Звернення до людської совісті (в пам’ять про загиблих)

Історія України має не одну гірку сторінку, де український народ гнітили й гвалтували. Проте у наших предків вистачало і волі, і духу,і сили єдності, щоб відстояти свою землю і посіяти в душі своїх дітей зерно правди. Не одне тисячоліття вони помирали за наше майбутнє…
…Тяжко дивитись на сльози матері, що ховає сина. Та ще тяжче, коли поряд йде байдужість через яку син віддав життя. Байдужість до несправедливості, болю,приниження, яку зустрічаєш в людях, що називають тебе братом та другом…На жаль,таких історій можна зібрати в товстезний перепліт в сторінок з -надцять: і як баба діда лікувала в безкоштовній медицині; і як батько доньку вчив, а потім влаштовував на роботу в безкоштовній освіті; і як кум машину купував і права за сало; і як мати сина в армію збирала, а його там вчили картоплю садити та свиней пасти…І все це, наше життя на яке ми жаліємося і самі ж його творимо… Бо є серед нас “щирі українці”…Одні сплять і бачать, щоб у сусіда хата згоріла, а інші кажуть: “Моя хата з краю, я нічого не знаю…”-Це не просто народна мудрість, а саме та байдужість, яка хоронить наших хлопців.
Ці смерті гідні слави, пошани та вічної пам’яті, бо поки вона жива- жива і людина. Материнські сльози будуть литися доти, поки людська совість кожного з нас спить і закриває очі на кривду буднів…Адже не один з нас вже чув і говорить, що Небесна сотня загинула даремно! А як доказ-це свіжі цинкові труни…
Люди! Будьмо гідні називатися людьми! В пам’ять про загиблих нехай наша совість не спить, нехай вона не буде червом душі, нехай вона невтомно бореться за життя по Справедливості та Правді….
І не забуваймо: “Наше майбутнє-це наші діти!”, то хай вони ростуть не на могилах…
Героям Вічна Пам’ять!
Герої не помирають!

Мавка Лісова.