Віктор Горобець: Про вичікування

Перший раз мінус тримається цілий день. Це вже зима. Справжня, не календарна. Холодний ключий вітер стібає обличчя і оголошує: мій час настав. Порожніми вулицями Артемівська бігають безпритульні собаки, мов чорні янголи покращення. Зима буде довга. Раз по раз пірнаю в інет. Новини невтішні.

Керівництво країни витримало павзу і вирішило робити вигляд, ніби нічого не сталося. Це сигнал і Європі і власним громадянам. І якщо Європі – байдуже, то громадяни мусять зрозуміти: їм залишено вибір між визнанням поразки і силовими акціями до кінця. У першому випадку на них чекають репресії, закручування гайок і перетворення Януковича на диктатора. Це буде довга і повільна агонія країни. Готуйтеся до жебрацтва або їдьте за кордон, щоб ваші діти не знали рабства. У другому випадку – є шанс вибороти країну і почати врешті-решт будівництво цивілізованого суспільства з законними, чіткими, зрозумілими правилами гри…

Втім, не факт, що силові акції, у які переросте рух непокори керівництву країни виявляться переможними. Є дефіцит очільників. Теперішні лідери опозиції мають останній шанс. Якщо вони не візьмуть ситуацію у свої руки, якщо не розпочнуть активні дії, якщо не приймуть усю відповідальність – на них можна ставити хрест. Люди не пробачать. В історії місце біля попа Гапона вистачить усім…

Вичікування – вже програш. Вичіквання – панацея для влади і втрата часу для опозиції. Зараз час грає на владу. Вона оготвалася і стягнула до Києва достатню кількість внутрішніх військ. Але усе ще можна змінити. Що треба для перелому? По-перше, дії спротиву треба очолювати конкретним людям з авторитетом. По-друге, наступ треба координувати. По-третє, акції треба продовжувати невпинно, без пауз і затримки і охоплювати якомога більшу територію географічно – усюди, де тільки можна. Для реалізації цього є сенс набирати рухомі команди з числа націоналістів і активної молоді, використовувати важку техніку, захоплювати установи і перекривати траси і зв’язок. І, звісно, бути готовими до контратак і жертв. Якщо щось з цього не влаштовує – краще одразу усе припинити. Бо млявість і миттєве погодження на переговори – ознака слабкості. А Янукович з тих, хто слабкість не поважає. Він поважає силу. Він – не інтелігент і церемонітися не буде. Він і свою юшку витре і на ваші соплі чи кров не зважатиме. З цією владою не можна мирно, ввічливо і по-людські, це ясно тим, хто знає, що таке вулична банда. І у цьому вже переконалися навіть рафіновані інтелігенти. Вигуки: “банду – геть” бандитів не лякають, вони їх смішать. Переговори з нинішньою владою так само абсурдні, як переговори Сталіна з Гітлером після Курської дуги. З Януковичем переговори можна вести лише з позиції сили і тільки тоді, коли він залишиться у підвалі, як Паулюс. Запам’ятайте цю мантру: ніяких переговорів, доки не буде підписана відставка Уряду і заява про власну відставку. Точка. І лише тоді можна сідати за стіл переговорів і розмовляти про майбутнє країни.