В розвинених країнах суспільство надзвичайно опікується соціальною тканиною у своєму середовищі.
Соціальна тканина або павутина відносин – це горизонтальні зв’язки між людьми. Тільки в горизонтальних зв’язках будується довіра. Чим більше їх буде, тим щільнішою буде соціальна тканина і тим безпечніше і якісніше життя людей. Звичайно, для мира та спокою в суспільстві надважливо, щоб вона була цілісною, адже в розривах виникає агресія, від якої може постраждати кожен. В розвинених країнах люди звиклі робити все, щоб зменшити чинники, які можуть розірвати соціальну тканину. Європейці в потенційно конфліктних ситуаціях намагаються жартувати, американці пропагують любязність та толерантність.
Саме через це, відтоді як стає зрозумілим, що в середовищі назріває відкритий конфлікт, суспільство в розвинених країнах одразу намагається втрутитися, розібратися і трансформувати його в договірну фазу.
Для цього в усьому світі відкриваються Миротворчі школи. Цього разу Україна перейняла світовий досвід майже відразу. Миротворча школа в Україні почала свою діяльність через півроку від початку відкритого конфлікту. Інша справа, що вона має відкриватися з появою перших ознак потенційного відкритого конфлікту. В ідеалі, Миротворча школа мала б його попередити. На думку експертів за всіма ознаками така школа в Україні мала бути відкритою ще 5 років тому. Цього не сталося і тепер ми маємо наслідки.
Миротворча школа в Україні займається трансформацією місцевих конфліктів переважно в регіонах, які межують з іншими державами: Росія, Молдова, Польща. До таких областей відносяться: Донецька, Луганська, Херсонська, Вінницька та Одеська області а також Волинь.
В рамках школи досліджуються конфлікти ідентичностей, міжетнічні, міжрелігійні конфлікти, конфлікти бачення спільного майбутнього та конфлікти історичних нарративів.
В школі вже відбувся перший випуск. Навчання проходили громадські активісти, представникі місцевої влади, журналісти, соціальні працівники, науковці, освітяни, просто активні громадяни. Люди, які в майбутньому зможуть стати арбітрами у суперечках.
Не всі конфліктні ситуації можна вирішити. Трапляються ситуації, коли досягнення компромісу неможливе. Їх потрібно вміти визначати і правильно з них виходити. Іноді найбільш прийнятним варіантом вирішення таких ситуацій є припинення спілкування на певний час. Протягом цього часу люди матимуть змогу осмислити ризики і переваги та зрештою, можливо, піти на компроміс.
Крім того, слухачі вчилися за певними ознаками визначати потенційні конфлікти. Є методики, які дозволяють конструктивно їх вирішити. З цього приводу цікавий досвід Північної Ірландії, де після діяльності Миротворчої школи, ватажки з обої сторін конфлікту пишуть дисертації на тему миротворчості.
Загалом, в психіці людини закладений механізм прагнення до компромісу, адже кожна людина бажає вижити в цьому світі. Люди зрештою розуміють, що тільки від них залежить спокій у навколишньому просторі. Але для правильного вирішення конфліктів потрібні знання. Слухачі школи підтверджують спраглість їх оточення до таких знань. Саме вони стануть агентами, які доноситимуть ці знання до суспільства.
Дотепер поширеною формою реакції на конфлікт було його уникнення. Існував стереотип, сформований ще за часів радянщини: якщо ти бажаєш розібратися та вирішити конфліктну ситуацію, а не уникаєш її, ти скандаліст. Вирішувати конфлікти було непопулярним і люди намагалися від них дистанціюватися.
Такий стан речей та брак комунікацій між різними регіонами і спричинив поточну ситуацію у країні. З іншого боку, громадяни у вирішенні конфліктів покладались переважно на державу. Держава, звісно, повинная вирішувати конфлікти, але тільки якщо в ній працюють державні інститути. А в умовах, коли ми маємо деградовані інститути та відкриті конфлікти – залишається самим громадянам взяти на себе провідні функції держави, у тому числі, і функції миротворчості. Робота з конфліктами у своїх громадах – це діяльність, яку ініціативні групи можуть взяти на себе.
“Миротворча школа працює заради трансформації конфліктів у тилу і попередження нових громадянських конфліктів. Ми зміцнюємо якість тилу”, — стверджує одна з координаторів проекту Української миротворчої школи Наталія Зубар.
Ще одна задача випусників донести до суспільства цінність цілісної суспільної тканини та почати її відновлення, а подекуди і будування. Люди мають навчитися цінували свій спільний простір, цінувати відчуття довіри в ньому. Люди мають відчути: коли в суспільстві цілісна спільна тканина, кожен, хто вкладатиме в суспільство, відчуватиме від нього таку ж віддачу. Коли сформується розуміння цієї цінності, люди почнуть використовувати різні методи вирішення конфліктів.
Для вирішення конфліктів українське суспільство потребує знань у сфері веденні діалогу. Конструктивного діалогу в Україні потребує не тільки громадянське суспільсво, влада і громада, журналістське середовище, а і все суспільство цілком. В цивілізованих країнах вести конструктивний діалог навчають, починаючи з дитячих садків та шкіл.
Крім того, Миротворча школа досліджувала типи конфліктів в Україні. «Ми звикли бачити мешканців Донбасу однією нерозрізненою масою. Насправді, це не так. Серед них є чимало тих, хто має українську ідентичність, спираються на спільні цінності. Звісно, коли ти поділяєш ті ж самі цінності, то порозумітися набагато легше. Інше питання це як порозумітися з людиною, яка є прихильницею інших політичних сил, антиукраїнських, або яка дотримується інших цінностей і колективних міфів. Це нелегке завдання. Легкого рецепту немає! Часто сторони сідаючи за круглий стіл навіть неспроможні говорити, не кажучи вже про те, щоб домовитися. Нам здається, що є один шлях і він очевидний, але це не так. Серед тих, хто вагається, має радянську ідентичність є маса людей, яка немає чіткої ідентичності, і вони здебільшого схиляється на той чи інший бік, виходячи з раціонального вибору. Іноді, ми це спостерігали, з такого міркування, що там, де стоять російські війська – це земля війни, а там, де українські війська – земля миру. Коли люди обирають цей бік, з ними вже треба починати працювати. Тому, що вони ще не готові до прийняття нових цінностей, реалій та нового соціального порядку» – говорить один з координаторів проекту Української миротворчої школи Ігор Семиволос.
Школа також виявила деякі громади у віддалених регіонах, до яких треба доторкатися дуже обережно. Вони були наодинці зі своїми проблемами і навіть не знали, до кого звертатися, спілкувалися у своєму колі, не виходячі назовні. Але вони прагнуть взаємодії. Після початкового діалогу вони починають розуміти, що самі мають добиватися уваги до себе, формулювати та висловлювати свої проблеми і просити допомоги у їх вирішенні.
Отже, школа сколихнула багато проблемних тем, над якими раніше особливо не замислювалися. Після їх осмислення люди починають формувати свої думки, вимоги, пропозиції, висловлювати своє бачання вирішення різних проблемних ситуацій.
Школа посіяла зерна інформації для роздумів і тепер всі її учасники прагнуть продовження розпочатої роботи.
В Україні проект “Українська Миротворча Школа” реалізується коаліцією громадських і урядових організацій України та Польщі за підтримки посольства Великобританії в Україні.
Стаття була опублікована в пілотному випуску часопису Миротворець