Суд відмовив Петру Вороні у задоволенні його позову
Свої честь, гідність і ділову репутацію вирішив захищати в суді екс-кандидат у народні депутати, голова Полтавської обласної організації УДАРу Петро Ворона. Він образився на критику в інформаційному бюлетені «За чесні вибори», що розповсюджувався в 148-му виборчому окрузі минулого року під час парламентської виборчої кампанії.
Вибори П.Ворона програв представнику влади, але гіркоту поразки вирішив компенсувати 50 тисячами гривень за моральну шкоду, які просив суд стягнути на його користь.
Позов розглядався у Київському райсуді м.Полтави. Спочатку позивачем був я, а потім на вимогу позивача суддя Т.Шаповал долучила співвідповідачем і ТОВ «РБК «Просто».
П.Ворона просив суд зобов’язати співвідповідачів спростувати, зокрема, таку інформацію про себе:
«Він – зразок чиновницької «непотоплюваності» і партійного пристосуванства. На його прикладі добре видно, кого Віталій Кличко вважає «новими обличчями» в політиці, за кого закликає голосувати з білбордів, потискуючи при цьому руку Вороні. За своє бурхливе життя Ворона змінив півдесятка партій – він був і в Русі, і в «Нашій Україні», і в «Єдиному центрі», а в березні 2011 року очолив Полтавське обласне відділення партії «УДАР» В.Кличка. Він – типовий представник тих мерзенних «тушок», які служили президентові Ющенку, а коли народ їх «прокатав», заметушились і почали шукати нового «господаря». Одним словом, він – із політиків-багатоверстатників. Виправдовує всі ці стрибки по партіях Ворона просто і наївно: мовляв, усі ці партії схожі одна на одну і належать до одного ідеологічного напряму. Ідеологія, може, і схожа, та от становище їх по відношенню до влади – різне. І Ворона як будь-який досвідчений пристосуванець навчився дуже своєчасно потрапляти до лав саме тих партій, які ближче до влади та фінансів. І дійсно, при чому тут ідеологія, коли в іншому місці ділять посади й фінанси?» «Але щодо передвиборних обіцянок, він говорить щиру правду – він не тільки нічого не зробив корисного людям, а й нічого не обіцяв. Жодне звернення земляків на його адресу після того, як він переїхав до Полтави, не лишилося без відповіді. Відповідь у всіх випадках була одна: «Нічого не можу зробити». «Втім, у рідному Оржицькому районі Ворона буває регулярно – двічі на рік. І на тому спасибі. Адже міг би взагалі земляків забути…»
Відверто кажучи, не розумію, як людину з такою репутацією й з таким «послужним списком» Віталій Кличко поставив на чолі полтавської обласної організації УДАРу.
Незважаючи на всі потуги Петра Ворони, 21 жовтня ц.р. суд повністю відмовив йому у задоволенні його позовних вимог з трьох підстав. Перша: Петро Ворона – політичний діяч, публічна особа, про що він сам вказав у позовній заяві. Друга: межі критики публічної особи ширші, ніж щодо звичайних громадян. Третя: висловлювання, які просив спростувати позивач, є оціночними судженнями.
Суддя обґрунтувала своє рішення окрім норм національного законодавства, зокрема, ст.10 Євроконвеції з прав людини, практикою Європейського суду з прав людини (справа «Лінгенс проти Австрії»), ст.3,4,6 Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12.02.2004 р. на 872-му засіданні Комітету міністрів Ради Європи.
Я розумію, що Петру Вороні дуже хотілося через суд закрити мені рота, бо йому не сподобалася неприємна правда про нього. Але ж треба мати мужність визнавати свої помилки.
Інакше мимоволі напрошується висновок: не сприймаєш критику – не сунься в політику…
Володимир Полупан,
ветеран Збройних сил України, радник полтавського міського голови