На одній хвилі «Ель Женераль і реп-гімн близькосхідної революції»

Ця серія публікацій є перекладом матеріалів з відомих англомовних ЗМІ на тему арабської весни. Складається вона з трьох статей:

«Ель Женераль і реп-гімн близькосхідної революції»

«Гнів, Реп і Революція: погляд з середини на вибух арабської молоді»

«Чи є хіп-хоп рушієм Арабської весни?»

А починається добірка з перекладу пісні молодого туніського репера, яка стала гімном революційного руху не тільки в Тунісі, але й у Єгипті та інших близькосхідних країнах.

Ці три статті начебто про одне й те саме — революційну арабську молодь, яка здивувала весь світ, і хіп-хоп, який їх надихав і підтримував. Але кожна стаття додає щось своє: деталі, ракурси, штрихи — і маємо доволі цілісну картину і на додачу гарний настрій від зустрічі з гарними людьми.

А ще, ця картина дуже пізнавана, адже, як кажуть дійові особи цих історій: «Завдяки глобалізації світ стає єдиним, кордони зникли» та «Де б ви не були: в Тунісі, Каїрі чи Манамі, усі молоді араби — на одній хвилі».

Чи тільки молоді араби?

 

«Раіс леблед»

Пісня Rais Lebled — «Президент, твоя країна» — туніського репера El Général (Ель Женераль)

 

Оригінальне відео на Ютубі з англійськими субтитрами:

httpv://www.youtube.com/watch?v=IeGlJ7OouR0

 

Заставка відео:

«6 січня 2011 року репер  «El Général» (справжнє ім’я Хамада Бен Аун [1]) був заарештований туніською поліцією.

До сьогодні про його долю нічого не відомо, на вулицях вже вбито десятки людей. Він є голосом народу Тунісу, ми є їх рупором. Розповсюджуйте це відео! [2]»

Сценка розмови Президента зі школярем:

«Що тебе бентежить? Поговори зі мною, не бійся!»

 

Пане Президент, сьогодні я звертаюсь до вас від свого імені

і імені від всіх людей,

які страждають, у 2011 люди вмирають з голоду,

люди хочуть мати роботу, щоб вижити, але їх голоси не чують

вийдіть на вулицю і подивіться — з людьми поводяться, як з тваринами

подивіться на поліцію з кийками — takatak [3], безкарно,

адже нема нікого, хто б наказав їм зупинитися

навіть закон і конституція, їм на це плювати.

Кожного дня я чую про сфабриковані процеси, хоча влада все знає

я бачу змію, що кусає жінок у платках

ви б хотіли такого для своєї дочки?

Знаєте, від цих слів хочеться плакати

адже батько не хоче завдати болю своїм дітям

що ж,  це послання від одного з ваших дітей

який розповідає про свої страждання

ми живемо як собаки

половина народу живе у бруді

і випили  своє з чаші страждань

 

Президенте держави, твій народ мертвий

багато хто їсть зі смітника

ти ж бачиш, що коїться в країні

усюди убозтво і люди, яким нема де спати

я промовляю від імені народу, він страждає, він кинутий під ноги

 

Президенте держави, ти сказав говорити без остраху

Але я знаю, що кінець кінцем отримаю по повній

Я бачу надто багато несправедливості і тому вирішив про це сказати,

хоча люди мене попереджали, що для мене це закінчиться смертю

скільки ще  тунісець буде спати, де наше право говорити?

його немає…

Туніс назвали «зеленим», але маємо лише поділену надвоє пустелю

він відкрито пограбований тими, хто заправляє усім в країні

нема потреби їх називати, адже кожному відомо, хто вони

стільки грошей було закладено у різні проекти та інфраструктуру

школи, лікарні, споруди, будинки

але на них жирують песячі діти

вони крадуть, грабують, викрадають людей і не хочуть полишити Крісло

я знаю, що в серцях людей багато слів, але їх не чують

якщо б не ця несправедливість, мене б тут не було, але я тут і я говорю

 

Президенте держави, твій народ мертвий

багато хто їсть зі смітника

ти ж бачиш, що коїться в країні

усюди убозтво і люди, яким нема де спати

я промовляю від імені народу, він страждає, він кинутий під ноги

 

Ель Женераль і реп-гімн близькосхідної революції

Оригінал статті з фото:

«El Général and the Rap Anthem of the Mideast Revolution» by Vivienne Walt, Time, Feb. 15, 2011

http://www.time.com/time/world/article/0,8599,2049456,00.html

 

Бардові північноафриканської революційної хвилі, яка котиться арабським світом, лише 21. Міцна статура, дуже коротка стрижка і ясне молоде обличчя зі славною посмішкою — отакий він, Ель Женераль.

