Віталій Овчаренко: «Здоровий глузд громадянина своєї держави – називати ворога ворогом, окупанта – окупантом, а терориста – терористом».

Відповідь на майстер-клас Насті Станко, який опублікований на сайті Телекритики http://www.telekritika.ua/media-osvita/2015-12-09/112753

Насте, Ваші репортажі про україно-російську війну є одними з найправдивіших та найщиріших, що я бачив за останні півтора року. І тому я не можу не відреагувати на Ваш майстер-клас в УКУ, про який із великим захопленням прочитав на сайті Телекритики.

Я свідомо вжив вираз «україно-російська війна», бо це, Насте, не є конфліктом з донбаськими сепаратистами, це – повноцінна міждержавна війна. Численні розслідування світових журналістів та слова Путіна про російських військових на Донбасі, що «вирішують певні задачі», це тільки підтверджують. Я думаю, Ви погодитесь, що це не донецькі шахтарі з трактористами вже півтора року вбивають солдат ЗСУ на сході України, а повноцінні військові частини та дивізії Російської Федерації.

Дуже добре, що Ви на Громадському торкаєтесь не тільки військових, а й соціальних проблем Донбасу , говорите про переселенців та їхні життєві труднощі. Але в даній статті я хочу зосередити увагу тільки на тих аспектах, до яких у мене як колишнього донеччанина та добровольця є питання.

У майстер-класі Ви берете у лапки вирази «терористичні війська» та «наші герої». Перший, ймовірно, натякає на росіян, другий – на Збройні сили України. Мені як громадянину України хочеться запитати у Вас, Насте, та у всіх журналістів Громадського: Солдати Збройних Сил, Національної Гвардії та МВС України не є Вашими героями? Та, якщо не є, то чому? Чим вони заслужили до себе таке ставлення? І яким чином, називаючи їх «героями» (не завжди ж звісно, а коли цього вимагає ситуація), Ви спотворюєте інформацію? Звісно, я не кажу, що в наших Силовиків все добре і їх потрібно лише хвалити. Пишіть, знімайте про їхні проблеми – Ви ж таким чином допомагаєте вирішувати їх.

У своєму майстер-класі в УКУ, Ви, Насте, говорите, що «ми виробили власний словник про конфлікт на сході України» та «не використовуємо слово АТО» і «зазвичай називаємо збройним конфліктом на Донбасі». Хочу запитати Вас тоді: А чому у Вашому словнику немає таких понять, як «війна» та «україно-російська війна»? І якщо немає, то чого? Адже це ж не просто конфлікт, це справжня війна, в якій задіяні повноцінні військові з’єднання та частини.
Далі Ви взагалі вживаєте слова, які в мене викликають шок. Ви зазначаєте, що «ми у своєму словнику кажемо: «українські» замість «наші». Уникаємо слова «герої».

А українські військові – це не Ваші воїни? Чому і коли вони стали не Вашими? Як таке взагалі могло статися? Чому Ви соромитеся називати солдат ЗСУ «нашими»? Вони ж воюють в тому числі і за Вас, Насте, за те, щоб ворог не добрався до Києва. Бо якщо добереться, то не буде вже тієї України, для якої Ви працюєте.
Потім Ви говорите, що «так само ми не вживаємо слова «бандити» і «терористи». Вибачте, Насте, а як ще можна називати людей, що взяли зброю та хочуть нашої смерті? Як називати людей, що вже вбили наших з Вами співгромадян? Чому Ви не називаєте та вважаєте неправильним називати бандитів бандитами, а терористів – терористами? Вони, Насте, грабували і грабують, вбивали і вбивають саме тих , хто за Україну. Тож як їх ще називати як не вбивцями та окупантами?! У Вас в словнику явно не вистачає таких визначень.

Не зупиняєтесь Ви і далі: «Кожен з нас розуміє, що не йдеться про тероризм ЛНР і ДНР, а про людей, які хочуть відділитися». Я, Насте, та ще велика частина донеччан та луганчан, що виїхали з рідного краю та продовжують там жити (і навіть в окупації) не хочуть відділятися. Ми, Насте, вважаємо, що Донбас – це Україна. То чому Ви, ніби заправський російський пропагандист, дивитесь на проблему лише під кутом так званих ЛНР та ДНР? Чому Ви не бачите Нас – тих, хто за Україну? Чому Ви враховуєте думки тільки тих, хто приїхав з Росії та місцевих зрадників – колабораціоністів, які хочуть забрати частину нашої території , а нас, українських донеччан, Ви не вважаєте за необхідне спитати? Ще раз, Насте, наголошую, МИ не хочемо відділятися.

Ви кажете, що «це вже інше питання: допомагає їм Росія чи ні». Ні, Насте, це не інше питання. Це все те ж питання. Адже без прямого вторгнення російських танків війна б вже давно закінчилась, ще в серпні-вересні 2014 року. Я думаю, Ви це розумієте. Ви продовжуєте: «Але це не тероризм. Тероризм – це те, що сталось в Парижі». А чому Ви не згадали вбивство моїх друзів Дмитра Чернявського та Володимира Рибака, або купу таких, менш відомих, випадків. Нагадаю: Дмитра вбили на площі під час проукраїнського мітингу російські бандити, а Володимира викрали в Горлівці російські бандити. Хіба не є тероризмом вбивство з політичних мотивів? А кількість саме таких викрадень та вбивств, які відбулися з того часу, не піддається підрахунку. Чому це не тероризм? Поясніть.

Ви кажете: «Людина має право на слово «загинула». А не «ліквідована». Ми розуміємо, що вбиті − це точно люди». Можливо після війни так і треба буде казати, але під час війни ворогів Ми ліквідовуємо. Бо вони – вороги. Вони на нас напали, а не навпаки. Ми на маємо перетворюватись у звірів, але й ми не маємо права співчувати ворогам, Бо чим більше будеш співчувати ворогам, тим частіше будеш на похоронах друзів.

Так, можливо в знеособленого ворога легше стріляти. У нього теж є сім’я, діти, він також чекає повернення додому, проте, Насте, мені ближчі мої друзі, з синьо – жовтим шевроном на плечі. І мене турбує, ні, це навіть не те слово, мене дуже сильно непокоїть, щоб вони встигли хоча б народити дітей перед тим, як згоріти пораненими в БМПшці на околицях Дебальцевого чи Іловайська, де по ним будуть стріляти наші вороги, окупанти, терористи, бандити, а не політкоректне «та сторона».

Тому, Насте, сміливість називати все своїми іменами, а саме: ворога – ворогом, окупанта – окупантом, а терориста – терористом, є виявом здорового глузду громадянина своєї держави.
Бо від підміни понять ніхто не виграє, окрім нашого з Вами спільного ворога – тоталітарної Росії, яка прагне нас з Вам захопити та знищити нашу Державу.

Віталій Овчаренко – колишній житель Донецька, колишній доброволець, заступник головного редактора «Українського мілітарного журналу «Миротворець».