Про королівство абсурду або як українцям “страну построїли”

Ми живемо одразу в двох Українах: у тій, яка “для людей”, та у тій, яка справжня. Два виміри в свідомості цілого народу – шизофренія, не інакше. Хоча комусь подобається…

 

Чи цього хотіли? Певне, що
ні. Хоча в одній Україні, як бачимо з телеекранів, все гаразд: і влада
до народу за порадами звертається, і народ владі віддячувати не забуває.
І гривня стабільна, і реформи проводяться, і Президент молодець, “тому
що послідовний”. А ще заробітна платня конкурентноспроможна, рівень
послуг зріс до європейського. Конституція, до речі, в нас – найкраща. Що
вже казати про рівень правосвідомості? Всім політикам суди нагадали, що
на верхівці ти лише сьогодні, а завтра може бути і тюрма. І це при
тому, що саджають не за переконання, а за злочини! Коротше кажучи, в цій
Україні все настільки чудово, що навіть у випусках новин інформаційні
блоки про події в державі займають не більше 15-20% ефірного часу: є ж
бо ще й інші держави навколо нас – так от у них проблеми (!), знати
обов’язково треба, тим більше, що в нас – стабільність!

Така
Україна живе ледь не на всіх вітчизняних телеканалах. Вона живе на
шпальтах майже всіх газет та журналів. Вона у відповідях чиновників –
неважливо, письмових чи усних. Вона звучить по радіо. Та вона –
НЕСПРАВЖНЯ! Примарна, ефемерна, віртуальна, абсурдна – називайте як
захочете. Але цієї України насправді не існує. І це – факт.

Натомість
існує Україна інша – реальна. Україна, в якій забули про свободу слова,
бо у віртуальній версії думки громадян нікому не потрібні, щоб
“картинку не псувати”. Держава, в якій опозиція конає по тюрмах від
хвороб, бо вільнодумство небезпечне. Де мітинги розганяються силою
міліції, де Конституція змінюється розчерком пера, де на майданах
голодують герої-рятівники, а їх топчуть до смерті ногами та б’ють
кийками. В реальній Україні влада боїться власного народу. Боїться
пустуючих площ, засаджуючи їх ялинками, ставлячи паркани, обмотуючись
колючим дротом.

Боїться, але робить свою чорну справу. Душить
підприємців, грабує бюджетників, ґвалтує чорнобильців, афганців,
офіцерів. На сьогоднішній день влада є головним ворогом Народу і він вже
про це знає. Сумніви щодо цього залишаються в самої лише влади. Народ
більше не має жодних сумнівів.

Ми, українці, досягли верхівки
абсурду. Живучи в об’єктивно існуючій Україні з її проблемами, загрозами
та викликами, тим не менш, для нас побудували Україну іншу – віртуальну
і ми покірно погодилися жити в ній. Ми погодилися жити за правилами
лялькового театру. А як же життя справжнє? Чи встигнемо пожити так, як
хотіли? Далі будемо гнатися за примарами?

“Що пропонуєш?” –
спитають зрештою. Пропоную гру, правила якої дуже прості. Уявіть собі,
що сьогоднішньої держави просто не існує. Що всі несправедливості, які
чиняться навколо вас – це перевірка на міцність і не більше. І, головне,
борітеся!!!! Вимагають хабара – дзвоніть до СБУ, повідомляйте сусідів,
знайомих, журналістів. Оскаржуйте стягнення. Ходіть на мітинги.
Підтримуйте незгодних. Абсурд можна перемогти лише в один спосіб – не
стати його жертвою. Але для цього слід просто відкрити очі і не боятися!
Головне – НЕ БОЯТИСЯ, бо ми – НАРОД, а вони – лише нікчемна купка
нездар, місце якій на звалищі історії! Зрештою, ви все одно нічого не
втратите, бо ж у віртуальну державу повірити змогли…

 

З нашої ЖЖ спільноти http://maidan-org-ua.livejournal.com/115218.html – блогери, долучайтеся!

About Nataliya Zubar 2360 Articles
Nataliya Zubar, Maidan Monitoring Information Center, Chair

1 Comment

  1. Автор: – Пропоную гру, правила якої дуже прості….

    Звичайно, що для театру абсурду – все життя то є гра, але ж театру… Це як станція метро Театральна-ленінська у Києві…

    А життя – воно має бути життям, але за відповідними правилами, щоби бути сприйнятним і щасливим. Автор вірно до цього доводить дещо спотикаючись на шекспірівському виразі…

    Правила мають бути чітко виписані і мають бути не порушними. Народ України має бути дійсним носієм влади як це і написано у його Конституції. А для облаштування життя Народ має наймати професійних урядників, урядовців, які краще за нього можуть виконати владнаючі завдання-функції. І першим пунктом цих правил має бути невідворотне і суворе покарання за фальшування виборів, цього конкурсу найманців, і несумлінне виконання ними взятих обов”язків, а особливо за використання їх у своїх корисливих цілях…

    “Вони” – не від Бога, вони нами наймаються на роботу, і не більше, за контрактом. То ми є несумлінними і ледачими хазяями свого життя… Воно є одне і не є грою.

    Авторові дякую за майже досконалий текст.

Comments are closed.