За жорстким фасадом безпосередність і м’яка манера говорити. На світлині на його фан-сторінці у Фейсбуці він у червоно-коричневій куртці-бомбері з великим прапором Тунісу на рукаві, у руці пістолет, палець на спусковому гачку. А в реалі він славний хлопчина, ви б не відмовились мати такого сина. Його справжнє ім’я Хамада Бен Амор, він наймолодший з чотирьох дітей — трьох хлопчиків і дівчинки. З одним зі своїх братів він і досі живе у батьків у Сфаксі, це у трьох годинах їзди від столиці Тунісу. Його мати має книжкову крамницю у місті; батько працює лікарем у лікарні. По туніським міркам вони — середній клас.

Співати реп він почав у 18, у 2008 році. «Перша пісня, яку я написав, називалася „Малеш?“, або „Чому?“. Це було велике питання про те, чому ми перебували у ситуації корупції, крадіїв і насилля, — говорить він. — Я був проти режиму, бо корупція дійсно була видима кожному». Він каже, що перебував під великим впливом Тупака Шакура, хоча той помер, коли Ель Женералю було шість років. «Тупак співав революційний реп. Тож коли я став репером, я не шукав кохання. Мене цікавив реп, який міг щось дати людям.» У 18 років він написав першу пісню про Бен Алі, вона називалася «Сіді раіс», або «Пане Президент». Як говорить Ель Женераль, це був «заклик до президента боротися з корупцією». «Я тоді думав, що він може змінити ситуацію, але з часом усвідомив, що президент сам причетний до цієї ситуації.»

(Див. повний огляд повстання на Близькому Сході у TIME.)

Він говорить, що ця пісня була прелюдією до тієї пісні, яка стала гімном Жасминової революції і протестів на майдані Визволення у Каїрі, «Раіс леблед» (типове для репу переставлення місцями літер у «Раіс ель-блед», що означає «Президент, твоя країна»). Корупція, каже він, залишається великою темою для його пісень. «Корупція була такою всепроникною. Ви виходили на вулицю і бачили поліціантів, які поводились з громадянами зневажливо. Ви приходили до суду, і, заплативши судді, могли виграти справу, а бідні потрапляли до в’язниці. Якщо ти дрібний торгівець — тебе експлуатують великі акули, що мають зв’язки з президентом. Мої батьки мають гарну роботу, і ми не бідували, однак я бачив несправедливість по відношенню до дуже багатьох моїх друзів.»

(Див. відео, на якому Ель Женераль виконує «Раіс леблед» — гімн близькосхідних революцій.)

Ель Женералю заборонили давати концерти, випускати компакт-диски або виступати на радіостанціях Тунісу — однак він здобув багато прихильників у Європі, через рок-станції, такі як французька NovaFM. «Коли хтось подавав заявку на проведення концерту, — згадує він про цензуру часів режиму Бен Алі, — і уряд бачив у програмі моє ім’я, вони забороняли концерт. Вони казали: „Цей хлопець співає про політику і має погану репутацію. Тож ніякого дозволу“. Позаяк мене цензурували і забороняли, то мені не дозволяли давати концерти чи випускати компакт-диски.» Він звернувся до соціальних медіа. «Щоб стати відомим, я скористався своєю персональною сторінкою на Фейсбуці. У мене було двоє друзів, і один фільмував мої пісні на маленьку відеокамеру, а другий редагував відео і викладав на Ютубі».

