Виглядає, є два засадничо-альтернативні способи того, як Україні ставати багатшою і, отже, успішною в цілому (окрім третього, найпростішого – не ставати).
Перший – це проектувати державу, подібну до держав-членів ЄС, сценарій “нових членів ЄС” з Центральної та Східної Європи. Це цілком робочий сценарій, але необхідна умова його здійсненності – отримання від ЄС фінансових вливань, зіставних з вливаннями в Польщу та Угорщину, з поправкою на наші розміри,запущеність справ, війну (наприклад, Угорщина отримала за 2007-2013 роки допомоги від ЄС на майже 25 мільярдів євро (при населенні в 5 разів менше ніж в нас і запущеності справ в рази меншій ніж в нас). Тобто йдеться про десятки мільярдів доларів щороку впродовж багатьох років (10 і більше). Чи реально це – важливе питання, і відповідь на нього залежить здебільшого не від нас.
Але якщо цих грошей не буде, то цей сценарій не дасть результатів. Проектування держави за лекалами ЄС без грошей ЄС не зробить Україну багатшою та, отже, успішною, як не робило у випадку всіх без винятку країн-нових членів ЄС – які всі без винятку досягли того відносного успіху, якого досягли, завдяки багатомільярдним вливанням. Взяти до втілення план робіт без одержання бюджету на виконання цих робіт – очевидно абсурдна ідея.
Отже, тоді другий альтернативний сценарій – це проектувати державу не таку, як держави з ЄС, не за їхніми лекалами, використовувати відмінності з ними як шанси для успішної конкуренції з ними (за капітал, за висококласних фахівців та взагалі за людей тощо). Як мінімум – не боятися таких відмінностей, не вважати їх ознаками неправильності чи то “браку” (що в нас є зараз явно домінуючою думкою), а навпаки – шукати такі відмінності та втілювати їх.
Конкретні відмінності від “шаблону” в даному контексті не є принциповими та можуть досліджуватися окремо, головна теза тут є загальною – суто з простих логічних міркувань, наведених вище (грошей, необхідних для втілення їхніх ідей, ЄС не надає, а без грошей ці ідеї ніколи не працювали і не спрацюють), мусимо усвідомити потребу розвиватися “не за шаблоном ЄС”. Але як окремі приклади таких “особливостей” можна навести особливі умови (в тому числі податкові) для залучення кваліфікованих фахівців та просто “якісних людей”, особливі стосунки з Ізраїлем (зумовлені унікальною історичною та культурною близькістю України та Ізраїлю та можливостями взаємно доповнювати одне одного), особливе ставлення до “свободи слова”, особливі (вільніші та простіші) регулювання бізнесів, особливі (вільніші) режими регулювання освіти тощо.
Однією проблемою на цьому шляху вбачається брак якісного лідерства, що розуміється як поєднання візіонерських здібностей (чіткого бачення цілей та шляху до них) та спроможності одержати владу та здійснити її. Компенсувати брак такого лідерства принаймні частково можна було б “колективною візією” (зокрема, й зазначеного вище), яку б певні осередки активних громадян формували та нав’язували б будь-якому, хай і не надто якісному, уряду.
