Галина Яворська. ЄВРОПЕЙСЬКЕ БЕЗПЕКОВЕ ДОВКІЛЛЯ: ПЕРЕОРІЄНТАЦІЯ НА «ЖОРСТКІ ЗАГРОЗИ»

Військове вторгнення РФ на територію України та анексія АРК порушили військовий баланс сил у регіоні і вплинули на зміну конфігурацій, що склалися після холодної війни. Російська агресія виявила неготовність міжнародних структур безпеки до такого розвитку подій. Ключові елементи європейської та євроатлантичної безпеки – НАТО, ЄС, ОБСЄ – перебувають у стані пошуку термінових відповідей на регіональні та глобальні загрози, що виникли внаслідок дій РФ.

Враховуючи життєву зацікавленість України у правильній оцінці безпекового середовища, спробуємо позначити деякі моменти, що вже стали зрозумілими.

Дії РФ вивели на поверхню не лише вияви інституційної слабкості НАТО, ЄС та ОБСЄ. Важливішими виявилися тактичні й стратегічні прорахунки в оцінці та розумінні природи середовища безпеки.

Очевидно, що уявлення про зменшення ролі «жорстких загроз», насамперед на Європейському континенті, були передчасні. Крім того, тактика «залучення» РФ, або її умиротворення, що базувалася на загальній стратегії ставлення до Росії як партнера Заходу, зазнала поразки. Пояснення невдач у відносинах з Росією тим, що Захід «недостатньо враховує інтереси» цієї країни, після агресії в Криму виявилися неспроможними. Вторгнення російських військ на територію України та анексія частини її території змушують експертів та політиків переглянути деякі стратегічні засади, що діяли протягом останніх двадцяти років.

Насамперед, відбувається переосмислення ставлення до Росії. Практично оформилося нове розуміння її ролі як супротивника, а не партнера НАТО. З цього випливають далекосяжні наслідки як для загального розкладу сил в регіоні та світі, так і для майбутньої діяльності Альянсу.

З погляду системи європейської безпеки ключове значення має завдання відновлення ролі НАТО як серйозного воєнного інструменту в Європі¹. Йдеться насамперед про необхідність припинення політики скорочення видатків на оборону в Європі і збільшення воєнної присутності США на території країн-членів Альянсу в ЦСЄ та Балтії.

Російська агресія унаочнила оборонну й безпекову вразливість і незахищеність нашої держави, а також слабку захищеність східноєвропейського флангу НАТО (країн-членів НАТО в ЦСЄ і Балтії). Між Україною та Альянсом виникла нова сфера спільних інтересів, нові підстави для співробітництва, що мають життєво важливий характер для обох сторін.

Дії Росії щодо України вивели на поверхню недостатню військову забезпеченість країн-членів НАТО у цьому регіоні. Стало очевидним, що досі безпека цих країн-членів НАТО гарантувалася більше довірою, ніж військовими можливостями. Нині Росія зруйнувала цю довіру, що змусило НАТО у відповідь на незаконне вторгнення Росії на територію України і окупацію Криму призупинити будь які види військового і цивільного співробітництва з Росією².

Внаслідок порушення Росією своїх міжнародних зобов’язань інші міжнародні суб’єкти отримують право переглянути власні зобов’язання щодо Росії. Відомо, що в Основоположному акті НАТО – Росія 1997 р. члени альянсу, для заспокоєння побоювань Росії в контексті розширення НАТО на схід, задекларували, що не будуть розміщувати значні військові потужності, включно з тактичною ядерною зброєю, на території нових країн-членів з ЦСЄ і Балтії, оскільки не мають відповідних «підстав, намірів чи планів» (так званий прицип «трьох “ні”»). Однак ситуація, коли Росія перетворюється з партнера на суперника, підштовхує НАТО до відмови цих добровільно взятих зобов’язань.

Така відмова продиктована нагальною необхідністю створити передумови для реалізації гарантій безпеки для країн ЦСЄ і Балтії і стратегічно необхідна для виправлення дисбалансу сил, що склався на сході Європи. Починаючи з 2001 р. (після 11 вересня) альянс зосереджував свою діяльність за межами Європи (Афганістан, Сомалі, Лівія). Сьогодні зона ризиків, перед якими стоїть НАТО, знову змістилася до Європи через військову загрозу з боку Росії.

Існуюча система стримування недостатньо ефективна в умовах, подібних до захоплення Криму, коли перша фаза операції є вирішальною: військові дії проводяться дуже швидко і створюють ситуацію «доконаного факту», яку далі надзвичайно важко змінити. Після цього вступає в дію російська агресивна дипломатія, спрямована на подальше використання створеної ситуації як інструменту тиску, для підпорядкування країни-об’єкту агресії нав’язаному Росією порядку денному, політичному та економічному (для України це вимога федералізації, російська мова як друга державна, фактична відмова від співпраці з НАТО тощо). Окрему роль відграє використання засобів залякування, створення непевності і погрози (накопичення російських військ на кордоні з Україною, заяви В. Путіна щодо історичної належності Росії не тільки Криму, але півдня і Сходу України, дозвіл Ради Федерації вводити «за потреби» російські війська на територію України). Для країн-членів НАТО з ЦСЄ і Балтії Крим, у цьому контексті, має слугувати наочним прикладом того, що може статися у них.

