Вже майже сто років ми живемо у великій ілюзії.
Спочатку було створено ілюзію «найкращої країни, де всі люди вільні та рівні, і буде одна безнаціональна спільнота – радянський союз». Багато людей досі перебувають під впливом цієї ілюзії.
Зараз ми теж живемо у ілюзії. Нам створили ілюзію власної держави, назва якої – Україна. Чи існує така держава? На папері – так. А насправді? Що це? Держава чи щось інше?
Я бачу лише дуже велику ілюзію, за допомогою якої нами правлять чужинці. Чому саме ілюзія, а не держава?
Чи може існувати держава без Конституції? Без органів влади? Без кордонів? Без захисту своєї території від зовнішніх посягань? Без силових структур, що захищають громадян держави? Без захисту інформаційного простору? Без національної ідеї, яка гуртує громадян у єдину спільноту? Ще без багато чого? Ні, не може.
Що в нас є насправді???
По-перше, Конституція. Конституція була дуже недолуга навіть під час її прийняття. А як її приймали? Вночі, під тиском голови держави, до речі колишнього більшовицького керівника (хоча більшовицькі керівники колишніми не бувають). Але навіть ця Конституція проголошує народовладдя. Що ми маємо насправді? Чи є в нас народовладдя? Комусь вдалося хоч одного разу відкликати депутата, хоча б міської ради? А вибори? Кого і як в нас вибирають? Численні порушення, а також закони, що дозволяють спотворити результати волевиявлення. Тому виникає запитання, чи є в нас народовладдя? До речі, народні обранці коли їм потрібно згадують Конституцію, а коли вона їм заважає – вони просто на неї плюють, приймаючи навіть поправки до Конституції в антиконституційний спосіб. Тому наша Конституція – це ілюзія.
Органи влади працюють не для громадян, а для задоволення своїх власних потреб. Всі 19 років так званої незалежності антидержавна влада в Україні намагається знищити державність, і більш того, намагається знищити українську націю. Наявність у нас державної української влади – ілюзія.
Чи має Україна чітко означені кордони? Адже досі кордони між Україною і Росією не делімітовані і не демарковані. Чи може існувати держава не маючи власних кордонів? Через так званий кордон до України потрапляють наркотики, зброя, нелегальні мігранти. Наші кордони це суцільна ілюзія.
Чи в змозі Україна захиститись від зовнішніх посягань на свою територію? Чи є в Україні власні збройні сили? Відповідь – ні. Те, що залишилось, важко назвати збройними силами. Щоб армія була конкурентна, потрібна сучасна зброя, потрібно постійно проводити бойову підготовку, потрібно щоб бійці врешті-решт розуміли, що вони захищають? Влада робить все, щоб знищити власні збройні сили. Наявність в України збройних сил – ілюзія.
Кого і від кого захищають внутрішні силові структури, якщо кількість їх особового складу вже перевищує кількість особового складу збройних сил? Здається, що наші силовики готуються захищати не пересічних громадян і стояти на стражі закону, а захищати владу від громадян своєї ж держави.
Чи є в Україні власний інформаційний простір? А якщо є, кому він належить? Чи контролює держава свій інформаційний простір, коли в етері постійно відбувається нагнітання антиукраїнською істерії. Хто є власниками «українських» засобів масової інформації, якщо навіть керувати державною телекомпанією призначають відомих українофобів, один з яких до того не є громадянином України. Наявність власного інформаційного простору України – це цілковита ілюзія.
Наступне питання, яка у державі панує національна ідея? Задля чого існує держава – Україна? У кожній мононаціональній державі існує титульна, або корінна, нація, яка є державотворчою. І тільки за розвитку і процвітання корінної нації можливий розвиток і процвітання держави, а внаслідок й инших націй. Чи можливе існування держави без національної ідеї? Чи можна територіальне утворення назвати державою, коли в неї немає національної ідеї, немає збройних сил, кордонів, державницької влади, судів, власного інформаційного простору тощо?
І що ми маємо у підсумку?
Державу? Ні. Суцільну ілюзію. Велику ілюзію. Пора вже людям відійти від ілюзії, проснутись, перестати бути покірним «бидлом», що буде виконувати всі забаганки керівників держави, незважаючи на їх кольори, помаранчеві, біло-блакитні, біло-сердешні чи ще які. Пора відчути себе нацією, тією нацією, що протягом сторіч не скорилась будь-яким поневолювачам, відродження якої пророкував Великий Кобзар.
Настав час згуртуватись навколо єдиної сили, яка не йде на компроміси з антиукраїнською владою. Навколо єдиної сили, що відстоює Українську Державу від влади усіляких яничар та манкуртів.
2010 р.