Як і обіцяли, провели кафедрою 24 грудня круглий стіл “Міжнародно-правова відповідальність Російської Федерації за агресію проти України”. Окрім викладачів було також багато студентів. Спілкувались більше трьох годин. Було цікаво, відверто і пізнавально. Виступали всі, хто цього бажав і кому було що сказати. Без заздалегідь визначеного списку. Без розподілу на вчених і не вчених, авторитетів і новачків.
Тема була і проста і складна. Тому домовились продовжити в лютому. Основні виступи і ідеї звелись до наступного.
Проф. М. БУРОМЕНСЬКИЙ надав загальну міжнародно-правову характеристику збройного конфлікту між Україною і Росією. На його думку ця війна почалась Російською Федерацією проти України в лютому 2014 року на території півострова Крим, коли було зафіксовано комплекс порушень міжнародного права з боку РФ, що можуть бути кваліфіковані як акт агресії. Цю агресивну війну РФ проти України було продовжено на територіях Херсонської, Донецької і Луганської областей. Воєнні дії РФ проти України в Криму і на Сході України в жодному випадку не можна розглядати окремо. Таким чином, агресивна війна Росії проти України триває вже майже одинадцять місяців.
На думку М. Буроменського війна Росії проти України об’єктивно переростає, якщо вже не переросла, у нову світову війну. Певною мірою, “дивну” війну. Для такої оцінки є декілька важливих ознак за аналогією з другою світовою війною, з врахуванням специфики ведення цієї війни а також участі в ній ядерної держави в якості агресора.
Як відомо, основа антигітлеровської коаліції у складі Франції і Великої Британіїї утворілась 3 вересня 1939 року після початку агресії Німеччини проти Польщі і відмови її припинити. Тоді Франція і Велика Британіїя оголосили війну Німеччині. З часом кількість держав коаліції збільшилась. Врешті Польщу було збережено як державу і збільшено за рахунок Німеччини. Так само після нападу Росії на Україну почала утворюваться і врешті утворилась широка антипутінська коаліція з провідних світових демократій, які розпочали економічну війну проти Росії на захист України. Все більше стає очевидним, що масштаби санкцій будуть зростати. Але враховуєчи ядерний статус РФ війна буде зберігати нетрадиційний, “дивний” характер. Таким чином, зміцнення антипутинської коаліції є найважливішим зовнішньополітичнчм пріоритетом світових демократій та України.
Як і у 1939-1945 роках доля агресора повинна вирішуватися у дієздатній міжнародній структурі. В той час таку функцію взяла на себе антигітлеровська коаліція замість недієздатної Ліги Націй. За умови блокування Росією основних оонівських механізмів підтримання міжнародної безпеки і нездатності ООН самостійно їх розблокувати антипутінстка коаліція ПОВИННА взяти на себе політичну і юридичну відповідальність за перебудову світу. Основним питанням коаліції повинна бути міжнародно-правова відповідальність РФ за розв’язану збройну агресію, що включає відповідальність російських політиків і військових (з передачей справи до міжнародного кримінального суду), демократизація (подібно до денацифікації в мирних договорах після другої світової), демілітаризація (передусім ядерна), проведення територіальних змін на основі принципу самовизначення (подібно до плебісцитів після першої світової).
Доц. О. ТАРАСОВ звернувся до аналізу сучасної російської міжнародно-правової думки щодо подій в Криму та на Сході України. Загальне враження від знайомства з такими роботами створює враження існування в РФ “підцензурної науки” міжнародного права. Основними рисами “підцензурної науки” є її цілковите обмеження позитивним коментуванням виступів керівників своєї держави (“одобрямс”), попереднє узгодження основних висновків майбутніх публікацій в руслі проголошеного офіціозу, неможливість публікувати наукові статті, висновки яких відрізняються від офіційно проголошених позицій (відсутність наукової свободи). Це виключає оприлюднення в РФ міжнародно-правових досліджень, в яких би оцінка сучасних відносин РФ і України була відмінна від проголошеної вищім керівництвом РФ. Тому обговорення тем “агресія Росії проти України”, “війна Росії і України”, “окупація Росією Криму” в російських публікаціях відсутнє. На думку О. Тарасова потрібно ставити питання про моральну і наукову відповідальність російських юристів-міжнародників, які пропагують ідеї “підцензурної науки” міжнародного права і несуть ці політично і ідеологічно спотворені оцінки до студентів.