Загострилися й інші ризики. Ситуація з Україною підкреслила, що по суті немає засобів ефективного захисту від енергетичної блокади, економічних санкцій та інформаційних воєн, на чому заснована тактика Росії в регіоні.

Для підвищення рівня обороноспроможності НАТО у Східній Європі, з метою посилення засобів стримування Росії і зміцнення військового потенціалу захисту країн-членів альянсу, експерти пропонують низку кроків, для вирівнювання військового дисбалансу, серед яких, зокрема, можлива передислокація частини сухопутних військ американського контингенту в Європі на терени нових членів НАТО в ЦСЄ, посилення регіональної системи повітряної та протиракетної оборони, захист сфер, що можуть бути найбільш вразливими для окремих країн (кібербезпека для Естонії, енергетична безпека для Литви, система ПРО для Польщі) та ін.

Деякі експерти пропонують також розглянути можливість відмови від заборони на розміщення тактичної ядерної зброї у країнах ЦСЄ і Балтії для посилення засобів стримування в регіоні. Цей крок вимагатиме дискусії в Альянсі³.

Висновки

1. Агресія Росії щодо України, яка перетворила її з партнера НАТО на країну, що є джерелом військової, енергетичної, кібернетичної загрози для Альянсу, призвела до потреби термінового перегляду стратегічних засад, на яких базувалася система європейської безпеки до цього часу. Запропоновані експертами напрямки підсилення обороноздатності НАТО свідчать, що ці та інші подібні кроки найближчим часом будуть розглянуті і вже стають підставою для певних політичних та військових рішень.

2. Ключові елементи європейської безпеки – НАТО, ЄС, ОБСЄ – в умовах нападу Росії на Україну і окупації Криму виявили недостатню ефективність. Це стосується насамперед відповідних структур ЄС. Європейський Союз, віддавна сконцентрований на засобах «м’якої сили», опинився в ситуації застосування Росією засобів «жорсткої сили». Однак діяльність ЄС може бути вельми ефективною у протистоянні економічним, фінансовим, енергетичним загрозам.

На жаль поки що здаються недостатніми спроби протидії ЄС агресивній російській дипломатії, спрямованій на закріплення факту окупації Криму і подальші атаки на суверенітет України.

Фактично ЄС не має засобів протистояння інформаційним загрозам з боку Росії, і навіть не включає це питання до свого порядку денного. Некритичне сприйняття російської пропаганди викривлює картину подій в Україні, що стоїть на перешкоді дипломатичним засобам врегулювання та деескалації кризи. Особливо небезпечним є прийняття деякими європейськими політиками тези про існування «сфери законних інтересів», або «сфери впливу» Росії (і про належність до цієї сфери України та інших пострадянських країн).

3. В умовах необхідності протистояння «жорстким загрозам» роль НАТО значно підвищується. США змушені повернути зовнішньополітичну увагу до Європи і знов перетворюються на важливий чинник європейської безпеки.

4. Україна стала об’єктом російської агресії у повному обсязі – частина української території окупована, Росія протискує свої політичні вимоги у напрямку руйнування українського суверенітету (вимоги федералізації, російської мови як другої державної, остаточне закріплення позаблоковості), економічного тиску (підвищує ціни на газ), залякування (російські війська, стягнуті на російсько-українському кордоні.

На сьогодні нав’язування Україні російських політичних вимог є не менш небезпечним, ніж військова загроза на кордонах. Нав’язуваний Росією порядок денний з політичними вимогами до України в деяких випадках невірно сприймається нашими західними партнерами як можливий шлях до дипломатичного розв’язання ситуації.

5. Агресія Росії катастрофічно погіршила безпекове середовище навколо України і в регіоні. Водночас безперечним позитивом ситуації є те, що Україна отримала значну міжнародну підтримку, як на рівні ООН, так у співпраці з ЄС (підписання політичної частини угоди про асоціацію), ОБСЄ та НАТО. У плані збереження національної та регіональної безпеки співпраця з НАТО є ключовою.

Політична та військова співпраця з Альянсом є для України життєво необхідною. Нинішня спрямованість НАТО на захист своїх кордонів у східній Європі створює для України надзвичайно важливий шанс для під’єднання до діяльності Альянсу, для розвитку секторальної співпраці з Польщею та країнами Балтії.

Україні необхідно запропонувати та узгодити з Альянсом заходи з енергетичної, економічної та інформаційної безпеки.

У взаємодії з усіма західними партнерами доцільно виокремити питання про заходи протистояння дипломатичній агресії Росії, про відмову від нав’язуваного Росією політичного порядку денного для України шляхом підготовки чітко сформульованих з позиції України питань, що підлягають обговоренню в дипломатичному вимірі врегулювання ситуації. Йдеться не про реактивне заперечення а про проактивний підхід, про необхідність сформулювати власні вимоги, сфокусовані навколо проблеми збереження національного суверенітету і принципів зовнішньої та безпекової політики нашої держави.