“Якщо неправильно керувати країною, всі розумні люди поїдуть”
Лі Куан Ю, творець “сингапурського дива”
Наприкінці квітня 2015 р. народний депутат України Андрій Журжій (фракція “Самопоміч”; до обрання депутатом тривалий час – з 2005 до осені 2014 р. – працював керівником юридичного департаменту Групи компаній “Фоззі”, однієї з найбільших торгово-промислових груп України) презентував концепцію, названу ним “Реформа податків на фонд оплати праці: перезавантаження”. З концепцією, презентованою у вигляді набору слайдів, можна ознайомитися тут.
Концепція викликала резонанс серед фахівців та підприємців, не тільки революційністю підходів до оподаткування власне заробітної плати, а й невідображеним у назві концепції скасуванням спрощеної системи оподаткування для підприємців третьої групи (за останніми даними, в Україні цим різновидом спрощеної системи користуються 284 тис підприємців, з яких 97 тис займаються роздрібною торгівлею, а решта працюють за безготівковий розрахунок – зокрема, цей режим оподаткування популярний серед фахівців IT-галузі та інших висококваліфікованих фахівців, що надають послуги нерезидентам та бізнесу; є підстави вважати, що Україна є серед світових лідерів за обсягами “складних” дистанційних послуг іноземцям від таких підприємців).
Прокоментувати запропоновану депутатом від “Самопомочі” концепцію для Майдан-Інформу люб’язно погодився знаний експерт – Олександр Мінін, адвокат, старший партнер ВТС Консалтінг, який впродовж багатьох років називається українськими та іноземними спеціалізованими виданнями серед провідних українських фахівців у галузі податкового права.
На думку пана Мініна, при наявності слушних ідей деякі аспекти концепції є спірними, наприклад, викликає занепокоєння вплив пропонованих змін на “середній клас”, підприємців, наприклад, зайнятих в IT-галузі. А це одна із груп, зусиллями яких може бути забезпечене виведення економіки країни з кризи та її зростання.
Докладні коментарі експерта подаємо нижче.
Про суть реформи
Попри назву, йдеться не про реформування оподаткування лише доходів найманих працівників, а про радикальну зміну всієї системи оподаткування доходів фізичних осіб, включно з оподаткуванням доходів від підприємницької діяльності та всіх видів пасивних доходів.
Основною ідеєю концепції є зведення до єдиної бази всіх вирахувань та нарахувань у зв’язку з такими доходами (тобто податку на доходи фізичних осіб, військового збору і ЄСВ) і встановлення єдиної “плоскої” ставки оподаткування всіх доходів, незалежно від їх природи. На першому етапі, на 2016 р,, пропонується єдина ставка 29%, до 2018 р її обіцяють знизити до 20%.
При такому підході передбачається всі фактичні витрати підприємства у зв’язку з оплатою праці розглядати лише як заробітні плати найманих працівників і застосовувати єдину ставку нового податку до зарплати кожного конкретного працівника. Тобто ані роботодавець, ані робітник не сплачуватимуть ніяких інших податків чи соціальних внесків, окрім податку із заробітної плати за єдиною ставкою 29 (пізніше – 20)%. Тоді з цього податку фінансуватимуться видатки пенсійного та інших соціальних фондів та державний бюджет, зібрані гроші розщеплюватимуться автоматично поміж відповідними державними реципієнтами.
За тією ж ставкою оподатковуватимуться проценти, роялті, інші пасивні доході (крім дивідендів) та доходи від підприємницької діяльності. Для дивідендів ставка визначається з урахуванням податку на доходи, сплаченого платником дивідендів, так що сукупне податкове навантаження для такого доходу становитиме ті ж 29%.
Про реальний або очікуваний позитив
Вбачається позитивним те, що всі виділені роботодавцем на оплату праці найманого працівника кошти будуть відображатися як заробітна плата найманого працівника, з якої той платитиме податок. Працівник бачитиме повну суму виділених на оплату його праці грошей і повну суму податку, сплаченого ним із власного заробітку, що має сприяти гострішій постановці ним питання про ефективність витрачання державою вирахуваних з його грошей податків.
