«Промисловий поступ не зупинити!» Саме цим аргументом «додавлювали» депутатів Кременчуцької райради на Полтавщині, щоб ті нарешті (за третім разом!) дали згоду на затвердження Схеми планування території Кременчуцького району, якою п’яту частину району віддали мільярдеру Костянтину Жеваго під його імперію з видобутку залізної руди та переробки її на котуни для експортування. Саме це гасло останнім часом часто звучить з вуст представників влади, провладних ЗМІ, залежних депутатів місцевих рад у безуспішних спробах переконати «населення» Кременчуцького регіону у буцімто перспективних позитивах від промислової розробки Біланівського родовища залізистих кварцитів.
Певно, прибічники такого «промислового поступу» уявляють Україну не в образі високотехнологічної держави, а відводять їй роль лише сировинного додатка високорозвинених західних держав. Експортуючи сировину, ми позбавляємо Україну шансу перетворитися у високотехнологічну державу. Адже такі залежі українських надр як молібден, марганець, титан дозволяють нам виплавляти високолеговану сталь і, як результат – експортувати саме готову продукцію, а не сировину. При такому підході менше б завдавали шкоди довкіллю і здоров`ю нації. Оскільки високолегована сталь на міжнародному ринку у рази оцінюється вище аніж сировина, і обсяги шкідливих кар`єрних розробок значно б скоротилися, а суми надходжень до державного бюджету зросли б незрівнянно.
Із розвіданих 54 залізорудних родовищ в Україні – 22 родовища промислово розробляються! Може, досить перетворювати нашу землю у розриту могилу?! Залишимо частину національного багатства для прийдешніх, сподіваюсь совісніших і патріотичніших поколінь. Але для того, щоб осмислити необхідність такого поступу, треба мати державницьке мислення, політичну волю, мужність і не бути маріонеткою у руках вищого керівництва чи спонсорів. Задля цього варто ухвалити державну програму з виробництва високолегованої сталі в Україні.
Тільки хто ж з керівників Полтавщини чи Кременчуцького району здатний на усвідомлення жахливих екологічних наслідків від другого та третього жевагівських кар’єрів глибиною 500 та 700 метрів, а також шахт не лише для Полтавщини, а й для всієї України й відповідно на справді державницький вчинок?
Історична динаміка свідчить: жертвою індустріалізації вкотре стає аграрний сектор. Але уроки історії дехто надто погано засвоює. Індустріалізація 30-х років в СРСР горем позначилась на тисячах родин сільських трударів. Після піку активного спротиву українських селян примусовим хлібозаготівля у 1929-1930 рр. комадно-репресивна система управління українським селом, створена радянським політичним режимом, приступає до нещадного масштабного розкуркулення, знищуючи середній клас на селі.
Діяльність промислово-фінансової кампанії «Ferrexpo» щодо примноження власних статків за рахунок розбудови гірничих кар`єрів на полтавських чорноземах призведе до другої хвилі «розкуркулення» сільськогосподарських товаровиробників на Кременчуччині, через що квітучий край буде перетворений у отруйну пустелю.
Активним пропагандистом цього виступає кременчуцька районна комунальна газета «Перемога». Так званий «економіст за фахом» В.Могила у статті «Кому вигідне будівництво Біланівського ГЗК?» («Перемога», 12 липня 2013 р.) паплюжить фермерів села Бондарі, не приховує заздрості статкам заможних сільських орендарів, а також нав`язує думку про позитивні наслідки від переселення для мешканців 14 сіл, які потрапляють у зону впливу промислової розробки Біланівського ГЗК. Lj ckjdf? наприкінці 50-х – на початку 60-х років минулого столітя наддіпрянські села Лівобережньої України вже пережили жах переселення сіл під час будівництва каскаду водосховищ на Дніпрі.
У той же час «фаховий економіст» замовчуює негативні впливи від діючого Єристівського кар`єру для мешканців сіл Солонці, Колгоспна Гора, а саме: відсутність води у криницях, руйнування будівель від постійних вибухів у кар`єрі, постійний пил, гуркіт від важкого технологічного транспорту, який їздить сільськими вулицями.
В.Могила й гадки не має про те, що економічна міць держави тримається на достатньо міцному середньому класі. І саме до руйнації основи організації сільськогосподарського виробництва закликає так званий «фаховий економіст» через районну газету «Перемога».
Таку ж позицію – байдужість до сільського товаровиробника району і його інтересів – займають і очільники Кременчуцького району – Юрій Нагорний та Василь Кравченко, котрі за посадовими обов’язками мали би захищати інтереси мешканців району, а не великого капіталу.
Ганна Капустян,
депутат Кременчуцької районної ради,
професор Кременчуцького національного університету ім.Остроградського
Жеваго остаточно спаскудився. Падло.