А я все про своє. Тільки що приїхав з села, в якому живе з півтищі людей. Там було свято села. Називається “Смолянський куліш”. Це історична історія про село, яке колись мало назву – Смолянка. Я намагаюся уявити, або згадати, коли таке було у нас в Олексієво-Дружківці? Не пригадую. Такого тут не було ніколи.
Коли ще робив завод, то на День Металурга хазяйва “викатували” на стадіон бочку водки (алегорія), купляли другосортних російських співачок і влаштовували велику попойку. “Чтоб было что вспомнить”. Потім фейерверк, а далі темрява…
Що тут казати, якщо вже п’ять років в селищі закритий клуб. Про які культурні заходи може йти мова? Голова комісії з культури в селищній раді пальцем об палець не вдарила, щоб щось змінити.
Мер міста, частиною якого ми є і зараз воно (місто) намагається нас до себе приєднати, розписується в своєму безсильстві.
Селище в темряві – у прямом і в переносному значенні.
А от у селі Олександро-Калиновому, де живе вп’ятеро менше людей, ніж в Олексієво-Дружківці, – працює клуб, проводяться свята, працюють кружки й секції. Більше того, в селі є музей села, є музей АТО!
На святі були жителі Білокузьминівки, Кіндратівки, Куртівки, яких намагається приєднати до себе Дружківка. Так і хотілося їх запросити в Олексієво-Дружківку і показати їм їх перспективи після об’єднання. Прокрутити їм відео, де дружківський голова обрисував нам наші перспективи словами: “Хуже жить не будете!”:
На відміну від нас народ в селах району активніший і сміливіший.
Вони дружно освистали помічника нашого депутата-навідімкі Омельяновича – Василя Петровича Гнапа, який російською мовою хотів чомусь повчати присутніх:
На святі були гості. Та не купована російська попса, а наші, які приїхали до нас за свої – хоровий колектив з Буковини:
Зворушливо і ніжно звучала “Гуцулка Ксеня”…
А деревню Гадюкино, в которой всегда шли дожди, как говорил Геннадий Хазанов – смыло…
Євген Шаповалов, ІЦ “Майдан Моніторинг”
Фото свята зі сторінки Алли Лукашенко