Позитивом є також і те, що адміністрування такого єдиного “плоского” податку роботодавцем має бути відносно простим.
Можна очікувати, що застосування однакової ставки податку для всіх видів доходу має зробити неможливим ухиляння від належного оподаткування шляхом підміни одного виду доходу іншим, наприклад, шляхом видавання найманих працівників за підприємців на спрощеній системі оподаткування.
Хто платитиме менше податків і за чий це буде рахунок (хто платитиме більше)
Напряму порівняти податкові платежі за чинним законодавством та у випадку запровадження пропонованої системи непросто, оскільки бази, до яких застосовуються відповідні ставки оподаткування, є дуже різними, при цьому деякі з наведених у презентації розрахунків не виглядають переконливими і, мабуть, все ж потребують уточнення.
Іншою причиною, що утруднює порівняння, є нечітке визначення розміру пропонованого нового податку – з одного боку, пропонується зменшувати розмір ставки податку з 29% у 2016 році до 20% у 2018 році (тобто діапазон, в якому змінюватиметься податок, становитиме біля 30%), з іншого боку, українські платники податку вже мають досвід, коли передбачене Податковим кодексом на майбутні роки зменшення ставок податку на прибуток та на додану вартість при наближенні цих років скасовувалося. Безвідносно до доцільності та “порядності” відмови держави від обіцяного законом у майбутні роки зниження податків – скепсис щодо реалістичності обіцяного зниження вже на той час запровадженого нового податку на третину видається цілком природним та обгрунтованим.
Загалом аналіз запропонованої концепції створює таке враження, що найбільше виграють від такої реформи наймані працівники, що отримують невисоку заробітну платню (та, відповідно, роботодавці з відносно великою кількістю таких працівників, тобто насамперед “великий бізнес”), а компенсувати втрати бюджету від зменшення оподаткування їх доходів планується за рахунок більшого оподаткування найбільш високооплачуваних фахівців (наприклад, якщо зараз відрахування у Пенсійний фонд здійснюються лише з нижньої частини високих зарплат, то у складі майбутнього податку “пенсійна складова” стягуватиметься з повного розміру зарплати, якою б високою вона не була – при цьому чи це впливатиме на розмір пенсії в майбутньому, і як само, невідомо) та, насамперед, підприємців третьої групи спрощеної системи оподаткування, податки яких при переведенні на пропоновану систему по суті зростуть в багато разів.
Таким чином, основною “жертвою” пропонованої реформи виявляться ті, кого прийнято називати “середнім класом”, в тому числі підприємці.
Дійсно, навіть суто теоретично, доходи від підприємницької діяльності (одержання яких пов’язано з підприємницьким ризиком) пропонується оподатковувати за такою ж ставкою, за якою оподатковують низькоризикові пасивні доходи (наприклад, від банківських депозитів) або такий загалом не пов’язаний з ризиком дохід, як заробітна плата. По суті таке зрівняння, усереднення податків означає завищене оподаткування підприємців. Такий підхід не заохочує до підприємницького ризику і не стимулює підприємницької діяльності, що мало б бути стратегічним напрямком державної політики за поточних умов.
Хоча автори концепції традиційно виправдовують скасування спрощеної системи оподаткування тим, що вона масово використовується не стільки для ведення добросовісного бізнесу, скільки для податкової оптимізації або й ухиляння від сплати податків, напевно серед майже 300 тисяч її користувачів більшість складають цілком добропорядні підприємці. Боротися з “нецільовим застосуванням” спрощеної системи оподаткування (третьої групи) можна було б і не таким радикальним способом як її повне скасування – наприклад, очевидним способом зменшення привабливості спрощеної системи для зловживань могло б бути зменшення порога її застосування з 20 млн грн до, наприклад, 3-4 млн грн, що приблизно відповідало б порогу застосування спрощеної системи оподаткування при її запровадженні (500 тис грн у 1999 році).
