Навіть якщо людина ніколи не бувала у Франції, все одно вона, хочеш не хочеш, а має про неї уявлення. Французька культура для нашої цивілізаціїї є однією з фундаментальних, підмуркових складових, чого не скажеш про вічизняні, скажемо чесно, доволі скромні надбання. Я бував у Франції усього лише пару разів, але вона для мене значно об’ємніша за оті пару коротких візитів. Особисто моя Франція, потойбічна і міфічна, виглядає ось так. Очевидно, дається взнаки тяжко отримана художня освіта.
“Діва Марія” Жана Фуке. Роки життя цього самого пана Фуке 1420—1481. І це важливий момент.
Коли деякі наші співвітчизники обурюються (можливо, цілком справедливо), що цивілізований світ плаче крокодиловими сльозами по загиблих французах і при тому абсолютно (ну майже абсолютно) кладе хуя байдужості на наші вкраїнські трагедії, то вони просто не відчувають ось цього простого факту – 1420—1481.
З тієї самої причини ми, вкраїнці, не здатні по-справжньому співчувати загиблим десь в Анголі, наприклад. Ангольська культура, благослови Господь її стрімкий розвиток, не є для нас чимось важливим і суттєвим, а отже і носії цієї культури – ангольські люди – нам похуй. Переважно так воно і є, будьмо відверті.
Якщо бути чесними (а іноді не брехати собі навіть вигідно) і відкинути увесь наш локальний смуток, то мусимо чітко усвідомити – життя француза, німця, шведа і так далі, сьогодні ціниться у світі вище за наше, українське. Через те, що вище ціниться їхній цивілізаційний набуток. І це реальність, і тут нема чому обурюватися.
Наше завдання зробити так, щоби життя українця цінувалося високо. А тут питання до культури. Болюче питання.
давайте забудемо про український комплекс меншовартості, бо поки донька Ярослава Мудрого не одружилась з французьким королем, вони там ледь не в землянках жили. В назві статті сказано дурницю
Франція також підтримувала Україну і підсвічувала вежу жовто-блакитними кольорами