У Кобеляцькому райвідділі на Полтавщині, як і раніше, винних не шукають, а «призначають»?
Кобеляцький райвідділ міліції ну хіба що з Глобинським може «конкурувати» по кількості, якщо можна так висловитися, «беспредела» на душу жителів району.
Досить згадати тільки те, що на слуху не тільки мешканців області, а й України: фабрикування кримінальної справи по трьох звалтованих і вбитих ментовсько-прокуроськими виродками дівчатах; звинувачення неповнолітньої Віки Санжарівець у вбивстві музиканта; виривання документів з кримінальної справи по незаконній вирубці на хуторі Ісаївка, щоб врятувати винного від покарання; навішування на двох парубків з Біликів – Максима Чуба та Олександра Орлова – восьми злочинів, до яких ті непричетні, й т.д.
Нещодавно на хуторі Ісаївка скоєно подвійне вбивство подружжя. Всі знають, хто замовник і хто вбивця, але вони на волі. А «доблесні» правоохоронці (я вже в цьому не сумніваюся) або піймають якогось наркомана, який на третій день ломки «зізнається» не тільки у цьому вбивстві, а й у тому, що був резидентом американсько-арабської розвідки, або «навісять» убивство на невинного. Нині вони імітують бурхливу слідчу дільність, допитуючи як підозрюваних безногих пенсіонерів, а щоб отримати санкції на обшуки помешкань, подають до суду документи, в яких добропорядних людей представлено пиятикими, дебоширами й асоціальними елементами…
Утім, зараз – про свіженький ратний «подвиг» кобеляцьких міліціонерів.
На цвинтарі у Біликах хтось покрав фрагменти оградок: то хвіртку чи ланцюг знято, то відбито чавунне полотно… У благополучні радянські часи такої наруги над могилами не було. А тепер тотальне безробіття й безгрошів’я, особливо на селі, штовхає людей обкрадати й мертвих.
Я ніскільки не виправдовую вандалізм, але розуміти причини корисливих злочинів треба.
Білицький сільський голова Ольга Киричко подала до міліції заяву про викрадення оградок на 11-ти могилах. А міліціонери не придумали нічого кращого, як безпідставно звинуватити у скоєнні цього злочину 40-річного місцевого жителя Сергія Міщенка.
Чому підозра впала саме на нього? Та тому, що у січні-лютому ц.р. безробітний чоловік, котрий влітку підробляє «шабашками», а взимку скніє навіть без такого приробітку, не мав грошей заплатити аліменти двом дітям, і відповідно до рішення суду на громадських роботах вирубував на кладовищі чагарники.
14 травня до С.Міщенка приїхав дільничний інспектор міліції, який нічого не пояснивши, доправив його у РВВС, де відвів до начальника карного розшуку Івана Савченка.
Той зустрів його словами: «Ну розказуй, як крав оградки!» Коли Сергій Юрійович відповів, що не знає, про що розповідати, бо не крав, головний слідчий району несамовито закричав, щоб не випендрювався й змусив стояти.
Майже до півночі начальник служби карного розшуку Іван Савченко «пресував» Мішенка, не даючи йому можливості сидіти, лякаючи тим, що посадить у «клітку», куди підсадить «свою» людину, яка зробить з ним та-а-аке й він нічого не докаже.
Півбдоби Сергій Міщенко бев не лише без їжі, а й без води, бо І.Савченко не дозволив йому вийти з райвідділу у магазин навпроти. Замордувавши й залякавши чоловіка, начальник карного розшуку змусив його написати явку з повинною про нібито викрадення оградок з 6-ти могил. Й відпустив у ніч, коли ніякий транспорт до Біликів (а це 12 кілометрів) не ходить.
Явку С.Міщенка І.Савченко передав старшому слідчому райвідділу Миколі Богуну, який сфабрикував проти чоловіка кримінальне провадження, а через суд добився особистого зобов’язання – так по-новому кримінально-процесуальному кодексу називається підписка про невиїзд.
