Полтава і Львів. Ці два міста пов’язані в долях двох видатних полтавців, митців і борців за волю України – Михайла Гаврилка (1882-1920) та Юрія Горліса-Горського (1898-1946).
Скульптор, художник, поет Михайло Гаврилко народився на Козацьких хуторах поблизу Рунівщини Полтавського повіту (нині Полтавського району). Письменник і публіцист Юрій Горліс-Горський (справжнє прізвище – Городянин-Лісовський) народився у селі Демидівка теж Полтавського повіту (тепер – Решетилівського району). Через 90 років українському народові його ім’я повернув із забуття Роман Коваль у своєму історичному нарисі «Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею» та однойменному документальному фільмові.
Михайло Гаврилко навчався у Миргородській художньо-промисловій школі, потім у Санкт-Петербурзі, Кракові, Парижі. Він був творцем першої Шевченкіани. На початку минулого століття у Болехові на Львівщині творив пам’ятники Кобзареві, які встановлювали у містах Західної України (на той час – Австро-Угорщина), виготовляв барельєфи, горельєфи, медальйони, плакетки із зображенням Тараса Шевченка. Погруддя Кобзаря роботи Гаврилка до початку війни прикрашало й вестибюль Полтавського драмтеатру.
Гаврилко стояв біля витоків Українських січових стрільців та українського шкільництва на Волині у 1916-1917 роках. Зі Львова у 1919 році, залишивши молоду дружину й однорічну донечку, Михайло пішов з безпечної Австро-Угорщини на Велику Україну, охоплену полум’ям більшовицького терору й громадянської війни. Щоб боротися за її визволення.
На Полтавщині він очолює повстанський загін, який діяв між Диканькою та Божковим. У жовтні 1920 року Михайла Гаврилка схопили червоноармійці й після допитів та катувань спалили живцем у топці паровоза на станції Полтава.
Юрій Горліс-Горський є автором документального роману «Холодний Яр», культової книги, якою захоплювалося не одне покоління українців, на якому воїни УПА вчилися мужності й патріотизму. Він сам був учасником відчайдушного опору російським окупантам – Холодноярської республіки на Черкащині, яку повстанці тримали вільною від більшовиків аж до 1923 року! А писав він свій роман у Львові у 1934-1937 роках, куди змушений був емігрувати після кількох років тюрем і психлікарень, коли радянська влада остаточно втопила в крові надії на українську державність. Він винаймав квартиру на площі Ринок, 5. Це поруч з Ратушою, нині Львівською міською радою.
Донька Юрія Горліса-Горського, Лариса Лісовська-Янг, громадянка США. Вона народилася за два дні до трагічної загибелі батька у таборі для переміщених осіб у Новому Ульмі у 1946 році, а згодом її мати переїхала до Америки. Втім, торік пані Лариса, вже людина літнього віку з далеко не міцним здоров’ям, переїхала до України зі США, оселилася у винайнятій квартирі у Львові, щоб безпосередньо долучитися до увічнення пам’яті батька.
Вона хоче здійснити репринтне перевидання «Холодного Яру» 1934-37 років, позаяк воно, на думку вдови Юрія Горліса-Горського – Галини Талащук, ще живої, найменше піддано правкам редакторів. А також, щоб на будинку №5 на площі Ринок була встановлена меморіальна дошка.
Нещодавно я перебувала у Львові, де мала зустріч з багатьма людьми, щоб вирішити питання перевидання «Холодного Яру». Серед них і завідуючий відділом україніки Львівської державної обласної універсальної наукової бібліотеки ім.Стефаника Костянтин Курилишин, де знаходиться єдиний примірник другої частини роману, виданої у Львові 1937 року, який потрібно зісканувати. І науковець Сергій Звєрєв, і директор видавництва «Літопис» Михайло Комарницький, котрий зголосився видати роман, та інші небайдужі львів’яни.
Мала розмову з архітектором Ігорем Подоляком, який разом зі скульптором Василем Гоголем вже зробили модель меморіальної дошки Юрію Горлісу-Горському, однак, окрім дозволу львівської мерії на її встановлення їм бракує й коштів на виготовлення її у бронзі, а це кілька десятків тисяч гривень.
