Хай мене вкотре звинуватять в україножерстві, але ж хтось мусить про це говорити.
Дійшов сумного висновку, що серед багатьох вад співочо-ліричного вкраїнського менталітету найголовнішою є пихатість. Саме вона, власне, і є головною причиною того, що ми лагідно називаємо словосполученням “наші реалії”, котре в перекладі на живу мову означає – укрдупа. Маю кілька виразних ілюстрацій до теми.
Ми, українці (о боже!), дуже полюбляємо давати брехливо-поетичні назви різним місцевим цивілізаційним гадюшникам, з котрих щиро і цілком виправдано регочуть наші вороги – іноземці. Що має бути в голові у людини, котра називає відому неолітичну стоянку Вилкове “українською Венецією”? Або ж називає Кіровоград “маленьким Парижем”? Кіровоград, де центральною вулицею є вулиця Леніна, а площею – площа Кірова. І це все бажано вимовляти театрально-оксамитовим голосом. І бажано додавати “всесвітньо знане”. Добре, як жарт воно наче і нічого, але ж це все на повному серйозі.
Я мешкаю на відомому киянам спальному районі Русанівка, котрий місцева районна газетка “Дарничанин” (чи якось так) зворушливо назвала на своїх їбучих шпальтах “київською Венецією”. Курва! Ви шо, геть сліпі? Чи звичка брехати самому собі геть проїла вам мозок? Яка в пи..ду Венеція? Який Париж? Ця лірична брехливість настільки кидається в очі сторонньому спостерігачеві, що деякі іноземці навіть влучно жартують з цього приводу. Венеція – ето італьянская Русанофка! – сказав якось мій австрійський друг, котрий бував на цьому районі. Довго сміялися.
Сміх сміхом, але я крепко замислився над цим явищем і дійшов висновку, що першоджерелом цієї курячої сліпоти є пиха помножена на загальну недорозвинутість. Бо тільки пихатий мудак може назвати Кіровоград українським Парижем, мудак, котрий ніколи в справжньому Парижі не бував і не буде, бо нашо воно треба. Безперечно, Кіровоград – це вельми цікава локація, а Русанівка – приємний спальний район з симпатичними дев’ятиповерхівками та смітничками. Але ж яким чином …тут вже бракує слів.
Добре, що далеко не всі українці наділені цією ідіотською вадою, на щастя. А наділені нею якраз оті самі мудаки, котрі досі знімають українське поетичне кіно, досі пишуть сльозогінні вірши про відродження і козацьку славу, досі вишивають найдовшого у світі рушника, котрий нікому накуй не потрібен, і отримують за це державні премії та відзнаки. Та сама пекельна суміш совка і села, що зветься влучним словом “колгосп”. Воно ж наче і нічого, хай собі вошкаються, але історичні обставини склалися так, що саме вони мають найпотужнішу “культурну” трансляцію в Україні. Можемо подякувати за це більшовикам, панове, котрі спочатку знищили все найкраще, а потім здійняли прапор плебейського стилю життя. Дякувати краще сокирою.
Краще фантазери, мрійники, ніж озвірені протестуни. Ні ті, ні ті не будуть захищати Україну.
Вельмиповажнинй Пане Семесюк! Чи можна назвати “україножером” людину, яка каже правду? Очевидно, що ні! Так, маєте рацію, що обмеженість деяких людей підкріплена пихою ( для захисту чи значимості????) таки один з гріхів окупацію пошматованого менталітету нашого народу. Однак, будь ласка, залишіть сокиру для її первинного призначення – рубання дров. Те, що якийсь дурень чи дурепа вважаючи себе “ЖОРНАлістами” і порівнюють щось до чогось задля кпин чи Бог знає ще для чого можна – “зупитини” значно легшим чином. Протидією. Так, як антидот на отруту. Вірю, що усюди є здібні люди, які здатні стоврити поважне джерело інформації, яке напротивагу було б солідним і авторитетним виданням, яке б не займалося слинявимм описами чогось неіснуючого. Я особисто оминаю порівняння, бо навіть найпримітивніший оригінал завжди кращий за найкращу копію. Україна має свої подих захоплюючі місця і пам’ятки – рукотворні та нерукотворні. Для чого штучно “ліпити” порівняльну порожнечу?
Ви добре зауважили, що пиха – це колода під ногами суспільства на новій дорозі. Так, ми вже “подякували” проклятій большевицькій навалі за всенародний нігілізм. Досить їм давати кредит за це . Пора рушити у нову подорож. Чим відрізняться Україна від закордоння? У першу чергу тим, що нам важко відпустити минуле, яке б воно погане для нас не було. Я називаю це колоїдним зависанням суспільства у минулому. У той час, коли таке явище можна спостерігати й в інших країнах, aле як пригнічену ознаку ( люди є люди і слабість жити вчорашнім днем буде притаманна навіть досить сильним особам), в Україні вона домінантна. На жаль ніхто цього не соромиться. Це не тому, що тільки так хочуть люди. Влада спричиняє гальмування розвитку. Влада пильно стоїть на варті, щоб ентузіазм серед мас не поновивася ні за яких обставин. Саме вони й підкидають РЕКЕТ, податкову, хабарництво і неуцтво. Так легше контролювати. Уявіть собі, як би Україна піднялася у зрості економіки, культури іт д. якщо б людей ( пересічний робочий люд) не обдирали б на кожному кроці?
Є ще один прихований “біс”. Це особиста культура людей. Інколи люди “ввічливі” на людях, але за закритими дверима поводяться далеко не по- людськи. Які відносини у сім’ї – такі ж і в суспільстві. Hеодноразово доводилося спостерігати, як всі хочуть вчити, бути почутими, але самі навіть не застановляються, що самі не послуговуються правилом когось послухати, а щире побажання для близької людини робить більше, ніж дорога дрібничка. Подяка за мамину /батькову/сина/дочки працю ЗНАЧАТЬ ЦІЛИЙ СВІТ для тих людей. Ввічливі люди завжди є постійні, врівноважені і цілеспрямовані. Так довго, як це не буде правилом більшості до того часу нічого не зміниться на краще.
Ніколи не була ані в Кіровограді, ані у Парижі. Чомусь не було навіть бажання поїхати ані в одне з цих міст. Може тому, що одне ДАЛІ носить ім’я кровопивці Кірова, а інше таке самозакохане ( згідно розповідей бувальців), де основне мистецтво безгрошових парижан полягає у тому, щоб за чийсь рахунок перебути день. Також кажуть, що французи НЕ ХОЧУТЬ ТУРИСТІВ. Вони їм просто не потрібні. Та спекулювати не буду, бо це також ненайкраща риса , якою наш брат грішить частенько.