Безпека не є константою. Тим більш, міжнародна. Коли за defence&security відповідають всі, то по факту це означає, що не відповідає ніхто. Консультативна та матеріальна допомога від країн-партнерів лише додає до загального ресурсу, але аж ніяк не вирішує питання повністю.
З чотирнадцятого року я впевнено ставлю на те, що за будь-яких пертурбацій Україна виживе, бо останні вісім років живе у стані підвищенної тривожності та уважності. Бо тут є зброя, навчені нею користуватись люди і ворог у воріт.
Я дуже розумію загальносвітове бажання видохнути і трохи перепочити після двох світових і низки більш-менш локальних війн, але так не можна, соколики. Антилопа не може дозволити собі сієсту, поки навкруги нишпорять шакали. Ми не можемо ховатись у мушлю, доки в світі існує мордор (а як його знищимо, то буде новий ворог – і так до скону). Іншого світу та ідеальних сферичних умов у вакуумі в нас немає, тож доводиться грати чим є.
“Ууунагі!” – як казав Росс.
Постійна пильність, уважність, розуміння хиткості тимчасового затишшя і підготовка до найгірших варіантів. Авжеж, у доброму гуморі, зі сміхом та гарними партнерськими, але не співзалежними, стосунками із союзниками.
І не треба апеляцій до двадцять першого сторіччя. Відкат до базових печерних налаштувань може відбутись у будь-якому середовищі. Добре, якщо приклад Афганістану дещо підбадьорить світову спільноту і нагадає, що навкруги не Нарнія.
