Василь Ханас: Синдром європохмілля або на що вичікує Кремль

Не треба бути експертом з питань міжнародних відносин, щоб в інформаційному потоці останніх тижнів виділити цікаву тенденцію політики північного сусіда щодо України. Очевидно, що Москва змирилась з підписанням угоди про асоціацію з ЄС. Вдавані потуги КПУ та “Українського вибору” організувати референдум щодо вступу в МС викликають лише іронічну посмішку. Розпочавши збір підписів на початку вересня п’ята колона не могла не розуміти, що згідно чинного законодавства його не можна буде провести раніше ніж пройде саміт у Вільнюсі. Тобто такий референдум – не що інше як “мертвонароджене дитя”.

З іншої сторони зрозуміло, що це далеко не кінець боротьби керівництва білокам’яної за Україну. Саме собою напрошується питання: чого ж тоді чекають в Кремлі, які плани будують і як збираються доводити “братьям славянам” хибність обраного вектору інтеграції.

У цьому контексті надзвичайно насторожує ейфорія як влади так і опозиції з приводу очікуваних вигод асоціації з ЄС, мовляв ось підпишемо угоду і заживемо як європейці. При цьому більшість вітчизняних експертів та й саме керівництво Євросоюзу сходяться на думці що перші 2-3 роки Україні не варто чекати явно виражених позитивних результатів. Таким чином, євроінтегратори, самі того не відаючи, створили підґрунтя для нової атаки РФ на Україну під гаслом “ну що довступались?”.

Для цього навіть не треба вигадувати велосипед, достатньо задіяти вже “традиційні” важелі впливу: газовий вентиль, прискіпливих митників та істеричну п’яту колону з банальним “а ми попереджали”. Найстрашніше те, що на фоні очікуваної економічної невизначеності після підписання угоди про асоціацію, цього інструментарію може бути цілком достатньо щоб знову похитнути чашу терезів у бік Москви.

Якщо розглядати найгірший з ймовірних  сценаріїв розвитку подій, то вже зимою 2013-2014 можемо стикнутись із неможливістю забезпечити поставки газу з РФ в Європу (звичайно якщо вентиль перекриють). А тут ще й ринок внутрішній для європейських товарів відкрили, і як наслідок частина неконкурентоздатних вітчизняних підприємств збанкрутувала. Добре хоч можна на роботу в Європу без візи виїхати… Ага, якби не так – до безвізового режиму ще виявляється треба декілька років чекати. І це буде найкращий момент для північного сусіди черговим пряником і закликом зняти рожеві окуляри з новою силою потягнути неньку під своє крило. А контраргументів у запасі влади та опозиції стане вже значно менше…