Звернуть увагу: у справі жодного доказу вини Сергія Міщенка, окрім явки з повинною, яку нібито з власної ініціативи до РВВС прийшов писати замучений докорами совісті злочинець. Ні в садибі Міщенка не виявлено елементів оградок, ні жоден з приймальників металобрухту не посвідчив, що той здавав щось подібне, ні свідків, які б бачили Сергія у момент крадіжки, – ні-чо-гі-сі-нь-ко! Окрім «цариці доказів» – явки з повинною (за визначенням Генпрокурора СРСР Вишинського), як у страшні сталінські часи.
Я пригадую, як два роки тому в Біликах була подібна історія, коли той же слідчий Богун звинуватив двох молодих хлопців у підпалах сінників та ЗІЛа – 21-річного Максима Чуба і 20-річного Олександра Орлова – не маючи жодних (!) доказів їхньої причетності до цих злочинів. В основу обвинувачення, як ви розумієте, знову ж лягла «вибита» явка з повинною. Навіть заяви потерпілих, що вони не мають претензій до Чуба та Орлова, бо зовсім інших осіб підозрють у підпалах, для Богуна й кобеляцького райсуду нічого не важили.
Півтора роки я писала судові репортажі й боролася за справедливість, доки райсуд таки зняв з хлопців сім з восьми обвинувачень, а апеляційний суд випустив їх із СІЗО.
Одно слово, все те ж, усе ті ж, усе там же…
Як же швидко Микола Богун забув, як після ганьби в пресі не те, що на район і область, а й на всю Україну, палко клявся кобеляцькому письменнику й правозахисникові Анатолію Ратаєву більше ніколи в житті не фабрикувати криміналу проти невинних людей! http://live.glavnoe.ua/reports/view/215
Однак і року не минуло, як він узявся за старе…
Не збентежила його відсутність речових доказів проти Міщенка. А допитував підозрюваного Богун аж… сім хвилин (так вказано в додатку до обвинувального акту).
Сергій Міщенко теж зібрав заяви від родичів померлих, чиї могили постраждали від вандалів, про те, що вони не мають до нього претензій. Це йому, до речі, порадив прокурор С.Титаренко, котрий слідкує, аби під час досудового слідства міліція дотримувалася законів: мовляв, якщо потерпілі не заявлять цивільного позову до Сергія, то він відбудеться «умовним» строком…
Що й казати, гарно «наглядає» прокуратура за законністю, потураючи правохоронцям у підвищенні відсотка розкриття злочинів шляхом скоєння… посадових злочинів. А злочин, скоєний міліціонером, – це подвійний злочин!
Сергій досі не був помічений у якійсь протиправній поведінці й каже, що найгірша скрута не змусить його красти, тим більше з могил. Він доглядає за дідом, якому 85 років, і 60-річною мамою-інвалідом, для яких є єдиним помічником. А тому страшенно переживає, що буде з ними, якщо він, не дай боже, потрапить до в’язниці.
Мені чомусь здається, що кобеляцькі правоохоронці розраховували на те, що під шумок розслідування резонасного вбивства на Ісаївці «дріб’язкова» справа обвинувачення й засудження безробітного Міщенка пройде просто непоміченою.
А те, що не лише буде зіпсована біографія, а й зламана доля «маленького українця», тим давно кобеляцькі міліціонери не переймаються. Бо від словосполучення «права людини» їх, бідних, аж у судомах корчить…
При цій антинародній владі, яка перетворила Україну на поліцейську державу, не доводиться чекати від правоохоронних органів захисту інтересів простої людини. Чисельність міліції в півтора рази перевищує чисельність армії, бо в першу чергу владці бояться свого народу, а не зовнішнього ворога. У мою громадську приймальню звертаються десятки людей зі скаргами на дії правоохоронців. На жаль, прокуратура, яка має наглядати за дотриманням законності у міліції, мовчки схвалює беззаконня останньої.
Людмила Кучеренко