У грудні 2010 року Ель Женераль записав «Раіс леблед» і розмістив кліп на Ютубі. Тоді щойно розпочалися протести, і ця пісня миттєво стала сенсацією, її завантажували тисячі разів. Та важливіше, що її співали демонстранти. У ній говорилося: «Президенте держави, твій народ мертвий / багато хто їсть зі смітника / ти ж бачиш, що коїться в країні / усюди убозтво, пане Президент / Я не боюсь говорити / Хоча знаю, мені це не минеться / Я бачу несправедливість повсюди». Ця пісня принесла Ель Женералю славу — і небезпеку. «Після цього мій мобільник поставили на прослуховування, а обліковий запис на Фейсбуці заблокували.» Потім, 17 грудня, молодий продавець овочів і фруктів вчинив самоспалення. Це стало поворотною точкою. 22 грудня Ель Женераль написав нову пісню, «Туніс наша країна», про наростаючий протестний рух.

(Див. ексклюзивні фото TIME з майдану Визволення.)

Для поліції пісня «Туніс наша країна» стала останньою краплею. 24 грудня о 5 годині ранку таємна поліція увірвалася до будинку його батьків у Сфаксі і доправила Ель Женераля до Бюро національної безпеки. Невдовзі з Тунісу прибула група слідчих, яка транспортувала його до столиці, де його помістили до одиночної камери у Службі безпеки президента і годинами допитували про його політичні зв’язки. «Вони знущались з мене протягом 24 годин. Це були моральні тортури, — говорить Ель Женераль. — Вони запитували: „Хто за тобою стоїть? З якої ти партії?“»

Але арешт юнака здійняв справжню суспільну бурю, демонстранти скандували, вимагаючи його звільнення. Бен Алі особисто зателефонував до поліції із питаннями про ув’язнення Ель Женераля. Так само зробив і ненависний народові міністр внутрішніх справ. Поліція звільнила Ель Женераля, який став справжньою знаменитістю. «Вони зрозуміли, що я відомий артист, і змінили свою позицію щодо мене. Вони мене попросили: „Будь-ласка, припини співати про президента і його родину, і ми тебе відпустимо.» Три дні він, скутий кайданками, лишався у камері. Тиск суспільства, яке вимагало його звільнення, зростав. «Саме тоді я усвідомив, що мій вчинок мав величезне значення і був дійсно небезпечним, адже поліція отримувала стільки дзвінків щодо мого ув’язнення. Страх зник, натомість я відчував величезну гордість. Я почувався як VIP-персона.» Він такою і був.

Через три дні його відвезли назад у Сфакс і звільнили біля дверей батьківського будинку. На той момент поліція вже поводилася з ним як із знаменитістю, жестами вітаючи його зі звільненням. «Найперше я прагнув побачити маму і переконатися, що з нею все гаразд», — каже він.

(Див. фото буремного туніського місяця.)

Лише після звільнення Ель Женераль дізнався, що «Раіс леблед» стала вуличним гімном. Потім, після 25 січня, пісню підхопили у Каїрі і співали на майдані Визволення. «Я отримував стільки повідомлень від молоді з Єгипту, вони просили мене приїхати і заспівати „Раіс леблед“ на майдані Визволення, та в мене не було ані паспорта, ані візи.» Він написав нову пісню, названу «Віва Туніс!», в якій віддав шану тим, кого було вбито під час Жасминової революції, там було і «про програму свободи у Єгипті, Алжирі, Лівії та Марокко. А наприкінці пісні я надіслав меседж новому президентові, якого буде обрано на наступних виборах, я сказав йому: „Подбайте про Туніс“».

Коли обох автократичних правителів було скинуто, Ель Женераль з андеграунду перейшов до професійної кар’єри реп-співака. На гордість мамі й татові був запланований його перший концерт — у французькому місті Ліон 16 та 17 березня, та ще один пізніше цього ж місяця у Марселі. Батьки змінили своє ставлення до його реп-музики. «До революції батьки хотіли, аби я забув про цю музику, — згадує він. — Казали, що вона небезпечна, і що вони дуже за мене бояться. Але тепер вони мною пишаються. Вони підтримують мене, вважають, що я повинен продовжувати і служити своїй країні.»