З’явилося велике розслідування журналістів команди «Схеми» – «Генпрокуратура Юрського періоду» про діяльність Юрія Луценка на посаді Генпрокурора, де головним стрижнем стали відвідування народними депутатами, переважно представниками правлячої коаліції, Генпрокуратури в тому числі у неробочий час. Якщо я не помиляюся, останній з візитів зафіксований десь біля десятої вечора. Не ставлячи під сумнів право журналістів фіксувати, моніторити та дізнаватися про мету візитів народних депутатів і на цій підставі робити аналітичний матеріал, дозволю собі висловити декілька критичних зауважень до самої подачі аналітичного матеріалу.
1) В цьому матеріалі акцент робиться на декількох народних депутатах, репутація яких у певних колах ставиться під сумнів. Так наприклад, одного із головних персонажів цього розслідування Олександра Грановського називають двічі (одного разу замало!) «неофіційним куратором прокуратури від Банкової». “Також у ЗМІ його неодноразово називали «неофіційним куратором судової системи та органів прокуратури». – цитата) Тобто посилаються на неназвані ЗМІ, а в даному випадку відбувається по суті автоцитування, що має закріпити у глядача негативні відчуття до цього персонажа. Сам термін «неофіційний куратор», якщо простежити його слововжиток, означає людину, яка має визначальний неформальний (тобто такий що приймається в обхід правил) вплив на прийняття якихось важливих рішень. Якщо прибрати з пошуку google згадку про Мустафу Найєма як «неофіційного куратора» реформи поліції на Закарпатті, то всі інші згадки мають однозначно негативне забарвлення. Тобто всі, хто мають справу з такими людьми, також автоматично потрапляють у категорію людей з «підмоченою репутацією».
2) Генпрокурор згадує про 5921 депутатський запит до Генпрокуратури і можна припустити, що приблизна така ж кількість народних обранців бодай раз відвідувала Генпрокуратуру у цих справах. Натомість ми бачимо в репортажі лише обмежену кількість депутатів. Якщо журналісти ведуть такий моніторинг, то як мінімум, вони для об’єктивності мали б надати цифри, які б вказували на кількість відвідин Генпрокуратури тим чи іншим народним депутатом, а бажано всіма депутатами за визначений термін. При відсутності цих цифр виникають підозри у замовленому матеріалі.
3) Власне весь репортаж побудований на тому, що автор розслідування, стежачи за машинами і конкретними персонажами, фіксуючи факти зустрічей, як би натякає на їхню незаконну діяльність, цього звісно відкрито не стверджуючи. Втім за допомогою тривожної музики у глядача виникають чіткі асоціації з нелегальною діяльністю як мінімум. Застосування такого прийому доречне для фільмів про мафію, але сумнівно для журналістських розслідувань.
4) В сухому залишку в фільмі немає жодного факту якої-небудь нелегальної діяльності, окрім натяку, що урядовці продовжують зустрічатися на робочому місці по закінченню робочого дня. Типу як у грі в «Мафію» – настає ніч, чесні люди засинають, просипається мафія)))).
І останнє. У своїй роботі «Анти-розвиткові групи інтересів» польський дослідник Анджей Зибертовіч звертається до проблем діяльності спецслужб у демократичному просторі та їхнього впливу, або як він пише «зараження оточуючого середовища анклавами», під останніми він, зокрема, має на увазі методи діяльності спецслужб. Він зауважує, що до «одних із головних елементів методики спецслужб відносяться маніпуляція та дезінформація. Ані розвідка, ані контррозвідка не могли би розраховувати на успіх своїх операцій, – пише він, коли б – в ім’я, наприклад, принципів права, порядності, політкоректності, добрих традицій, не порушення взаємодовіри, як одної з основ суспільного життя – їм було наказано утримуватися від маніпуляції та дезінформації, як методів діяльності, не тільки щодо своїх ворогів, але часто щодо власних співробітників, не кажучи вже про сторонніх прихильників їхніх операцій».
І що відбуватиметься, запитує дослідник, коли техніки маніпуляцій та дезінформацій, яким навчені співробітники спецслужб, починають застосовуватися у демократичному суспільному середовищі та у контексті загальної зневіри у моральні принципи, упадку патріотизму, занепаду шани до традицій, до права, до авторитету інституцій держави? І відповідає – «тоді ці техніки (та й багато інших, наприклад, підбурювання) – опановані на фаховому рівні – використовуються на користь групових та особистих інтересів».
Тобто ми (і тут ми не перші) стикаємося з явищем «зараження суспільного середовища (в Польщі та в ряді інших посткомуністичних країн без сумніву сталося саме так) – тобто політичних, економічних та медіа- інституцій – методами, широкомасштабне застосування яких створює в тому числі довготривалий ефект у вигляді розмивання того необхідного для успіху спільної діяльності ресурсу, яким є капітал суспільної довіри.
Будтє бдітєльни, врах нє дрємлєт.
