У недавньому інтерв’ю для російського сайту COLTA.RU леґендарний швейцарський гобоїст, Гайнц Голліґер, принагідно згадуючи свій виступ на Заґребському бієннале 1969 р., згадав також про свій зв’язок з українським композитором Леонідом Грабовським:
«Я виконав теж «Мікроструктури» киянина Леоніда Грабовського. Ми з ним ніколи не стрічалися, але його твори я грав часто… Його переслідували на батьківщині та погано знали за її межами. Він писав, мабуть, найнесусвітнішу музику, з якою я коли-небудь мав справу, найбільш аванґардну музику із того, що будь-коли творилося в СССР. А особливо для ранніх 1960-х. Пізніше він написав для мене й Урсулі [Голліґер,арфістки, дружини Гайнца — МРС] тріо «Візерунки» для гобоя, арфи й альта, а ще пізніше «Малу камерну музику № 2» для гобоя, арфи й струнних. Згодом він виїхав до Америки, і я втратив із ним контакт…» (Я вдячний Євгенові Ґромову за те, що він звернув мою увагу на цю публікацію.)
Леонід Грабовський і сьогодні, на жаль, залишається маловідомим творцем як на батьківщині, так і у світі, хоча в Україні таки поволі з’являються деякі позитивні зрушення. Останніми роками в Києві відбулися два ювілейні концерти його творів: спершу з нагоди 75-річчя, а 2015 р. у відзначенні 80-річного ювілею композитора. Майже всі (якщо не всі повністю) твори Грабовського для фортепіяно майстерно виконав та записав піяніст Євген Громов (один з найцікавіших інтерпретаторів музики Грабовського та загалом найпослідовніший пропагатор фортепіянної музики сучасних українських композиторів) і, що важливо, його записи (разом з іншою музикою Грабовського) вільно доступні в мережі (див: http://classic-online.ru/ru/composer/Hrabovsky/3550). Крім того, 2011 р. Симфонічний Оркестр Українського Радіо уперше виконав та записав монументальну «Гомеоморфію № 4» 
для симфонічного оркестру, однак той запис лишається доволі ефемерним, бо я ніде не зустрічав ані його, ані фахового обговорення цього твору. (Між іншими, така недоступність навіть тих не дуже численних якісних записів української музики, які були здійснені, — одна з непростимих хронічних проблем і чіткий симптом неадекватного управління сферою національної культури…) Й нарешті в програмі цьогорічного фестивалю «Музичні прем’єри сезону 2015» представлено нове виконання «Чотирьох українських пісень» для мішаного хору і та симфонічного оркестру композитора, на які свого часу схвально відгукнувся Дмитро Шостакович і які тоді утвердили за Грабовським репутацію провідного молодого композитора України ранніх 1960-х рр.
Утім, попри те, для переважної більшості навіть тих українців, які цікавляться рідною культурою (не кажу вже про суспільство України в цілому) практично невідомими є не тільки постать і творчість цього видатного композитора, а й увесь феномен «київського музичного аванґарду» (напевне, за єдиним винятком Валентина Сильвестрова, причому з пізнішого періоду його творчості), й загалом української класичної музики 1960-х рр. А свого ж часу група молодих композиторів, яких назвали «київським аванґардом» і до якої, окрім Грабовського і Сильвестрова, належали ще деякі студенти Бориса Лятошинського: Віталій Ґодзяцький, Володимир Губа й дириґент 
Ігор Блажков, а згодом ще Святослав Крутиков і Володимир Загорцев, — заявила про себе в ранніх 60-х, як новий сміливий голос української музичної культури, й, попри інформаційну блокаду, ці композитори спромоглися привернути увагу західних музичних критиків, які, слідкуючи за музичними подіями в СССР, іноді оминали «столичну» Москву, щоби зосередити увагу на «провінціональному» Києві.
В контексті «київського аванґарду» Грабовський був не тільки одним з найсамобутніших талантів, а й найсумліннішим серед своїх колег дослідником теорії музики. Урешті саме із глибокого знання й осмислення еволюції західної музичної культури у своєрідному «прогресі» від імітаційної поліфонії середньовіччя аж до ускладнених модерністичних форм ХХ віку, викристалізувався творчий метод Грабовського, базований на системі складних математичних обрахунків, що організують вибраний музичний матеріял у згідності з витвореним Грабовським алгоритмом.
Та проте, в задушливій ідеологізованій атмосфері СССР, творів Грабовського майже не виконували (про трансляції по радіо або записи на платівках шкода було й говорити), отже, його музику знало вузьке коло професіоналів і ентузіястів. Його музику (та дещо іншого характеру) український слухач знав із численних кінофільмів, для яких Грабовський створив музичний супровід, та і то лише з тих, які потрапили на екрани, а не були заборонені й, як, скажім, «Вечір на Івана Купала» Юрія Іллєнка, десятиліттями пролежали на полицях архівів…
Вимушений переїзд композитора до Москви в 1981 р., а згодом виїзд до США, звідки у 1992 р. він вирішив не повертатися назад, іще виразніше віддалив постать і творчість Леоніда Грабовського від культурного контексту України. А зокрема ще й тому, що із половини 1980-х, приголомшений масою математичних обрахунків, яких вимагав його творчий метод, а які практично неможливо було здійснити без комп’ютера, Грабовський майже перестав писати нові твори… Хоча, на щастя, лише «майже перестав». Нові твори таки з’являлися, хоча і розділені довшими періодами тиші…
Якщо ті, кому не чужа творчість Грабовського, знають з тих новіших творів медитативне «Für Elize» для фортепіяно (1988), то інші композиції, написані в останніх роках у Москві та після переїзду до США, маловідомі… Твір для камерного хору а капелла «Temnere Mortem» («Зневажати смерть») на латиномовні тексти Григорія Сковороди (1991)… симфонічна елегія «Ворзель» (1992) у пам’ять Бориса Лятошинського… «Передвістя світла» на слова Василя Барки (1992) для сопрано, скрипки, клярнета, фортепіяно й сентизатора, та «І буде так» (1993) на вірші Миколи Воробйова… «Глас 2» для басового клярнета (1994), задуманий як некролог для Дмитра Шостаковича, тощо, тощо…
Треба сподіватися, що ті й інші твори звучатимуть дедалі частіше й що самобутній музичний голос Леоніда Грабовського міцно вплітатиметься в живе мереживо нашої культурної самосвідомості… Колись, переслухавши «Concerto misterioso», модерний класик польської і світової музики Вітольд Лютославський похвалив цю «справді неповторну музику», додавши, що це вражає, бо «так дуже важко композиторові в сучасних часах бути ориґінальним…»
Марко Роберт Стех. «Очима культури» № 40. Аванґардна музика Леоніда Грабовського.
Усі телепередачі «Очима культури» можна подивитися тут: на моїй сторінці «Очима культури».
Дякую за Вашу увагу! Щиро, Марко Роберт Стех
Продовження циклу «Очима культури» — телесюжет № 41 про кінорежисера Олександра Довженка і його фільм «Звенигора».