довірі.
– У французьких університетах, – розповідає киянин Ігор Шепелєв, котрий три роки навчався в Парижі, – студенти мають можливість безкоштовно орендувати велосипед. Щоб отримати його, вносиш заставу, а коли повертаєш його, забираєш свої кошти.
Ірина Печерська, яка кілька років проживає у Бельгії, розказує, що пересуватися на велосипеді – куди б то не було – традиційна особливість бельгійців. До речі, бельгійські велогонщики – одні з найсильніших у Європі.
-Я вже не дивуюся, коли мої місцеві друзі й подружки приїздять у модне кафе на велосипеді. Дощ чи туфлі на високих підборах їм не заважають.
А у бельгійських школах на уроках фізкультури учні старші 15 років за 2 години проїжджають близько 40 кілометрів.
У Брюсселі, як і в більшості європейських столиць, теж є міські пункти прокату велосипедів – «Villo!» та Pro Velo (для довготривалої оренди). ProVelo, до слова, ще й пропонує навчальну програму для новачків, особливо популярну серед підлітків.
Щоб орендувати велосипед, треба купити квиток/абонемент (на кілька годин, на один день, тиждень чи рік) у терміналі на стоянці байків або через сайт. Користуватися прокатним велосипедом зручно, бо не треба думати, до якого стовпа прикувати свій велосипед, він паркується на Villo!-стоянках. Вартість однієї доби прокату велосипеда – від 1,5 євро. У Копенгагені прокат велосипедів взагалі безкоштовний.
-І все ж більшість моїх бельгійських знайомих, – продовжує Ірина Печерська, – бачать у велосипеді ще й вид активного відпочинку, розваги. Вони вечорами колесять у парках компаніями чи поодинці, беруть участь у любительських гонках. Чимало долучаються до спеціальних програм, придуманих винахідливими бельгійськими чиновниками. Наприклад, їздиш за покупками на велосипеді – отримуєш ваучери, які міняєш на товари чи на квитки в кіно.
Великим успіхом користуються туристичні веломаршрути по країні. Найпопулярніший – з Брюсселя в Льєж – 180 км по горбистій і дуже мальовничій місцевості з ночівлями у фермерских садибах. Можна організувати й свою власну велопрогулянку.
Влада європейських країн створює всі умови для безпеки руху велосипедистів, що навіть батьки не бояться у спеціальних дитячих велокріслах возити малюків дорогами з інтенсивним рухом. Адже скрізь є велодоріжки, а водії автівок дуже поважають велосипедистів.
На жаль, в Україні дуже мало велодоріжок на міських дорогах і автострадах, через що чимало велосипедистів травмуються й гинуть під колесами машин. Утім, активісти велоасоціацій наполегливо спонукають нашу владу облаштовувати велодоріжки на дорогах і вимагають законодавчо обмежити швидкість руху авто у містах 50 кілометрами на годину.
Людмила Кучеренко
Матеріал підготовлений за підтримки Міжнародного фонду «Відродження»