Соліст гурту „Тінь Сонця” Сергій Василюк: „Пісня – це таїнство”

На свято Покрови кияни почують патріотичні пісні рок-гурту. 15 жовтня „Тінь Сонця” виступить у Львові. Лідер гурту вважає, що піснями можна виховувати, але самої лише музики буває не завжди достатньо..

Сергій Василюк

– Гурт “Тінь Сонця” виступить 14 жовтня у Києві. Що означає для вас цей день?
– Для мене це день українського лицаря. По суті, той же День захисника Вітчизни, тільки відзначений на більш обґрунтовану історично дату. 14 жовтня, з одного боку, давнє християнське свято, з іншого – головне свято запорізьких козаків, які є уособленням українського лицаря, захисника Батьківщини і зрештою – символом нашого народу взагалі. Тому я вважаю цілком слушним відзначення українського «чоловічого» свята саме цього дня, так само, як відзначення «жіночого» свята – дня Матері на початку травня. Це не провокація, а повернення до своїх традицій.

На Покрову запланований наш виступ у Києві на Софійському майдані, і саме зараз йдуть приготування до нього. Одразу після цього концерту ми вирушаємо до нашої західної столиці – Львова, де вже 15 жовтня на Митній площі вшануємо Українську Повстанську Армію, створену саме на Покрову. Дуже непокоїть той факт, що в Україні досі періодично виникають жорсткі непримиренні протистояння ідеологічних таборів, коли заперечується героїзм наших дідів та прадідів, які щиро захищали свою Батьківщину. Знаєте, я щороку з моїм дідусем Валентином Василюком, ветераном Червоної Армії, покладаю квіти загиблим радянським солдатам у тій страшній війні. Я зворушено дивлюсь на нього і його побратимів. Так само, нещодавно у Пикуличах під Перемишлем я не міг стримати сліз, коли бачив, як дев’яносторічні діди, ветерани УПА, віддаючи честь, співають Свій гімн, будучи вже, на жаль, громадянами Польщі. Я щасливий, що в моїй родині свято шанують і ветеранів-упівців, і ветеранів радянської армії. Мені би дуже хотілося, аби всі українці, незалежно від того, яка доля спіткала їхніх предків, спробували зрозуміти, наскільки складним, жорстоким і водночас героїчним був період Другої Світової для України.

– Які пісні виконаєте? І яка з них, на твою думку, найбільше відповідає цьому дню?
– Від початку нашої активної концертної діяльності ми граємо пісні, які можна назвати патріотичними, багато з яких вже стали класикою щонайменше серед наших шанувальників. Це і «Козача Могила», і «Вільним небокраєм», це й «Козаки» та «Вишневий садок», який я зазвичай виконую сольно. Буде що заспівати!

– А чи відзначатиме “Тінь Сонця” це свято ще якось, окрім концерту?
– Для когось свято, для нас – робота. Більшість часу протягом вихідних ми будемо зберігати тонус для якомога яскравіших виступів. Але як буде час – посидимо, поспіваємо ще в дружньому колі й поговоримо про наше майбутнє. Взагалі я вважаю, що всі свята – це лише привід зібратися разом, а ті святі речі, які ми періодично вшановуємо, треба завжди тримати в собі й відчувати велику відповідальність перед предками і нащадками. Така велика країна! Така багата за своїми ресурсами! Такі чудові працьовиті і талановиті люди на ній живуть, але зрушень на краще дуже мало. Аж соромно дивитись в очі іншим братам-слов’янам – полякам, чехам, хорватам, словенцям… Вони свій шанс давно використали і доволі впевнено йдуть уперед. Ми ж товчемось на місці. А ми що, чимось гірші?

– Чи створюються якісь, суто ваші, традиції всередині гурту?
– Коли в когось із нас день народження, частіше вітаємо – маму! Взагалі ми хронічні трудоголіки і максималісти, тому поза роботою збираємось рідко, більше працюємо на формування традиції. Щодо традицій наявних, то вони більш властиві окремим учасникам стосовно один одного – це буде важко описати

– Свято 14 жовтня пов’язують із патріотичним вихованням. Що для тебе патріотизм?
– Я би не винаходив нові тлумачення цього терміну – це любов до Батьківщини. От тільки питання в тому, що є для тебе Батьківщиною – рідні місця твого дитинства, твоє рідне місто, область чи країна в цілому? Я вже мовчу, що для певної частини наших громадян Батьківщиною лишається СРСР, а деякі взагалі вважають себе «дітьми планети». Тому патріотизм в нашій країні іноді уособлює різні речі та принципи. Я краще скажу свою точку зору щодо національної ідеї, яку, як на мене, за останні 20 років або не хочуть, або не можуть чітко сформулювати. От почнемо з простого, з особистого: яка ідея в кожного з нас стосовно нашого життя? Я думаю, що переважна частина людей відповість: реалізація своїх фізичних, інтелектуальних та духовних здібностей максимально ефективно, аби це принесло добрі плоди для неї та її родини. Що потрібно для цього? Сприятливі обставини – такі, які б цьому всьому сприяли і особистісна свобода – можливість прогресувати, будучи чесним і перед собою, і перед спільнотою. Так от національна ідея – це абсолютно те саме, тільки замість окремо взятої людини постає узагальнюючий суб’єкт – український народ. Український народ має зрозуміти просту річ: у нього є Богом дана земля, на якій щонайменше півтори тисячі років жили його безпосередні предки. Ця земля – це його територія, на якій він має легітимне право господарювати. Завдання українського народу – максимально ефективно, мудро і далекоглядно використовувати дари цієї землі та реалізовувати фізичний, інтелектуальний та духовний потенціал українських людей. Це і є наша національна ідея. Якщо кожен українець це зрозуміє, прийме і «загориться» цим, ми станемо дружнішими і доброзичливішими, а всі наші ідеологічні протиріччя відійдуть на другий план. Можливо я ідеаліст, але іншого прийнятного всім варіанту я не бачу.

– Чи можна патріотизм виховати лише піснями? І чи достатньо, на твою думку, такого виховання у навчальних закладах?
– Пісня завжди була чимось особливим в житті кожного народу. Я би навіть сказав, що пісня – це таїнство, тому й самі концерти можна порівняти з таїнством. Недаремно ж виникло поняття «культовість» того чи іншого гурту. Безумовно, йдеться про його здатність створити свою атмосферу на концерті, точніше – поринути з глядачами в інший світ. Це дуже важливо, оскільки інший світ часто може поставати омріяним – таким, яким ми його будуємо. Єдність на концерті окрилює людей і вони сильніше вірять в свій ідеал, свою перемогу. А пісня, якщо в ній подається доступний життєстверджуючий текст, наповнений нашими національними символами, закарбовується в пам’ять легше, ніж книга чи промова політика. Але водночас не можу сказати, що пісня є самодостатньою щодо патріотичного виховання. Тому і мудрі об’єктивні книжки, і тверезі зважені виступи громадських діячів і політиків просто необхідні. А щодо школи… На превеликий жаль, там взагалі пункт «виховання» практично зник, що вже казати про патріотичне виховання. Його можуть проводити окремі вчителі, або особливі навчальні заклади.

– Чи доводилося обирати між своїми переконаннями та стосунками з дорогими тобі людьми?
– Дорогі люди тому й дорогі, що відчувають і розуміють одне одного, то ж ідеологічні переконання не можуть стати їм на заваді. Я взагалі за порозуміння між людьми! Головне, щоб з нами була правда і любов!

Лідія Стрельченко