11 листопада – День незалежності Польщі
Рідна мова Олени Андрієвської – польська. Адже народилася вона у польській родині в селищі Биківка на Житомирщині, де проживало до 90% поляків. Українська школа, в якій навчалася маленька Геленка, до війни була польською. Позаяк тато й мама весь час були на роботі, то і польській мові, й польським молитвам її вчила бабуся.
Коли Олені виповнилося 13-ть, батьки переїхали до Полтави.
Триклята сталінщина розкидала рід Олени Андрієвської по різних країнах. Невдовзі після закінчення Другої світової війни її дідусь з п’ятьма меншими дітьми переїхав до Польщі – подалі від жахів тоталітаризму. А дві заміжні доньки й син, Оленин батько, який якраз проходив строкову службу в Радянській Армії, залишилися в СРСР. Тепер Олена Вікторівна їздить у гості в Польщу до численної рідні. Один з її двоюрідних братів навіть був депутатом сейму.
До речі, вона досліджувала свій родовід і разом з сином Антоном віднайшла в Інтернеті родові герби трьох з чотирьох її дідів та бабусь: вони походили з польської шляхти.
Уже 10 років пані Олена очолює Спілку шанувальників польської культури на Полтавщині «Полонія», поєднуючи громадську роботу з викладанням у Полтавському національному технічному університеті імені Юрія Кондратюка. Цього року вийшла на заслужений відпочинок, тож ще більше зосередилася на діяльності «Полонії».
Членами спілки є понад 80 осіб, як етнічні поляки, так і ті, хто хоче знати польську мову, історію, культуру, національні традиції.
А такі можливості тут справді є. При Спілці діє дитячий хореографічний ансамбль «Соколики», у репертуарі якого й польські, й українські танці. Дитячий колектив постійно є учасником міжнародних фестивалів у Польщі та Білорусі. Тільки за останній час вихованці ансамблю побували на фестивалях у Білорусі, у польських містах Кельце, Жешув, Івоніч Здруй. У травні цього року на запрошення генерального консула Республіки Польща у Харкові Яна Ґраната «Соколики» виступали у Харкові; постійно беруть участь у концертних програмах національних меншин у Полтаві.
– Коли ми з «Соколиками» давали концерти й подорожували північною Польщею, – пригадує О.Андрієвська, – були вражені тим, що навіть у глухих селах прекрасні стадіони, школи, дороги, інша інфраструктура. Це все стало можливим після вступу Польщі до Євросоюзу. Останній надає величезну фінансову підтримку на будівництво об’єктів у пропорції 3:1, тобто, 75% фінансування дає ЄС, а 25% – Польща. На новобудовах – таблички з написом: «Споруджено за підтримки Євросоюзу».
Щороку 11 листопада – у День відновлення незалежності Польщі – у центральному художньому салоні Полтави відкривається 10-денна виставка картин художників «Полонії». На їхніх полотнах – українська й польська тематика. Гортаючи каталог, я з подивом дізналася, що чимало відомих на Полтавщині малярів, виявляється, мають польське походження.
– Це й не дивно, – додає Олена Вікторівна, – адже після 1600-го року, коли Україна була під Польщею, чимало поляків переселялося на родючі українські чорноземи й пускали коріння.
Кілька років тому вернісаж полтавських «поляків» відбувся у Варшаві, в Товаристві спільноти польської й викликав схвальні відгуки. Незабаром пані Олена їхатиме до Варшави домовлятися про наступну виставку, бо новий творчий доробок теж вартий уваги польської публіки.
А ще у «Полонії» вивчають польську мову з носієм мови. Другий рік у Полтаві її викладає Іоланта Домек-Тобольська з Куявсько-Поморського воєводства. Пані Йола каже, що дуже полюбила і Полтаву, й Україну, її привітних і гостинних людей і шкодує, що мало поляків подорожують мальовничою країною-сусідкою, адже власна промоція, коли ти ділишся отриманими враженнями з друзями й колегами, ефективніша за Інтернет і рекламні проспекти.
Мені довелося бачити, з якою відповідальністю пані Йола готується до вечірнього уроку й з яким ентузіазмом і віддачею веде його. Ця залюбленість у польську мову, безумовно, передається її слухачам, яких у неї понад шість десятків – і школярів, і дорослих, і літніх людей. Більшість з них не є етнічними поляками. По суботах вона організовує перегляд і обговорення польських фільмів, тому у пані Іоланти лише один вихідний на тиждень. Її роботу оплачує польська держава.
– Підтримувати польську діаспору в країнах на схід від Польщі, – додає Ілона Домек-Тобольська, – наша держава почала тільки в часи третьої Речі Посполитої.
Член «Полонії», полтавська студентка Таня Бойко була однію з найкращих учениць пані Іоланти й цього року стала стипендіаткою фонду Кіркланда: один рік навчатиметься на екологічному факультеті Ягеллонського університету в Кракові, бо хоче стати фахівцем з переробки побутових відходів.
Старша донька Олени Андрієвської Ольга закінчила Люблінский університет імені Марії Кюрі-Склодовської за спеціальністю «англійська філологія» й уже 10 років проживає у столиці Польщі. Молодший син Антон теж має «карту поляка» й торік зарахований на факультет психології Познаньського університету імені А.Міцкевича.
– Якщо хтось вважає, що «карта поляка» майже автоматично дає можливість безкоштовно отримати вищу освіту в Польщі, то це далеко не так, – уточнює пані Олена. – Основним критерієм є рівень базових знань. Мій син лише за другим разом склав необхідні іспити в польському консульстві, тож рік після школи втратив.
Спілка шанувальників польської культури на Полтавщині має невелику офісну кімнату, де висить велика мапа Польщі й полотна художників «Полонії» та навчальний клас, у якому також проходять різноманітні культурні події та урочистості. Невелике фінансування на статутну діяльність громадській організації надає уряд Польської Республіки.
Людмила Кучеренко,
президент Полтавського обласного медіа-клубу