Реалістичність компенсування коштом екс-спрощенців втрат бюджету від зменшення оподаткування доходів тих, хто заробляє менше
За розрахунками авторів концепції, одним з важливих компенсаторів втрат бюджету має стати оподаткування всіх доходів, які зараз декларують користувачі третьої групи спрощеної системи оподаткування (за їх даними – порядку 74 млрд грн), за ставкою 29%, що, за їх даними, має дати порядку 21 млрд грн податкових надходжень.
По-перше, такий розрахунок виглядає дещо спрощеним, адже зараз оподаткування цих доходів не є нульовим, за чинного податку (4% від виручки) підприємці із зазначених доходів, очевидно, сплачують порядку 3 млрд грн, так що “виграш” бюджету від реформування становитиме вже не 21, а 18 млрд грн. До того ж податок у 29% застосовуватиметься до іншої, меншої бази – до прибутку зазначених осіб, а не до виручки (доходу).
Окремо слід зазначити примарність сподівань на те, що підприємці продовжуватимуть декларувати такі ж доходи, як і раніше, попри багатократне зростання податку. Настільки різке збільшення оподаткування у поєднанні з невір’ям (для якого, слід визнати, є досить підстав) у здатність держави дійсно ефективно витрачати зібрані податки неминуче призведе до переходу певної кількості підприємців у тінь, для багатьох з них це не буде ані надто складно, ані надто дорого.
Ще гіршим для України наслідком може бути каталізування виїзду висококваліфікованих фахівців закордон, особливо це стосується фахівців IT-галузі – багато хто з них має затребувані там знання та досвід, інші можуть однаково працювати з будь-якої країни, і вимога до них платити податки на співмірному з “європейським” рівні неминуче ставить питання наявності тієї держави, яка забезпечуватиме за ці податки “європейський” ж “державний сервіс”. Звісно, погіршення умов оподаткування, навіть дуже істотне, як таке не здатне змусити до зміни країни проживання, але воно може виявитися додатковим чинником до множини вже існуючих чинників (“цільова аудиторія” характеризується, як правило, відносно молодим віком, відносно високою мобільністю, відносно високим рівнем знання іноземних мов, задіяністю у сферах, де нормою є дистанційна робота, що слабо залежить від фізичного місця перебування, наявністю фаху та кваліфікації, на які є високий попит в іноземних роботодавців тощо), які всі разом у сукупності можуть помітно збільшити відтік закордон найбільш освічених та кваліфікованих українців. Програш від цього буде не лише у кількісних показниках бюджетних надходжень – держава нестиме “якісні” втрати, буде нанесено удар по чи не єдиній галузі, яка є високотехнологічною і де при цьому Україна є потужним світовим гравцем, яка дійсно може стати локомотивом економічного зростання країни.
Підсумки
В принципі, концепція заслуговує на увагу – насамперед в тому, що стосується реформування оподаткування саме доходів у формі оплати праці. До оподаткування інших видів доходів – і в першу чергу від підприємницької діяльності – за тими ж ставками я б поставився з пересторогою. Негативні наслідки планованого “тотального оподаткування” підприємців можуть переважити або й звести нанівець заплановані розробниками концепції ефекти.
На мою думку, основним джерелом збільшення доходів бюджету в абсолютному значенні мали б стати “перезапуск” економіки та її зростання, а не намагання вичавити все більше з існуючого “джерела”, яке “всихає”. При цьому у відносному значенні витрати (отже, й доходи) бюджету мають зменшуватися. На сьогодні державні витрати становлять, за різними оцінками, 52-54% ВВП, що занадто багато. За висновками науковців і емпіричними даними для економіки і системи державного управління того типу, що ми маємо, ця частка не повинна перевищувати третини від ВВП. Надмірне вилучення державою коштів з економіки вбиває її. Отже, в цілому податкове навантаження має зменшуватися.
Таким чином, я вважав би нормальним застосування пропонованої концепції лише у частині, що стосується доходів у формі оплати праці, навіть якщо на початку наслідком виявиться зменшення державних доходів. З плином часу цей ефект має компенсуватися в абсолютному значенні збільшенням від економічного зростання, дорогу для якого ми маємо розчищати.
так-так, програмісти повтікають…
Как же они уже достали своими идеями. У них там соревнование «кто сделает хуже»?