Можна (спробувати) зробити висновки з Зеленського в Україні під таким кутом.
На що сподівалися українці, віддаючи всю владу (президент+абсолютно віддана йому більшість в парламенті з ноунеймів) в країні Зеленському?
Зеленський отримав владу під заяву “Я чесний порядний хлопець, і в мене є політична воля робити кроки, потрібні для виходу з дупи. Я не маю якихось прихованих інтересів, я запрошу справжніх фахівців і надам їм політичний дах для здійснення кроків, потрібних для позитивних перетворень. Які саме це кроки і які саме перетворення потрібні – я гадки не маю, моя задача – надати політичну волю і підтримку експертам, які знають, і я це зроблю”.
Тобто проблема була визначена так, що політичну владу в країні мали сили з потужними інтересами, які суперечать очевидним інтересам суспільства (найчастіше їх називають “корупціонери” та “олігархи”), і ці сили блокували потрібні для позитивних зрушень кроки. Як такі ці перетворення та кроки в цілому чесним фахівцям зрозумілі, але здійснювати їх не було політичної волі – через “корупціонерів” та “олігархів” на горі, які блокували корисні ініціативи чесних фахівців.
Тому достатньо забрати політичний вплив у тих, в кого він був, і віддати політичний вплив тим, хто має політичну волю втілювати корисні кроки і перетворення від експертів і не має власних потужних інтересів (це і було сформульовано як “Зробимо їх разом!”), і справа піде як треба.
Це звучало насправді доволі переконливо (до того ж деякі експерти – “які знають що і як робити, але їм не давали” – це підтримали), і це і є тим, в що українці повірили
Політика Зеленського після приходу до влади відповідала цій програмі, під яку його обрали. Головою уряду був поставлений Гончарук, який уособлював собою тих самих “експертів, які знають” (з 2015 по 2019 рік очолював BRDO, “незалежний експертно-аналітичний центр, створений за ініціативи Міністерства економічного розвитку та торгівлі та за фінансової підтримки міжнародних донорів”). Міністерство економіки – природний мотор економічних перетворень, до повноважень якого додали й аграрну політику – очолив Мілованов, інше уособлення “експерта, який знає” – професор економіки з США, що також був активний в експертних групах в Україні. За боротьбу з корупцією в ГПУ був поставлений відповідати Рябошапка – людина з іміджем “фахівця з боротьби з корупцією, якому не дали боротися попередні політики”. З цієї ж когорти був і Данилюк.
Але станом на зараз ясно, що весь цей план провалився. Всі ці представники “експертів” давно звільнені та усунуті від влади. На чолі уряду “господарник”, міністри економіки та фінансів постійно змінюються і не мають ваги, на чолі ГПУ Венедиктова – типова представниця “старої номенклатури”. Ніяких “професорів з США” більше в уряд не запрошують.
Очевидно, що ставка на “експертів, які знають, під дахом людей з політичною волею” провалилася, ця стратегія не спрацювала.
Чому вона не спрацювала? Як виглядає, основні причини такі:
– не існує “очевидно-правильних кроків”, які “експерти знають, але їм не дають”. Є складні суспільні проблеми, які не мають простих рішень, і навіть коли напрямок руху загалом зрозумілий, перетворення зачіпають стільки інтересів, що здійснити їх без великої шкоди в якомусь місці складно. До того ж всі зміни потребують уваги до деталей, і експертної потуги, яка б це забезпечила, просто нема.
– “я не знаю як треба, але дам політичний дах для тих хто знає” – не працює, бо такому лідеру бракує переконаності в правильності тих кроків, які пропонують експерти. Коли він отримує владу, він починає бачити, що пропоновані кроки несуть і негативи і ризики. Щоб їх прийняти, він мав би бути переконаним в тому, що воно того варте, що пропоновані кроки дійсно дадуть позитив, який переважить ризики і негативи, але ж він нічого не знає, отже ні в чому не переконаний.
– різні експерти мають різне бачення “правильних кроків”, що робить картину для політичного лідера, який нічого не знає, неясною і заплутаною. Також до реальних експертів додаються фейкові експерти, розрізнити реальних від фейкових в наших умовах виявляється практично неможливо. Це призводить до хаосу в голові того, хто мав би “забезпечити політичний дах для експертів” – він не знає, які експертні пропозиції дійсно дадуть користь, але ризики від них він бачить непогано (бо конкуруючі експерти та незацікавлені в пропонованих реформах показують йому ці ризики);
– “політична воля” з часом випаровується, а “готовність до реформ” перетворюється у “страх ризиків”, страшно що зламається те що є. Тоді замість “експертів-реформаторів” виникають “перевірені господарники”.
Наслідком мало б стати фіаско наївної ідеї “експерти все давно і точно знають, треба тільки чесний політичний дах, і все запрацює”, суспільство мало б зрозуміти, що це так не працює.