Голова комісії з питань культури Львівської міськради Ярослав Музичко, почувши про ідею встановлення пам’ятної дошки, сказав, що безумовно її підтримає. Таку ж думку висловив і заступник голови комісії, директор Львівської національної опери імені С.Крушельницької Тадей Едер.
Мені стало радісно й… сумно. Радісно, бо львів’яни й справді патріотичні й без зайвої бюрократичної тяганини сприяють пошануванню пам’яті митців і героїв, що боролися за незалежність України. Й сумно, адже у Полтаві сім років мерія не дає дозволів на встановлення пам’ятника гетьману Івану Мазепі, на перейменування вулиць, що ще носять імена більшовицьких катів українського народу й інших комуністичних ідолів, – іменем Героїв Крут, уродженця Полтави Симона Петлюри, Михайла Гаврилка й т.д.
Іменем Ю.Горліса-Горського названі вулиці у Льовові та Рівному, йому споруджений пам’ятник у Холодному Яру. А сільський голова Давидівки Василь Ярема та директор місцевої сільської школи Валентина Мирна (до речі, уродженка Львівщини), підігруючи регіональній районній владі, й чути не хочуть про вшанування пам’яті Юрія Горліса-Горського на його малій батьківщині, хоч є благодійник, який готовий виділити кошти на спорудження у селі пам’ятника земляку зі світовою славою. Торік вони просто зірвали оганізовану мною науково-практичну конференцію у Демидівці, на яку приїхали викладачі вишів, науковці й громадські активісти з Полтави та донька письменника…
У Львові живуть онуки Михайла Гаврилка – відомі лікарі Орест, Ярослав та Любомир Абрагамовичі. Вони зініціювали встановлення пам’ятника своєму славному дідові у Болехові. Гроші на нього збирає вся Західна Україна, а Центральна допомагає. Автор монументу – львівський скульптор Василь Ярич, народний художник України.
Онуки Михайла Гаврилка заповзялися встановити меморіальну дошку на фасаді старого корпусу Миргородського державного художньо-промислового коледжу імені М.Гоголя. Автор ідеї і спонсор виготовлення – уродженець Миргородщини, художник Львівської національної опери Віктор Курило. З барельєфу роботи Василя Ярича на нас дивиться вольове обличчя чотаря, повстанського отамана, який скасував відомий афоризм про те, що музи мовчать, коли говорять гармати. Адже навіть на передовій Першої світової війни в години короткого перепочинку Гаврилко ліпив погруддя своїх бойових побратимів.
Художня рада Львівської фабрики мистецтв, до якої входять, зокрема, народний художник України Ярослав Скакун, лауреат Шевченківської премії Ярослав Мотика та заслужений діяч мистецтв Василь Гурмак, високо оцінила художню цінність меморіальної таблиці Михайлові Гаврилку для міста Миргорода.
Я надіслала листи-клопотання на ім’я львівського міського голови Андрія Садового щодо встановлення меморіальної дошки Юрію Горлісу-Горському на пл.Ринок, 5. А також щодо дозволу на встановлення меморіальної дошки Михайлу Гаврилку на ім’я миргородського міського голови Сергія Соломахи та ректора Полтавського національного технічного університету імені Ю.Кондратюка Володимира Онищенка, позаяк коледж є структурним підрозділом університету.
Сподіваюся, що у березні наступного року, напередодні 200-літнього ювілею Кобзаря дошка буде урочисто встановлена на приміщенні коледжу, оскільки Гаврилко був автором першої Шевченкіани й чотирьох проектів пам’ятників Тарасу. Ідею найкрасивішого з них – того, що стоїть нині в Харкові, радянський скульптор Матвій Манізер «спіонерив» у Михайла Гаврилка…
Людмила Кучеренко,
президент Полтавського обласного медіа-клубу
На фото вгорі: нащадки двох славних полтавців – Ярослав Абрагамович та Лариса Лісовська.