А треба жити. Якось треба жити.
Це зветься досвід, витримка і гарт.
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.
Ліна Костенко
Продовжую роздуми на тему, де ми є і як звідси вийти.
В таких ситуаціях корисно згадати попередній досвід. Раніше ж якось справлялись з кризами і стресами, ось і згадуємо.
Ага, раніше. Тут обурена громадськість скаже: “Ми в карантині так довго не були ніколи”.
В карантині не були, погоджуюсь, але чорні лебеді – лІтали і літАли над Україною. В питанні “як вижити з чорним лебедем” українці і українки – колективний Нассім Талеб. Неможливо жити в Україні і “чорних лебедів” не зустріти хоч раз в житті. Чорнобиль, розпад СРСР, Майдан, Майдан, Майдан, війна з Росією… і якщо ви читаєте цей текст, мої друзі, подруги і родина, то точно раніше потрапляли в часи, коли хід людської цивілізації повертає не туди, куди ми думали. В мить одну повертає. І, думаю, ви пам’ятаєте, як прожили попередні прильоти. Нумо, згадаймо, яка поведінка допомогла пережити кризу? Які рішення виявились найбільш успішними? А що зараз згадуємо і посміхаємось ? (сто банок горошку, з яких вижили тільки три, а 97 – постріляли.
Я вчора згадувала травень 1986, Чорнобиль, я закінчувала школу і була повністю зосереджена на своїх планах. В шкідливість радіації не дуже вірилось. Мили підлоги і не виходили з дому. Дід привіз нам ящик згущеного молока, і ми пили його в селі. Це був чистий сюр, приїхати в село і не пити молока від коров. Я дратувалась і відмовлялась від згущика розколоченого, і від ложки кабарне, яке теж було “рекомендоване” невідомо ким на тлі пропаганди тверезості в СРСР. Попри все, готувалась сукня на випуск і здавались екзамени, і зараз я вважаю це найкращою стратегією – жити за власним планом, не ставити “на паузу” і не зосереджуватись тільки на добуванні їжі, а мріяти і планувати.
Оксана Яцюк