З точки розу оцінки війни, що веде РФ в Україні, російських юристів-міжнародників можна розділити на декілька груп. Тих, хто так і не визнав розпаду СРСР і всі їхні коментарі сучасних відносин України і Росії відбуваются крізь призму такого невизнання. Тих, хто в принципі проти Туреччини і татар в Криму. Тих, хто вважає, що Захід втручається у внутрішні справи України і Росія зобов’язана боротися з таким втручанням. Тих, хто юридично обгрунтовує необхідність знищення української державності, як сепаратистського явища, що від”єднується від єдиної російської держави. Існують і більш дрібні рухи російської “міжнародно-правової думки”.
Найбільш небезпечними О.Тарасов назвав широкомасштабні намагання російських юристів закладати міжнародно-правове підгрунтя під антиукраїнські гасла, обгрунтовувати на тлі міжнародного права агресивну зовнішню політику Росії, акти російської військової агресії, військової окупації та анексії територій іноземних держав
Доц. В. СТЕШЕНКО обгрунтував невід’ємність міжнародної правосуб’єктності України і поділився думками про міжнародно-правовий статус угод про розміщення об’єктов Чорноморського флоту РФ в Україні. На його думку у РФ немає міжнародно-правових підстав для припинення цих угод на грунті чинного міжнародного права. Заява РФ про припинення дії Угод за правилом “rebus sic stantibus” є абсолютно безпідставними і суперечать Конвенції про право міжнародних договорів 1969 року, оскільки докорінна зміна обставин не може вважатися правомірною, якщо сторона договору, що посилається на такі обставини, вдалася до міжнародного правопорушення, яке спричинило зміну обставин.
В. Стешенко перелічив декілька міжнародних договорів, що були порушені з боку РФ, що виключає в принципі застосування “rebus sic stantibus” як правової підстави припинення міжнародного дговору, а саме: Статут ООН, Угода між РФ і Україною від 19 листопада 1990 р., Договір між Україною і РФ від 31 травня 1997 року, Договір між Україноюі РФ про російсько-український державний кордон 28 січня 2003 року. Також РФ порушила принціп непорушності кордонів, закріплений Хельсинським Актом 1975 року.
Науковий дослідник М. ЮРЛОВ проаналізував дії РФ проти України на підставі Резорюції ГА ООН 3314 “Визначення агресії” та довів наявність акту агресії з боку РФ проти України по чотирьох пунктах цієї Резолюції. Спроба оцінки російсько-українського збройного конфлікту як міжнародного чи неміжнародного призвела М. Юрлова до висновку про наявність в Україні саме міжнародного збройного конфлікту, де державою-агресором виступає Російська Федерація. Датою початку агресії названо 27 лютого 2014 року. На його думку, яка знайшла підтримку учасників, конфлікт лишається міжнародним принаймні тому, що агресія РФ проти України в Криму триває. Було звернуто увагу на декілько заяв Путіна, в яких він визнав не лише присутність російських військ в зоні конфлікту, а і їхню участь в ньому.
У виступі було піднято низку цікавих міжнародно-правових питань, пов’язаних з поняттям агресії. Зокрема, події в Криму супроводжувалися неодноразовими рукопашними бійками українських і російських військових без застосування вогнепальної чи холодної зброї. То чи можна вважати неозброєнний напад однієї держави на іншу актом агресії в сенсі визначення агресії в резолюції 3314?
ПРОЗВУЧАЛИ цікаві студентські виступи зі спробою визначити можна вважати “інформаційну війну” актом втручання у внутрішні справи держави? Студенти запропонували і навіть підготували проект міжнародної конвенції про неміжнародні збройні конфлікти. Найбільш цікавим в цьому проекті є розробка міжнародного механізму запобігання неміжнародним збройним конфліктам та їх розв’язання за допомогою міжнародного силового інструменту. Заперечення щодо неможливості створення такого міжнародного механізму навряд чи цілком обгрунтовані. Все неможливе з часом стає можливим.
На круглому столі виступили також доц. Л.ТРАГНЮК, доц. О.СЕНАТОРОВА, доц. ПАЛАТАЙ.