Збігнєв Буяк, один з лідерів польської Солідарності, розповів цікаву історію. Якось в одній польській організації звернули увагу на те, що секретар в бюджет закладає велику кількість кулькових ручок. Аж до 1000 шт. Спитали в нього, нащо стільки? Він пояснив, що люди після підпису мають звичку забирати ручки з собою. Після цього пояснення всі погодилися, що це витрати виправдані. Звісно, всі знали про можливість прив’язати ручку на мотузку, як це робиться на пострадянському просторі, але вони навіть думки такої не припускали.
Сама ця дія вже свідчить про обмеженість, що характеризує організацію ненайкращим чином. Краще витрачатися на ручки і дарувати їх, ніж тримати ручку на прив’язі. «Це не наші методи» – погодилося керівництво одноголосно.
А мені бач і в голову не приходило, що це «некомільфо». Ми так звикли до цих прив’язаних ручок, наче так і треба, а це виявляється від злиднів радянських все йде
