Днями ознайомився з прецікавим дослідженням пані Зубар Наталки.
Безпека російською мовою – місія неможлива?!
Вважаю за потрібне дещо долучити до висловнего нею.
А долучити саме тому, що я не прочитав там найголовнішого – я не прочитав про причину описаного нею явища.
Причина, звісно, є і саме про неї я вважаю за потрібне поділитися в цьому каментарі.
Отже:
працюючи 10 років викладачем
української в дипломатичній школі столиці США, мені кинулася в вічі та деталь, що
грузини,
білоруси,
українці
розмовляють російською з досить потужним відповідно
грузинським,
білоруським,
українським
акцентами.
А ось
– як не дивно на перший погляд –
казахи,
узбеки,
киргизи
говорять російською абсолютно без акценту – ніби вони всі народилися і виросли в Москві.
Виходить що у них з росіянами абсолютно одне горло, і коли наше
“я люблю пиво” скаже
казах,
узбек чи
киргиз
– то ми
почуємо металеве
“я люблю піва”,
почуємо
непідробний
акцент
москвича!!! …
І з вашого ж дозволу ще один приклад, приклад, котрий теж допоможе нам зробити непохибний висновок.
Коли в черговий раз патріарх Кіріл приїхав до Києва проповідувати “незаперечну привабливість “рускава міра”, я вирішив почути своїми вухами проповідь Ґеббельса в рясі
(Ґеббельс теж проповідував серед “братніх арійських народів” переваги “німецького світу”).
Біля станції метро “Університетська” я побачив двох велосипедистів на найдорожчих сучасних італійських велосипедах і одягнутих в найсучаснішу велосипедну форму.
На одному з велосипедів був майстерно і професійно притягнутий до рами предмет, схожий на батарею ніби – як мені здалося – електричного двигуна.
Велосипедисти стояли так, ніби вони не знали дороги куди їхати далі і я, користуючись їхнею вимушеною зупинкою, запитав показуючи на предмет на рамі:
” Вибачте, це у вас двигун на рамі?”
Велосипедисти якось незрозуміло переглянулися один з одним і старший за віком відповів так, ніби проілюстрував що вони абсолютно не зрозуміли поставленого мною питання:
“Да, ми двіжємся дальшє …”
Ознайомившись з статтею пані Зубар, я пригадав ці два випадки і можу ще сказати, що коли шпигуна готують для праці в іншій державі, то найкраща професура по мові тієї держави, куди заплановано закинути шпигуна, працює з ним денно і нощно вводячи його в найтонші нюанси чужої йому мови…
Ось саме так сталося з ханською Московією.
Так, вони засвоїли і по-своєму розвинули мову Русі Київської, але не можна приховати що слова, котрі не існують в ханському суржику на базі української мови (такі як
крок,
праця,
уряд,
дівчина,
парубок,
двигун,
цукор,
фарба,
кучер,
візок,
діл,
підлога,
стеля,
ґанок …
тощо)
приводять всю москальню від звичайного ватника до академіка чи професора
“в бєшєнства”.
Вони шаленіють і скаженіють не лише від нашої!
Білоруська,
польська
– також є предметом глузування і нерозуміння
і саме з тієї причини, що для них ці прасловянські слова НЕВІДОМІ.
Ці слова безперестанку нагадують їм
що вони не є ніякими словянами.
Стаття пані Зубар ще раз підтверждує що мова Москви не є продуктом виробленим словянами.
Це штучно введена мова, котра прижилася на абсолютно іншому ґрунті і цим ґрунтом є тюркська сутність московії.
Саме тому вже 350 років ми чуємо що
“украінскава язика нєт,
нєбила і
бить нє можєт”!
Саме тому Москвою організовано і реалізовано голодомор 32-33 років,
убито геніального Леонтовича,
замучено композитора від Бога Івасюка,
підступно вбито художницю-патріотку Горську Алу,
проведено “експеремент” на Чернобильській АЕС з парадом дітей вже після вибуху реактора,
саме тому сьогодні несуть вбитих і покалічених патріотів з Донеччини та Луганщини
…
Але, як влучно кажуть ві Львові,
“нічого немає злого, щоб на добре не вийшло”.
А добрим є те, що орда показала свої заюшені кровію
московські,
імперські,
звірячі ікла …
І їх побачив не лише весь світ, а їх ще побачили тисячі наших обдурених гоголів, ступок, повалійок з бузинами та лободами…
Але, панове, як відомо, що шила приховати в мішку ну ніяк неможливо…»
Вадим Смогитель
